Постанова № 59317261, 26.07.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2016 року Чернігів Справа № 825/1026/13-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Качанка О.М., Смуригіної К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Чернігівська МДПІ), в якому просить суд стягнути з Чернігівської ОДПІ на свою користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13.02.2010 по 27.02.2013) в розмірі 232 691,94 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі №2а/2570/3866/2012, яка набрала законної сили, з відповідача було стягнуто недоотримані кошти у вигляді компенсації за невикористану відпустку, що належали позивачу при звільненні. На виконання вказаного рішення суду, згідно меморіального ордеру від 27.02.2013 № 2, позивач отримав кошти на свій банківський рахунок, у зв'язку з чим на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13.02.2010 по 27.02.2013) в розмірі 232 691,94 грн виходячи з середнього розміру одноденної заробітної плати 305,37 грн/день * на 762 робочих дні (згідно уточненого розрахунку т.1 а.с.221).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 справу № 825/1036/13-а направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд. 04.07.2016 справу передано на розгляд судді згідно протоколу розподілу справ.

В судовому засіданні проведено заміну неналежного відповідача на належного, а саме Чернігівську міжрайонну державну податкову інспекцію Чернігівської області Державної податкової служби замінено на Чернігівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Чернігівська ОДПІ), у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби (постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №229) та подальшої реорганізації територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби (постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві.

Представники відповідача позов не визнали, надавши свої письмові заперечення (т.2 а.с.7) та додаткові пояснення (т.2 а.с.9), а також наголосили на безпідставності та необґрунтованості даного позову, оскільки позивач з вимогою про здійснення даної виплати, на підставі якої подано вказаний позов, до них не звертався, а листи-відповіді надані виключно в рамках тих питань, що були зазначені в запитах позивача щодо отримання інформації та не містили жодних конкретних вимог про сплату коштів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 по справі №2а/2570/3866/2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013, позовні вимоги ОСОБА_5 до Чернігівської МДПІ задоволено повністю. Стягнуто з Чернігівської МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232,27 грн. Постанову суду в межах суми стягнення за лютий 2010 року в сумі 14 232,27 грн допущено до негайного виконання (а.с.6-7, 61-63).

27.02.2013 на виконання рішення суду Чернігівською МДПІ було перераховано ОСОБА_5 грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232, 27 грн, що підтверджується копією меморіального ордеру від 27.02.2013 № 2 (а.с.8).

В даних правовідносинах, керуючись ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016, суд враховує, що відповідно до п.15 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Тобто, публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу", який був чинний на момент виникнення спору. Так, згідно ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу" державна служба особи може бути припинена, як з підстав визначених цим законом, так і за загальними підставами, визначеними Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП). Тобто відповідно до правил ст.3 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. При цьому в силу прямої дії ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над нормативно-правовими актами під час вирішення спору щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, підлягають застосуванню норми Конституції України та ст.ст.47, 116, 117 КЗпП.

Отже, як передбачено ст.47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, на день звільнення.

Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст.116 КЗпП строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В даних правовідносинах суд трактує відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП в обов'язковому поєднанні зі ст.116 КЗпП, тобто ст.117 КЗпП є відсилючною і застосовувати її можна лише в сукупності зі ст.116 КЗпП. Відповідальність за затримку при звільненні, передбачена ст.117 КЗпП настає у разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, тобто в даному випадку, якщо працівник в день звільнення не працював - наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено із займаної посади та з органів податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) по п.64 "а" (за віком) з 12.02.2010 наказом Державної податкової адміністрації Чернігівської області від 10.02.2010 № 21-о (т.1 а.с.243). Вказані обставини встановлені постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 у справі № 2а/2570/3866/2012. При цьому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2015 (т.2 а.с.5-6) встановлено, що в період 2006-2010 років позивач до виконання своїх функціональних обов'язків не приступав.

Також позивач в день звільнення, а саме 12.02.2010 не працював, на роботі не перебував, що підтверджується копією табелю обліку робочого часу працівників Чернігівської МДПІ за лютий 2010 року (т.1 а.с16-18) та представником позивача не заперечувалось.

При цьому судом також встановлено, що кошти, які належали позивачу на день звільнення, на думку відповідача, були виплачені йому напередодні звільнення - 11.02.2010, що підтверджується зарплатними відомостями та платіжним дорученням від 11.02.2010 № 68 у розмірі 24 054,98 грн, (т.1 а.с.23, 24). Листом Чернігівської МДПІ від 11.02.2010 №235/м/05-037 позивача було повідомлено про нараховані йому при звільненні суми, а саме щодо нарахування грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 24 054,98 грн. З метою повідомлення позивача про нараховані суми при звільненні, враховуючи відсутність на службі, вказаний лист було направлено йому на домашню адресу (т.1 а.с.22).

Тобто, за врахування норм ст.116 КЗпП та обставин відсутності позивача на службі в день звільнення (12.02.2010) позивач був зобов'язаний пред'явити вимогу про виплату належних йому при звільненні сум, якщо вважав, що роботодавець не розрахувався з ним повністю.

Як вже зазначалось, ст.117 КЗпП передбачено, що відповідальність настає в разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, в даному випадку, якщо працівник в день звільнення не працював - з наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок. Таким чином, юридично значимим є встановлення факту пред'явлення вимоги працівником про виплату спірної суми, адже саме з такими обставинами законодавець пов'язує порушення трудових прав працівника, а отже і початок періоду затримки розрахунку.

Так в судовому засіданні встановлено, що позивач безпосередньо до роботодавця з вимогою про виплату належних йому коштів не звертався, будь-яких доказів на спростування вказаної обставини суду не надав.

При цьому суд прийшов до висновку, що законодавець не обмежує право працівника на звернення до суду без пред'явлення роботодавцю вимоги про виплату спірної суми, що в свою чергу вказує на можливість вирішення питання в судовому порядку. В даному випадку позивачем було подано адміністративний позов про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 14 232,27 грн, предметом розгляду якого у межах справи № 2а/2570/3866/2012 стали кошти, що належали працівникові при звільненні (т.2. а.с.1-3), відповідно реалізацію передбаченого ст.116 КЗпП обов'язку щодо пред'явлення вимоги можна вважати 17.12.2012 - в момент отримання роботодавцем копії позовної заяви в суді (т.2. а.с.3 на звороті).

Отже, на думку суду, роботодавець був зобов'язаний здійснити виплати не пізніше наступного дня з моменту пред'явлення вимоги про проведення остаточного розрахунку, тобто не пізніше 18.12.2012. Як було встановлено судом, спірна сума була виплачена позивачу 27.02.2013 згідно копії меморіального ордеру від 27.02.2013 № 2 (а.с.8), таким чином період затримки розрахунку при звільненні складає 50 робочих днів починаючи з 18.12.2012 по 27.02.2013.

Згідно п.32 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами від 25.08.1998) визначення розміру середньої заробітної плати проводиться у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він (розмір) визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Отже, слід врахувати, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 по справі № 825/203/2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_5 середній заробіток за період з 02.02.2007 по 12.02.2010 у розмірі 207 909,67 грн. та визначено, що середній розмір заробітної плати ОСОБА_5 в 2010 році на момент звільнення становив 305,37 грн/день, тобто в силу преюдиціального значення повторному встановленню не підлягає.

Враховуючи, що кількість робочих днів за період затримки з 18.12.2012 по 27.02.2013 складає 50 днів та виходячи з розміру середнього заробітку позивача 305,37 грн/день, стягненню мала б належати 15 268,50 грн (50 днів х 305,37 грн). Проте, як вбачається з матеріалів справи, платіжними дорученнями від 27.06.2013 № 5 та від 14.08.2013 № 131 (т.1 а.с.238, 241), на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 (т.1 а.с.67-70), по даній справі позивачу було сплачено 83 701,49 грн, що значно перевищує суму, яка належить до стягнення. Вказане, зокрема підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 30.07.2013 та звітом про виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 825/1026/13-а (а.с.193, 195).

Крім цього, враховуючи, що належна позивачу грошова компенсація за невикористану відпустку 2006-2010 років у розмірі 14 232, 27 грн має значно менший розмір, ніж середній заробіток позивача, та носить одноразовий (компенсаційний характер), суд звертає увагу, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13.02.2010 по 27.02.2013) в розмірі 232 691,94 грн. за час затримки виплати цієї компенсації є пропорційно невиправданим способом відповідальності відповідача по відношенню до завданої позивачу шкоди, внаслідок невиплати такої компенсації. При цьому суд звертає увагу, що пропорційно невиправданий спосіб відповідальності відповідача також підтверджується виплатою попередньо середнього заробітку за період з 02.02.2007 по 12.02.2010 у розмірі 207 909,67 грн. за судовим рішенням по справі № 825/203/2016.

З огляду на встановлене суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_5 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Житняк