Ухвала суду № 59317059, 26.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2016 р. м. Київ К/800/29042/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складіГоловуючого суддіМалиніна В.В.,суддів Головчук С.В., Швеця В.В.розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Полтавської митниці Міндоходів України, третя особа - Голова комісії з реорганізації Полтавської митниці Міндоходів Суворкін Владіслав Анатолійович про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської митниці Міндоходів України (правонаступник якого є Полтавська митниця Державної фіскальної служби України) , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Голова комісії з реорганізації Полтавської митниці Міндоходів Суворкін Владислав Анатолійович, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправними та скасувати: наказ №295-о від 17.12.2014 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4»; пункти 1, 2, підпункту 3.2 пункту 3, пункту 4 наказу № 2-о від 05.02.2015 «Про звільнення ОСОБА_4»; поновити на державній службі в митних органах України на посаді старшого державного інспектора оперативного відділу оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Полтавської митниці Міндоходів з 05.02.2015; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.02.2015 по день поновлення на державній службі в митних органах України; стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2, підпункт 3.2 пункту 3, пункт 4 наказу Полтавської митниці Міндоходів №2-о від 05.02.2015 «Про звільнення ОСОБА_4». Поновлено ОСОБА_4 на державній службі в митних органах України на посаді старшого державного інспектора оперативного відділу оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Полтавської митниці Міндоходів з 06.02.2015. Стягнуто з Полтавської митниці Міндоходів України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.02.2015 року по 26.03.2015 року в розмірі 4225 (чотири тисячі двісті двадцять п'ять) гривень 55 (п'ятдесят п'ять) копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Від третьої особи письмових заперечень чи доповнень на касаційну скаргу позивача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач з 16.10.1995 по 05.02.2015 перебував на державній службі в митних органах України, 16.10.1995 року ним прийнято присягу державного службовця.

Наказом Полтавської митниці Міндоходів № 295-о від 17.12.2014 ОСОБА_4 за неналежне виконання службових обов'язків оголошено догану.

Підставою винесення наказу слугувала службова записка члена комісії з реорганізації Полтавської митниці Міндоходів ОСОБА_7 від 16.12.2014 № 06/196, пояснення ОСОБА_4 від 17.12.2014 у зв'язку з тим, що позивачем при складанні протоколу № 0091/80600/14 про порушення митних правил відносно громадянки ОСОБА_8 не була проведена повна та всебічна перевірка на предмет встановлення всіх обставин справи, необхідних для кваліфікації правопорушення за ознаками частини 3 статті 470 Митного кодексу України. З даним наказом позивача ознайомлено під розписку 12.01.2015. Службове розслідування за цим фактом неналежного виконання позивачем службових обов'язків відповідачем не проводилось.

Згідно наказу Полтавської митниці Міндоходів №2-о від 05.02.2015 за систематичне невиконання без поважних причин вимог митного законодавства та службових обов'язків 05.02.2015 з позивачем розірвано трудовий договір, виплачено компенсації за невикористані щорічні відпустки та за роботу у вихідний день.

Підставою винесення даного наказу слугували висновки службового розслідування № 3 від 13.01.2015 (призначеного на підставі доповідної записки від 07.11.2014 № 7844/10), де визначено, що під час проведення 06.11.2014 спільного оперативного заходу з працівниками УМВС України в Полтавській області та УСБУ у Полтавській області, спрямованого на виявлення та припинення порушень чинного митного законодавства, відповідно до Плану заходів оперативного ОУБК та МП Полтавської митниці на 2014 рік від 06.06.2014 №2126/11та на підставі плану-завдання від 05.11.2014 №3373/11 старший державний інспектор оперативного відділу ОУБК та МП Полтавської митниці ОСОБА_4 самоусунувся від виконання своїх службових обов'язків з виявлення та припинення порушень митного законодавства. При цьому, під час документування правопорушення не проявив належної ініціативи, а навпаки його дії мали ознаки сприяння правопорушникам в уникненні відповідальності за порушення чинного законодавства. Крім того, за результатами перевірки службової діяльності ОСОБА_4 за період з 01.01.2014 по 06.11.2014 встановлені факти систематичних порушень ним вимог статей 494, 495, 511 Митного кодексу України під час складення протоколів про порушення митних правил №0001/80600/14, №0041/80600/14, №0042/80600/14, №0043/80600/14, №0053/80600/14, №0054/80600/14, №0057/80600/14, №0092/80600/14.

Не погоджуючись із вказаними наказами позивач звернувся до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зауважив, про правомірність прийняття відповідачем спірного наказу № 295-о від 17.12.2014 року (про оголошення догани), оскільки при складенні протоколу № 0091/80600/14 про порушення митних правил у відношенні громадянки ОСОБА_8 позивачем не була проведена повна та всебічна перевірка на предмет встановлення всіх обставин справи, необхідних для кваліфікації правопорушення за ознаками частини 3 статті 470 Митного кодексу України, хоча ОСОБА_4 мав доступ до ПІК, які відображали всю необхідну інформацію про ввезеному нею автомобілю, в тому числі щодо оформлення автомобіля 20.08.2014 Полтавською митницею у митному режимі «імпорт».

Натомість суд першої інстанції скасовуючи другий наказ відповідача № 2-о від 05.02.2015 (про звільнення) зазначив, що за невиконання службових обов'язків до ОСОБА_4 вже застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани наказом від 17.12.2014 № 295-о, в тому звільнення позивача проведено з порушенням пункту 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволені позовних вимог суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про правомірність наказу відповідача № 295-о від 17.12.2014 (про оголошення догани) вказав також на правомірність наказу №2-о від 05.02.2015 (про звільнення), висловивши свою позицію, що пункт 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (правова підстава звільнення) не передбачає залежності черговості вчинення проступків, а лише черговість притягнення до відповідальності за вчинення проступків. Твердження позивача щодо необізнаності про проведення оперативного заходу у складі групи (ознайомлення не під підпис) та невиконання через це службових обов'язків під час його проведення спростовуються встановленими службовою перевіркою та судовим розглядом обставинами: прибуття на місце збору в зазначений в плані час, в складі групи виїзд на територію проведення заходу, участь в огляді транспорту та товару, надання оцінки виявленому, як порушення митних правил, в ході спілкування з водієм та власником товару.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зауважити на наступне.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Частиною першою статті 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отже, необхідна наявність застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Вирішуючи спір і зазначаючи, що в діях позивача вбачається систематичне невиконання ним трудових обов'язків, суд апеляційної так як і суд першої інстанції (хоча задовольнив позов в цій частини) не з'ясували наявності обставин систематичного невиконання позивачем без поважних причин своїх трудових обов'язків. Не досліджено правомірності проведеного службового розслідування по даному факту, та не надано правового значення встановлених ним обставин, за наслідком якого прийнято спірний наказ про звільнення, що в сукупності позбавляє можливості прийняти правомірне рішення у даній справі.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Полтавської митниці Міндоходів України, третя особа - Голова комісії з реорганізації Полтавської митниці Міндоходів Суворкін Владіслав Анатолійович про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: С.В. Головчук

В.В. Швець