Постанова № 59314570, 26.07.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 902/503/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури: ОСОБА_1

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури ОСОБА_2 місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Вінницької області від 15.06.16р. у справі № 902/503/16 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Керівника місцевої ОСОБА_2 прокуратури в інтересах ОСОБА_2 районної ради в особі Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури"

до відповідача ОСОБА_3 особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 14768,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженнями керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду -ОСОБА_5 від 25.07.16р. та від 26.07.16 р. у справі №902/503/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді (судді - доповідача) Демидюк О.О. та судді Мамченко Ю.А., відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Коломис В.В.

Ухвалою господарського суду Вінницької області у справі №902/503/16 від 15.06.16р. позовну заяву за №74-3817вих 16 від 09.06.2016 року, яку подано керівником ОСОБА_2 місцевої прокуратури в інтересах ОСОБА_2 районної ради в особі Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури" про стягнення з ОСОБА_3 особи підприємця ОСОБА_4 на користь бюджету Немирівського району заборгованість за договором оренди комунального майна в розмірі 14 768,08 грн. повернути прокурору без розгляду на підставі п. 1, 3 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується вимога першого позивача, яким відповідно до статті 29 ГПК України, прокурором визначено - ОСОБА_2 районну раду, яка не є стороною у договорі найму (оренди) № 1 від 01.07.2013 року, а також відсутні докази в обґрунтування уповноваження державою ОСОБА_2 районну раду на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Крім того, позовна заява не містить обґрунтованих підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах другого позивача - Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури", зважаючи на те, що до позову не додано доказів, які б свідчили про те, що останнє наділено повноваженнями здійснювати функції держави в спірних правовідносинах.

Комунальна власність не входить до складу державної власності, є самостійним об'єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи.

Відтак, вказаний прокурором позивач не є безпосередньо органом місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Керівник місцевої ОСОБА_2 прокуратури звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 15.06.16р. у справі 902/503/16 та передати справу для розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом, при винесенні ухвали про повернення позовної заяви не враховано, що ОСОБА_2 районна рада, як орган місцевого самоврядування представляє інтереси власника комунального майна та не не зважаючи на те, що не є стороною договору оренди - уповноважена на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відсутність у Комунального закладу «ОСОБА_2 районний будинок культури» повноважень на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає, що комунальний заклад «ОСОБА_2 районний Будинок ОСОБА_2 районної ради» - багатопрофільний заклад, що діє в районі з метою створення умов для самодіяльної творчості, формування громадської думки, духовного розвитку, відродження та збереження української національної культури, культур інших народів, створення умов для прокату українського кінематографу, інших народів, духовного розвитку, відродження та збереження української національної кінематографічної культури, задоволення культурних потреб в організації відпочинку населення, (п. 2.1 Статуту).

Таким чином, КЗ «ОСОБА_2 РБК» створений для виконання функції держави у сфері забезпечення реалізації і захисту конституційних прав громадян України у сфері культури.

Представник органу прокуратури у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника органу прокуратури у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що ухвалу господарського суду Вінницької області від 15.06.16р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

В силу частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами:

підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99р. N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла на момент прийняття рішення Конституційним судом України) положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України ( в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

А пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99р. N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі по тексту судової постанови - Рішення Конституційного Суду України) встановлено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У подальшому Законом України від 14 жовтня 2014 року за № 1697-VII стаття 2 ГПК України (частина 2) була доповнена реченнями наступного змісту та отримала на день звернення прокурора із позовом у даній справі наступну редакцію:

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Цим же Законом України були внесені доповнення і до частини 1 статті 29 ГПК України, якою визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 1-4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як вбачається із матеріалів справи №902/503/16 керівник ОСОБА_2 місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Вінницької області із позовною заявою (в порядку ст.2 ГПК України) 09.06.16р. за №74-3817вих16 (яка була зареєстрована у місцевому господарському суді 14.06.16р.) в інтересах ОСОБА_2 районної ради (а не в інтересах держави в силу ст.2 ГПК України та Рішення Конституційного Суду України) в особі комунального закладу «ОСОБА_2 районний Будинок культури» до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про стягнення з останнього заборгованості за договором оренди у розмірі 14768грн.08коп.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що вказана заборгованість наслідок неналежного виконання відповідачем умов господарського договору найму (оренди) №1 нежитлових приміщень, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міста Немирівського р-ну від 01.07.13р., укладеного між ОСОБА_2 районним будинком культури та приватним підприємцем ОСОБА_4. Договір укладено на термін до 30.06.16р.

Згода на укладення такого договору була надана розпорядженням голови ОСОБА_2 районної ради Вінницької області №34 від 11.06.13р.

Актом прийому-передачі майна від 07.07.16р. майно орендарем було прийнято в оренду від орендодавця.

У подальшому, у звязку із призупиненням підприємницької діяльності, приватний підприємець ОСОБА_4 достроково повернув орендоване майно орендодавцю комунальному закладу Немирівському районному будинку культури, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.09.15р.

За результатами господарської діяльності за вказаним правочином на момент повернення орендованого майна виникла заборгованість зі сплати орендної плати за весь період користування, розмір якої за даними орендодавця становить 14768,08грн., та яка на момент повернення сплачена орендодавцю не була.

Таким чином наявний господарський спір між двома субєктами господарювання в частині несплати орендної плати за орендоване майно.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погоджується і суд апеляційної інстанції, правомірно зазначив в оспорюваній ухвалі, що у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується вимога першого позивача, яким відповідно до статті 29 ГПК України, прокурором визначено - ОСОБА_2 районну раду, яка не є стороною у договорі найму (оренди) № 1 від 01.07.2013 року, а також відсутні докази в обґрунтування уповноваження державою ОСОБА_2 районну раду на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

ОСОБА_2 районна рада, як уповноважений орган щодо розпорядження майном, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міста Немирівського району, жодного разу за період дії договору оренди та після його припинення не зверталася ні до балансоутримувача (орендодавця за господарським правочином), ні до орендаря з вимогою погасити заборгованість з орендної плати з тих підстав, що наявна заборгованість кардинально впливає на дохідну частину районного бюджету як у 2013 році, так і у 2014 та 2015 роках.

Ті обґрунтування позовних вимог (а також і апеляційної скарги), що у 2016 році сума заборгованості якимось чином може вплинути на дохідну частину районного бюджету, а саме «наявність заборгованості із сплати орендної плати за користування комунальним майном зменшує власні надходження районного бюджету, внаслідок чого потребуються додаткове залучення коштів із Державного бюджету, що в своє чергу порушує економічні інтереси держави» є лише припущенням прокурора і жодними письмовими доказами не обґрунтовуються. Додані копії рішення ОСОБА_2 районної ради від 11.12.15р. «Про районний бюджет на 2016 рік» та додаток №1 до нього свідчать лише про визначення на 2016 рік доходів, видатків, профіцит та дефіцит районного бюджет, повернення кредитів.

Не містить позовна заява і обґрунтувань, що ОСОБА_2 районна рада, внаслідок порушення господарських правовідносин двох субєктів господарювання в частині оренди майна, що є спільною власністю територіальних громад, зверталася до органу прокуратури з метою представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.

Навпаки, у позовній заяві, прокурор зазначає, що «ОСОБА_2 районна рада з моменту виникнення заборгованості, а саме з 10 липня 2013 року заходів представницького характеру не вживала, що свідчить про те, що орган до компетенції якого віднесенні представниці повноваження у даній сфері їх не здійснює та наявні підстави для представництва інтересів держави прокурором».

Поряд з тим, позовна заява не містить обґрунтованих підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах (в особі) позивача - Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури" (як обєкта комунальної власності), зважаючи на те, що до позову не додано доказів, які б свідчили про те, що останнє наділено повноваженнями здійснювати функції держави в спірних правовідносинах.

Комунальна власність не входить до складу державної власності, є самостійним об'єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи місцевого самоврядування.

Відтак зазначений у позовній заяві прокурором позивач - Комунальний заклад "ОСОБА_2 районний Будинок культури" не є безпосередньо органом місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Фактично прокурором здійснюється захист порушених прав юридичної особи Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури" ОСОБА_2 районної ради.

Статутом Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури" ОСОБА_2 районної ради визначено, що заклад користується правами юридичної особи, має самостійний баланс, круглу печатку, штампи та бланки зі своїм повним найменуванням (п.1.4). А у сукупності із п.5.6. Статуту може бути стороною у судових спорах, що не позбавляє його самостійно користуватися процесуальними правами позивача або відповідача тобто бути самостійним, рівноправним учасником судового процесу.

Відповідно до ст. 42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У п. 87 рішення у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р. Європейський суд з прав людини повторює, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993р.). Більше того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer В. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993р. та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996р.).

В рішенні у справі "Надточій проти України" (Заява N 7460/03) від 15.05.2008р. Суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом ("Кресс проти Франції" № 39594/98, "Ф.С.Б. проти Італії", рішення від 28.08.1991р., "Т. проти Італії", рішення від 12.10.1992р. та "Кайя проти Австрії" рішення від 08.06.2006р.). Така ж правова позиція Суду висловлена в рішенні у справі "Гурепка проти України (N 2)" від 08.04.2010р.

Також, згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Менчінська проти Росії" (рішення від 15.01.2009р.) Суд зауважив, що сама наявність прокурора в судовому процесі порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки прокурор надаючи свої зауваження та міркування, таким чином стає союзником однієї із сторін, що створює відчуття нерівності у іншої сторони. Суд також зазначив, що, хоча прокурор згідно норм процесуального права і мав формальне право на участь у справі, проте дана справа не мала будь-яких особливих обставин, що виправдовувала його участь.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини чітко підтверджує неможливість участі прокурора в судовому процесі без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін у справі.

Із наведеного вбачається, що прокурором було подано позов в інтересах Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури" без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування підстав такого представництва, що порушило принцип рівності сторін судового процесу, що має наслідком порушення принципів рівності та змагальності сторін судового процесу - однієї із фундаментальних засад права на справедливий суд.

За таких обставин прокурором у даній справі неправильно визначений позивач, тобто орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак наявні підстави повернути таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду з посиланням на пункту 1 частини першої статті 63 ГПК України.

Як зазначено у п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Окрім того суд апеляційної інстанції вважає звернути увагу прокурора, орган місцевого самоврядування ОСОБА_2 районну раду, сторін господарського правочину на ту обставину, і це підтверджується матеріалами позовної заяви, що комунальний заклад "ОСОБА_2 районний Будинок культури", як обєкт комунальної власності, намагався вживати заходів щодо недопущення заборгованості по орендній платі. Але обмежився лише виставленням претензії 27.04.15р. про стягнення суми заборгованості по орендній платі станом на 01.04.15р. у сумі 10773,09грн. та нарахованими на вказану суму боргу пенею (959грн.77коп.) та 3% річних (287грн.15коп.).

У подальшому прокурор Немирівського району Вінницької області 10.06.15р. звернувся до господарського суду Вінницької області з позовною заявою (№92-1417-15) в інтересах держави та територіальної громади Немирівського району від імені ОСОБА_2 районної ради в особі Комунального закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури" до ОСОБА_3 особи - підприємця ОСОБА_4 із позовними вимогами про стягнення 11 409,57 грн., в тому числі: заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 10 180,90 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 959,77 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 289,90 грн., а також просив договір оренди нежитлових приміщень укладений 01.07.2013 року між Комунальним закладом "ОСОБА_2 районний Будинок культури" та ОСОБА_3 особою - підприємцем ОСОБА_4 розірвати та зобов'язати відповідача об'єкт оренди нерухомого майна - частину підвального приміщення районного будинку культури загальною площею 137,6 кв.м. повернути орендодавцю - Комунальному закладу "ОСОБА_2 районний Будинок культури".

Ухвалою господарського суду Вінницької області у справі № 902/831/15 від 17.06.2015 року позовну заяву прокурора Немирівського району Вінницької області №92-1417-15 від 10.06.15 (разом із додатками) було повернуто заявнику, у тому числі з підстав неправильного визначення позивача - органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На зазначену обставину суд першої інстанції звернув увагу в оспорюваній ухвалі.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені керівником місцевої ОСОБА_2 прокуратури в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду першої інстанції прийнята з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника місцевої ОСОБА_2 прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Вінницької області від 15 червня 2016 року у справі №902/503/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/503/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Коломис В.В.