Ухвала суду № 59318674, 28.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2016 року м. Київ К/800/47976/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку письмового розгляду касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.09.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання неправомірними дій щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язання призначення такої пенсії з 08.07.2015 року.

Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.09.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року, позов задоволено. Визнано неправомірними дії УПФ України в м. Каневі та Канівському районі щодо відмови позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано призначити таку пенсію, з 08.07.2015 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Як встановлено, листом УПФ України в м. Каневі та Канівському районі від 10.07.2015 р. №8425/02 заяву позивача від 07.07.2015 року № 772 щодо призначення пенсії за віком, згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - залишено без задоволення, з тих підстав, що станом на 01.01.1993 року позивач перебував в зоні посиленого радіологічного контролю 3 роки 8 місяців 15 днів, тобто менше 4-х років.

Згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надаються потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Також судами було встановлено, що позивач постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 роках та є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 17.12.1992 року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Положеннями статті 15 цього ж Закону встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Згідно довідки виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області від 15.07.2015 року № 2338, позивач був зареєстрований за адресою в АДРЕСА_3 - з 02.12.1981 року по 19.05.1983 року, АДРЕСА_1 - з 19.05.1983 року по 12.07.1989 року, АДРЕСА_2 - з 12.07.1989 року.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 31.10.1978 року, позивач працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 17.04.1989 р., що станом на 01.01.1993 року становить 3 роки 8 місяців 15 днів.

Крім того, рішенням Канівського міського суду Черкаської області від 12.02.1993 року у справі № 2-172 встановлено юридичний факт, що ОСОБА_3 проживав в місті Каневі Черкаської області з 01 по 30 квітня 1987 року, з 01 по 30 листопада 1988 року, та з 01 січня по 30 квітня 1989 року.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, фактичними обставинами, які були встановлені у цій справі підтверджено, що позивач постійно проживав та працював у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, посилання відповідача про те, що період з 02.02.1986 р. по 28.02.1989 р. не може бути зарахований для призначення такої пенсії, оскільки позивач працював на території іншої країни, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки позивач проживав та працював у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років в інші періоди.

У касаційній скарзі міститься посилання відповідача на рішення Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом від 24.09.2015 року № 7 про визнання недійсним посвідчення позивача серії НОМЕР_2 від 17.12.1992 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що таке рішення було прийняте вже після незаконної відмови позивачу у призначенні пенсії, тобто відповідач відмовив у призначенні пенсії не з підстав відсутності посвідчення та діяв неправомірно. Крім того, факт послідуючого визнання недійсним посвідчення не спростовує фактичних обставин, які є предметом доказування у цій справі та були встановлені, які підтверджують право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

За вищевказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області залишити без задоволення, постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.09.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: