Рішення № 59319622, 18.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2016№910/8966/16

За позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового

прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО»

про стягнення 624 201,50 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Волошенюк О.Г. за посвідченням № 042019 від 12.03.2016 р.;

від позивача: Кривошея Д.А. за довіреністю № 320/825/д від 30.12.2015 р.;

від відповідача: Литвин В.В. за довіреністю № 80 від 12.07.2016 р.;

Кульбака С.Е. - директор.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (далі відповідач) про стягнення 624 201, 50 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну поставку продукції, з яких 379 299, 50 грн. пені та 244 902, 00 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказував на те, що всупереч умов Договору № 286/3/15/447 від 07.10.2015 р. відповідач поставив продукцію з порушенням встановлених строків, що відповідно до п. 7.3.4. Договору стало підставою для нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2016 р. порушено провадження у справі № 910/8966/16, її розгляд призначено на 06.06.2016 р.

31.05.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 22.06.2016 р.

21.06.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником прокуратури були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

22.06.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.07.2016 р.

21.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про надання правової оцінки п. 7.3.4. Договору № 286/3/15/447 від 07.10.2015 р., обґрунтоване тим, що вказаний пункт Договору суперечить приписам чинного законодавства України.

13.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано додатковий відзив на позовну заяву. Крім того, в означеному відзиві відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафу та пені шляхом їх перерахунку виходячи зі ставки, передбаченої статтею 231 Господарського кодексу України.

В судовому засіданні 13.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.07.2016 р.

В судовому засіданні 18.07.2016 р. представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.07.2016 р. проти задоволення позову заперечив, підтримав викладене у додатковому відзиві на позов клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

У судовому засіданні 18.07.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2015 р. між Міністерством оборони України (замовник) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір № 286/3/15/447 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується у 2015 році поставити замовнику аксесуари одягу з натуральної шкіри; одяг, виготовлений з фетру чи нетканих полотен; одяг готовий, з текстильних полотен з покривом (лот.5 Костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканими синтетичної плащової вибивної (камуфльованої)), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі.

Згідно з п. 1.2. Договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання Договору, визначаються нижченаведеною Специфікацією:

№ з/пНайменування товаруСтандарти, технічні умови на товар, зразок Строки (терміни) постачання Загальна кількість, яку необхідно постачати, (к-тів)Ціна за одиницю товару в грн. з врахув. марк., тари (упак.), вант. Робіт у місцях завантаження та трансп. витрат (без ПДВ)Ціна товару в рн.. з врахув. марк., тари (упак) вант. Робіт у місцях завантаження та трансп. Витрат (без ПДВ)1.Костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканими синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) Відповідність ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 (зі змінами від 21.08.2015 № 341/5/2/2159) та зразку-еталону До 15.12.15 (включно)10 000291, 552 915 500, 00 Усього за рік 10 000291, 552 915 500, 00 Ціна товару без ПДВ 2 915 500, 00крім того, ПДВ583 100, 00Ціна товару з ПДВ3 498 600, 00Ціна товару з ПДВ складає: 3 498 600, 00 грн. Постачальник самостійно закуповує сировину, матеріали та комплектуючі вироби.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що товар поставляється 1 сортом згідно ГОСТу 11259. Якість товару, маркування, тара та упаковка повинні відповідати вимогам ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88, а також затвердженому зразку.

Згідно з п. 2.7. Договору приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунок-фактурою.

Належним чином оформлені документи (видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження) є підтвердженням приймання та оприбуткування за обліком товару (п. 2.8. Договору).

В силу п. 3.1. Договору ціна цього Договору становить: 3 498 600, 00 грн., в тому числі ПДВ 583 100, 00 грн.

Пунктом 6.3.1. Договору на постачальника покладено обов'язок забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.

За умовами п. 5.1. Договору товар постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торгівельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації (п. 1.2.).

Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною Договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів Замовника та черговості відвантажень. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення товару до місця приймання одержувачем замовника, несе постачальник (п. 5.2. Договору).

Відповідно до п. 5.3. Договору датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Згідно з п. 10.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

28.12.2015 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою визначили, що Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх виконання.

