Ухвала суду № 59318644, 27.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2016 року м. Київ К/800/32524/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, про визнання незаконним рішення ДМС України від 3 листопада 2014 року №603-14 про втрату статусу біженця.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновків про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що позивач є громадянином Афганістану, народився в м. Саманган, Афганістан, не одружений, за національністю - таджик, віросповідання - іслам.

Статус біженця набув на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 31 жовтня 2011 року №523-11 відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Листом ГУ ДМС України в м. Києві від 27 листопада 2014 року №160 позивача повідомлено про втрату статусу біженця на підставі рішення ДМС України від 3 листопада 2014 року №603-14.

Підставою для прийняття вказаного рішення стала та обставина, що перебуваючи у статусі біженця позивач виїздив до країни, яку він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування (Афганістан). Вказане підтверджується відповідними відмітками у його проїзному документі біженця для виїзду за кордон та поясненнями, які він надав у ході проведення співбесіди від 12 вересня 2014 року.

Як вбачається з протоколу співбесіди, вперше заявник був вимушений виїхати до Афганістану з метою відвідування тяжко хворого батька, який у результаті помер. Вдруге позивач вибув до Афганістану у зв'язку з проведенням поминальних днів - «Хайрату».

Поданням ГУДМС України в місті Києві про втрату біженця на адресу Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 12 вересня 2014 року рекомендовано відповідачу прийняти рішення про втрату статусу біженця позивачем у зв'язку з тим, що останній добровільно повернувся до Афганістану, який він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Позивач перебував на території Афганістану протягом 40 діб - з 27 липня 2012 року до 1 вересня 2012 року та 30 діб з 2 серпня 2013 року до 3 вересня 2013 року. Опрацювавши зазначене подання відповідач 3 листопада 2014 року прийняв рішення № 603-14 про втрату статусу біженця позивачем.

Суспільні відносини у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України від 8 липня 2011 року №3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VІ), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Зокрема, підстави втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 11 цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини першої вказаної норми, статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

Аналогічне положення зазначено у пункті 1 розділу С статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, згідно якого положення Конвенції не розповсюджуються на осіб, які добровільно повторно скористалися захистом країни своєї громадянської належності.

При тлумаченні цього терміну, Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй по справах біженців вказало на те, що дії біженця повинні бути добровільними. Якщо біженець дії не добровільно, то він не перестає бути біженцем. При цьому, якщо він отримав розпорядження від держави свого перебування, про вчинення в супереч своєму бажанню поступку, який може бути розцінений як користування захистом країни своєї громадянської належності, наприклад звернення в консульство за національним паспортом, він не перестає бути біженцем тільки тому, що підкорився такому розпорядженню ( пункт 120 Керівництва по процедурам і критеріям визначення статусу біженців)

При виясненні питання, чи втратила особа статус біженця саме при таких обставинах, необхідно розрізняти дійсне поновлення користування захистом своєї країни та випадкові несуттєві контакти з владою цієї країни. Якщо біженець звертається за отриманням національного паспорту і отримує його, або паспорт продовжується, то це буде означати, при відсутності доказів протилежного, що він має намір користуватися захистом країни своєї громадянської належності (пункт 121 Керівництва по процедурам і критеріям визначення статусу біженців).

Виходячи зі змісту наведених актів, необхідною умовою до втрати статусу біженця та додаткового захисту - це добровільне повторне використання захисту країни громадянської належності (підданства), в тому числі й у випадку отримання паспорта.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано переконливих доказів правомірності прийнятого рішення про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив статус біженця в Україні, хоча відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, такий обов'язок покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Зокрема, ДМС України не довела, що позивач добровільно скористався захистом країни громадянської належності.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, тому підстав до їх скасування чи зміни немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

В.В. Швець