Ухвала суду № 59317164, 27.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" липня 2016 р. м. Київ К/800/11958/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Леонтович К.Г., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби у місті Вінниці Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної казначейської служби у місті Вінниці Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування протиправності дій відповідача щодо повернення виконавчого листа без виконання позивач посилається на положення про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, де зазначено, що відповідач для покладених на нього завдань має право в установленому порядку: одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та посадових осіб, фізичних осіб-підприємців, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Крім того, позивач зазначає, що вся необхідна інформація була надана відповідачу у заяві про прийняття виконавчого документа на виконання від 22 грудня 2015 року.

Вінницький окружний адміністративного суду постановою від 6 січня 2016 року, адміністративний позов задовольнив частково.

Визнав протиправними дії Управління державної казначейської служби України у м. Вінниці щодо повернення виконавчого листа по справі №127/10445/14-а від 23 січня 2015 року без виконання.

Зобов'язав Управління державної казначейської служби України у м. Вінниці повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття на виконання виконавчого листа по справі №127/10445/14-а від 23 січня 2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Також вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2016 року, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 6 січня 2016 року скасував, прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його постанову, а постанову суду першої інстанцій залишити в силі.

Представник відповідача у своїх запереченнях зауважує на необґрунтованість касаційної скарги, просить її відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2014 року задоволено позов позивача до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання неправомірними дій та стягнення недооплачуваної щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Дане рішення набрало законної сили 16 жовтня 2014 року відповідно до постанови колегії суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2015 року змінено спосіб і порядок виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області по адміністративній справі №127/10445/14-а за позовом ОСОБА_1, шляхом стягнення з Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на користь позивача 6 567,86 гривень.

Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сінгаєвська О.М. постановою від 26 листопада 2015 року відмовила у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 127/10445/14-а виданого 23 січня 2015 року з підстав передбачених пунктом восьмим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

В зв'язку з чим 22 грудня 2015 року позивач звернулась безпосередньо до відповідача із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 23 січня 2015 року по справі №127/10445/14-а. У заяві позивач зазначила свої банківські реквізити, у тому числі свій ідентифікаційний номер та код ЄДРПОУ боржника.

24 грудня 2015 року Управління державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області направило позивачу лист за вих.02.17/3512 про повернення документів, мотивуючи це тим, що виконавчий лист №127/10445/14-а від 23 січня 2015 року не відповідає вимогам пункту три частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, у виконавчому листі відсутні індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та код ЄДРПОУ боржника.

Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того що незважаючи на те, що у поданому позивачем на виконання виконавчому листі №127/10445/14-а від 23 січня 2015 дійсно відсутні індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та код ЄДРПОУ боржника, відповідач як суб'єкт владних повноважень уповноважений на виконання рішень судів за законом України «Про виконавче провадження», мав змогу отримати всю необхідну інформацію із заяви про прийняття виконавчого документа на виконання від 22 грудня 2015 року. Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови у прийнятті виконавчого листа по справі № 127/10445/14-а від 23 січня 2015 року на виконання у визначеному законом порядку.

Суд апеляційної інстанції в свою чергу приймаючи рішення про скасування постанови суду першої інстанції, прийшов до протилежних висновків та зазначив, що перелік вимог до оформлення виконавчого документу, визначений статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» є вичерпним, а відтак, інформація щодо ідентифікаційного номера стягувача та коду ЄДРПОУ боржника не є по своїй суті додатковою інформацією, що може бути витребувана органом Казначейства у разі ускладнення виконання рішення суду, крім того органи Казначейства не є органами примусового виконання та здійснюють свої повноваження в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а тому дії відповідача щодо повернення зазначеного виконавчого документа є правомірними.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п.24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п.6 Порядку.

Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

оригінал виконавчого документа;

судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

оригінал або копію розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

При цьому, інші вимоги до заяви про виконання рішення відсутні.

Пунктом 2 Порядку № 845 визначено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються, зокрема, ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.

Судами встановлено, що у поданому позивачем на виконання виконавчому листі від 23 січня 2015 року №127/10445/14-а дійсно відсутні індивідуальний ідентифікаційний номер стягувана та код ЄДРПОУ боржника. Поряд з цим, відповідач як суб'єкт владних повноважень уповноважений на виконання рішень судів за законом України «Про виконавче провадження» (ч. 2 ст. 3).

Відповідно до пункту третього частини 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію.

Крім того, пунктом першим частини 6 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, визначено, що казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку: одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежне від форми власності та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Колегія суддів також зазначає, що частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи).

Разом із тим, згідно з пунктом третім частини 3 статті 11 цього Закону державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тобто, у разі не зазначення індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків) у рішенні суду, судовому наказі, згідно із пунктом третім частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець може самостійно звернутися до відповідного державного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

Отже, відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника, не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Такий висновок відповідає практиці Верховного суду України викладеній у постанові від 25 червня 2014 року № 6-62цс14.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції уся необхідна інформація позивачем була зазначена у заяві про прийняття виконавчого документа на виконання від 22 грудня 2015 року, в тому числі індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та код ЄДРПОУ боржника.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач мав усі можливості прийняти виконавчий лист по справі № 127/10445/14-а від 23 січня 2015 року на виконання у визначеному законом порядку.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти на виконання виконавчий лист по справі № 127/10445/14-а від 23 січня 2015 року колегія суддів зазначає наступне.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі про прийняття виконавчого листа до виконання за своєю правовою природою є дискреційним.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи викладене, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження відповідача щодо прийняття на виконання виконавчого листа, а також зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії чи приймати рішення за умови настання чи встановлення певних обставин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

З урахуванням приписів частини другої статті 11 КАС України, яка передбачає можливість для суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, з метою захисту порушеного права позивача колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про прийняття на виконання виконавчого листа по справі №127/10445/14-а від 23 січня 2015 року з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій Управління державної казначейської служби України у м. Вінниці щодо повернення виконавчого листа по справі №127/10445/14-а від 23 січня 2015 року без виконання також підлягають задоволенню.

Колегія суддів, з урахуванням вищезазначених обставин, обґрунтування вимог касаційної скарги та заперечень на неї, приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив заяву позивача.

Статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 6 січня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року - скасувати.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 6 січня 2016 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді К.Г. Леонтович

Т.А. Чумаченко