На виконання умов Договору відповідач поставив позивачу продукцію, а саме:

- 17.11.2015 р. у кількості 1 000 шт. комплектів, що підтверджується Актом приймального контролю якості № 1 від 17.11.2015 р., Оголошенням № 1 від 16.11.2015 р., Повідомленням № 1 та посвідченням № 1395;

- 22.12.2015 р. у кількості 4 000 шт. комплектів, що підтверджується Актом приймального контролю якості № 2 від 22.12.2015 р., Оголошенням № 2 від 21.12.2015 р., Повідомленням № 2 та посвідченням № 1550;

- 28.12.2015 р. у кількості 1 500 шт. комплектів, що підтверджується Актом приймального контролю якості № 3 від 28.12.2015 р., Оголошенням № 3 від 25.12.2015 р., Повідомленням № 3 та Посвідченням № 1654.

22.01.2016 р. сторони уклали Додаткову угоду № 2 до Договору, якою доповнили п. 1.2. Договору Специфікацією на 2016 рік, встановивши, що відповідач зобов'язаний поставити позивачу костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) у кількості 2 000 шт. у строк до 29.02.2016 р. включно.

Також, означеною Додатковою угодою сторони встановили, що ціна Договору становить 4 198 320, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 669 720, 00 грн., а саме: за Специфікацією становить 3 498 600, 00 грн., в т.ч. ПДВ 583 100, 00 грн.; у 2016 році за Специфікацією становить 699 720, 00 грн., в т.ч. ПДВ 116 620, 00 грн.

Отже, з порушенням обумовленого строку відповідачем було поставлено 4 000 шт. комплектів з прострочкою 7 днів та 1 500 шт. комплектів з прострочкою 12 днів.

Відповідач вважає, що строки поставки товару були порушені по незалежним від нього обставинам, при цьому, він робив все належне, щоб виконати поставку своєчасно.

Зокрема, відповідач стверджує, що з метою здійснення поставок товару по Договору з покращеною якістю даного виробу, він надавав позивачу для узгодження два робочі зразки, які позивачем своєчасно затверджені не були, про що відповідач повідомив останнього листом № 634 від 18.12.2015 р.

Отже, на думку відповідача, порушення строків поставки товару відбулось у зв'язку з тим, що позивач затвердив зразок тканини лише 20.12.2015 р., тобто після встановленого Договором строку поставки товару.

Одночасно, відповідач зазначає, що тканина, з якої виготовляється замовлений позивачем товар, є імпортною, а воєнні дії призвели до затримки поставки цієї тканини відповідачу. Про вказані обставини відповідач повідомляв позивача листом №643 від 24.12.2015 р.

При цьому, відповідач вказує, що листом № 654 від 06.01.2016 р. він звертався до позивача з вимогою прийняти товар у кількості 3 500 шт., проте позивачем не було забезпечено приймальний контроль якості у зв'язку з закінченням терміну дії Договору.

У зв'язку з цим, відповідач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про спонукання Міністерство оборони України виконати обов'язки за договором № 286/3/15/447 від 07.10.2015 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" і забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від позивача виготовленого товару - костюму (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової (камуфльованої) в кількості 3 500 комплектів вартістю 1 244 510,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2016 р. вищевказані позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) виконати обов'язки за договором № 286/3/15/447 від 07.10.2015 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" і забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" виготовленого товару - костюму (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової (камуфльованої) в кількості 3 500 комплектів вартістю 1 244 510,00 грн.

Відповідач зазначає, що вищевказаним судовим рішенням встановлена відсутність його вини при порушенні строків поставки, оскільки судом було встановлено, що відповідач не мав змоги виконати зобов'язання щодо своєчасної поставки товару з незалежних від нього причин.

Крім того, відповідач вказує, що в силу приписів статті 613 Цивільного кодексу України до нього не може бути застосована відповідальність за порушення строків поставки товару, оскільки має місце прострочення позивача, який затвердив робочий зразок товару після закінчення строків поставки.

З матеріалів справи вбачається, що рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 р. у справі № 910/5851/16 було виконано, і 24.05.2016 р. відповідач поставив позивачу 3 500 шт. комплектів, що підтверджується видатковою накладною № 27 від 24.05.2016 р. та Актом приймального контролю якості № 4 від 24.05.2016 р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання поставки позивачу товару у строк, визначений за домовленістю сторін.

Зокрема, з порушенням встановленого Договором строку відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 4 000 шт. з прострочкою 7 днів, у кількості 1 500 шт. з прострочкою 12 днів, у кількості 3 500 шт. з прострочкою 16 днів.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.3.4. Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню у розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Водночас, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару позивачу не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню у розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, не перетворює визначену Договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Надаючи за клопотанням відповідача правову оцінку умовам п. 7.3.4. Договору, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.

Відповідач стверджує, що п. 7.3.4. Договору стосовно розміру пені суперечить вимогам ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, якою визначено пеню у розмірі у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Проте, відповідачем не враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, правова конструкція вищевказаної норми дозволяє застосувати пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, лише в тому випадку, якщо інший розмір пені не встановлено Договором.

Крім того, посилання відповідача на те, що п. 7.3.4. Договору суперечить приписам 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов'язання, суд також вважає безпідставними, оскільки приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, яка підлягає переважному застосуванню перед нормами ЦК України, встановлено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Перевіривши наданий прокурором розрахунок пені в сумі 379 299,50 грн. суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки прокурором нараховано пеню включаючи день фактичної поставки товару.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

В силу приписів статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день виконання зобов'язання не входить до періоду прострочення його виконання, оскільки цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

Отже, із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної передачі відповідачем спірних квартир позивачу не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені,

Як роз'яснено в абзаці 1 пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Аналогічну правову позицію щодо визначення періоду для стягнення пені, викладено у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 р. у справі № 910/23600/13 та постановах Вищого господарського суду України від 09.09.2015 р. у справі № 910/1014/15-г, від 17.03.2015 р. у справі № 903/763/14.

Крім того, під час розрахунку пені прокурором було допущено арифметичну помилку відносно загальної вартості 3 500 комплектів, оскільки в силу п. 1.2. Договору вартість 1 комплекта з урахуванням ПДВ складає 349,86 грн., а вартість 3 500 комплектів - 1 224 510,00 грн., і саме від цієї суми повинен обчислюватись розмір пені за період з 15.12.2015 р. по 31.12.2015 р. включно.

Таким чином, за розрахунком суду, розмір пені складає 356 857, 20 грн.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 244 902, 00 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, викладені у відзиві на позов доводи відповідача суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає, оскільки зі змісту рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 р. у справі № 910/5851/16 не вбачається, що поставка товару відбулась саме з вини позивача. За умовами п.1.2. та п. 2.1. Договору відповідач повинен був поставити позивачу товар у відповідності з ТО У 30604251-006-04 до ГОСТ 27643-88 (зі змінами від 21.08.2015 № 341/5/2/2159) та зразку-еталону, і 17.11.2015 р. відповідач своєчасно поставив позивачу 1 000 шт. комплектів, у зв'язку з чим посилання відповідача на затримку поставки товару через несвоєчасне затвердження позивачем зразків тканини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Той факт, що постачальниками відповідача була допущена затримка поставки тканини в жодному випадку не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вищевказане клопотання відповідач просить суд прийняти до уваги незначний час прострочення; наявність рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 р. у справі № 910/5851/16, яким зобов'язано Міністерство оборони України виконати свої договірні зобов'язання та прийняти у відповідача товар; поведінку відповідача, спрямовану на виконання свого обов'язку а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій більш ніж у три рази перевищує прибуток відповідача від Договору, а позивач не зазнав негативних наслідків несвоєчасного виконання.

Крім того, відповідач просить суд врахувати той факт, що на день розгляду справи поставка товару за спірним Договором була здійснена ним в повному обсязі.

Так, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Як зазначено в п. 3.17.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення неустойки нарахованої позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а також, беручи до уваги незначний період прострочення виконання зобов'язання, а також, наявність рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2016 року у справі № 910/5851/16, яким зобов'язано Міністерство оборони України виконати свої зобов'язань по договору в частині приймання у ТОВ "ІСО" виготовленого товару, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим статтею 83 ГПК України та зменшити розмір штрафних санкцій на 50% виходячи з розміру пені та штрафу, встановленого судом.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо поставки товару позивачу, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову. При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (01023, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345; код ЄДРПОУ 35920687) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотский, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) 178 428 (сто сімдесят вісім тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 60 коп. пені та 122 451 (сто двадцять дві тисячі чотириста п'ятдесят одну) грн. 00 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (01023, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345; код ЄДРПОУ 35920687) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код: 00034051) 9 026 (дев'ять тисяч двадцять шість) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 25.07.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова