Постанова № 59314530, 26.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2016 р. Справа № 917/128/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Ільїн О.В. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю № 99 від 17 травня 2016 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 9 від 01 квітня 2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1514 П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 05 квітня 2016 року у справі №917/128/16

за позовом Приватного акціонерного товариства Райз - Максимко, м. Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Гадячсир, м. Гадяч Полтавської області

про стягнення 3710885,39 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05 квітня 2016 року у справі № 917/128/16 (суддя Безрук Т.М.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" 3381159,14 грн. основного боргу, 35091,59 грн. штрафу, 126254,54 грн. інфляційних, 35357,32 грн. 3% річних, 53667,94 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 3% річних у сумі 5022,80 грн. відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 05 квітня 2016 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що постачальником не було надано покупцю повного пакету документів, зазначених в умовах договору, а ТОВ Гадячсир, скориставшись своїм правом, передбаченим договором та чинним законодавством, призупинив оплату товару за договором, що, на думку відповідача, виключає порушення законних прав позивача та тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову. Також відповідач зазначає про неналежність та недопустимість доказів, які були прийняті судом першої інстанції, оскільки надані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні не відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів.

Розгляд справи відкладався.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач зазначає, зокрема, те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення по суті спору вірно встановлено неправомірність зупинення відповідачем оплат, правомірно визнано доведеність факту поставки товару відповідачу за підписаними та скріпленими печатками первинними документами. Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення (вх. 7409 від 26.07.2016 р.).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки, доведеності та обґрунтованості позовних вимог належними та допустимими доказами, місцевий господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 3381159,14 грн., 35091,59 грн. штрафу, 126254,54 грн. інфляційних, 35357,32 грн. 3% річних. В частині стягнення 3% річних у сумі 5022,80 грн. суд першої інстанції відмовив за безпідставністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Як убачається із матеріалів справи, 05 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Райз-Максимко" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (покупець) укладений договір поставки №83-Л (т. 1 а.с. 25-27), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався систематично передавати у власність покупця молочну сировину (молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97), далі за текстом - молоко, а покупець зобов'язався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором.

Відповідно до п.1.2. Договору кількість молока зазначається у спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002 року, ціна у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження, належного оформлення та підписання сторонам, є невідємною частиною даного Договору.

Згідно п.2.2. Договору право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної.

В п. 2.5. Договору зазначено, що не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним покупцем, на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою №З-ПК (МС), в якій вказується кількість та вартість молочної сировини.

Пунктом 5.1. договору визначено, що ціна молока встановлюється в національній валюті України - гривні, та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження цін (додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п.10.1 Договору строк його дії - до 31 грудня 2014 року, а в частині виконання сторонами грошових зобовязань - до моменту їх повного виконання. За п. 10.2 Договору у разі відсутності письмової заяви сторони про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця до моменту закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Сторонами договору були підписані протоколи погодження цін: від 17.06.2014 р., від 15.08.2014 р., від 19.09.2014 р., від 15.10.2014 р., від 29.10.2014 р., від 01.12.2014 р., від 04.12.2014 р., від 22.12.2014 р., від 25.02.2014 р., від 25.03.2015 р., від 09.04.2015 р., від 20.04.2015 р., від 31.07.2015 р., від 15.08.2015 р., від 16.09.2015 р., від 13.10.2015 р., від 30.10.2015 р., від 10.11.2015 р., від 18.11.2015 р., від 17.06.2015 р., від 26.11.2015 р., від 30.11.2015 р., від 10.11.2015 р., від 31.12.2015 р. (Додаток №1 до Договору) (т.1 а.с.28, 29, 99-117).

Позивачем за період часу з 05 червня 2014 року по 31 грудня 2015 рік поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 28557459,14 грн., що підтверджується:

- видатковими накладними: № РМА0103 від 30.06.2014 р., № РМА00143 від 31.07.2014 р., № РМА00168 від 31.08.2014 р., № РМА00203 від 30.09.2014 р., № РМА00226 від 31.10.2014 р., № РМА00240 від 30.11.2014 р., № РМА00264 від 31.12.2014 р., № 40 від 31.01.2015 р., № 82 від 28.02.2015 р., № 124 від 31.03.2015 р., № 183 від 30.04.2015 р., № 222 від 31.05.2015 р., № 273 від 29.06.2015 р., № 246 від 30.06.2015 р., № 278 від 10.07.2015 р., № 281 від 20.07.2015 р., № 303 від 31.07.2015 р., № 311 від 10.08.2015 р., № 319 від 20.08.2015 р., № 334 від 31.08.2015 р., № 349 від 10.09.2015 р., № 352 від 20.09.2015 р., № 369 від 30.09.2015 р., № 390 від 10.10.2015 р., № 417 від 31.10.2015 р., № 433 від 10.11.2015 р., № 453 від 30.11.2015 р., № 501 від 31.12.2015 р.;

- приймальними квитанціями: № 94 від 30.06.2014 р. за період з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р., № 92 від 31.07.2014р. за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., № 97 від 31.08.2014 р. за період з 01.08.2014 р. до 31.08.2014 р., № 98 від 30.09.2014 р. за період з 01.09.2014 р. до 30.09.2014 р., № 99 від 31.01.2014 р. за період з 01.10.2014 р. до 31.10.2014 р., № 98 від 30.11.2014 р. за період з 01.11.2014 р. до 30.11.2014 р., № 99 від 31.12.2014 р. за період з 01.12.2014 р. до 31.12.2014 р., № 139 від 31.01.2015 р. за період з 01.01.2015 р. по 31.01.2015 р., № 134 від 28.02.2015 р. за період з 01.02.2015 р. до 28.02.2015 р., № 147 від 31.03.2015 р. за період з 01.03.2015 р. до 31.03.2015 р., № 146 від 30.04.2015 р. за період з 01.04.2015 р. до 30.04.2015 р., № 146 від 31.05.2015 р. за період з 01.05.2015 р. до 31.05.2015 р., № 138 від 30.06.2015 р. за період з 01.06.2015 р. до 30.06.2015 р., № 132 від 31.07.2015 р. за період з 01.07.2015 р. до 31.07.2015 р., № 111 від 31.08.2015 р. за період з 01.08.2015 р. до 31.08.2015 р., № 108 від 30.09.2015 р. за період з 01.09.2015 р. до 30.09.2015 р., № 132 від 31.10.2015 р. за період з 01.10.2015 р. до 31.10.2015 р., № 127 від 30.11.2015 р. за період з 01.11.2015 р. до 30.11.2015 р., № 123 від 31.12.2015 р. за період з 01.12.2015 р. до 31.12.2015 р. (т.1 а.с.30-76).

Відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар, непогашеним залишився борг у розмірі 3381159,14 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками по поточному рахунку позивача (т.1 а.с.121-254; т.2 а.с.1-178), а також підписаними та скріпленими печаткми сторін актами звірки взаємних розрахунків за період з червня 2014 року по жовтень 2015 рік (т. 2 а.с. 189-205).

Колегія суддів враховує, що акт звірки розрахунків не є первинним документом бухгалтерської звітності, проте є зведеним обліковим документом, що містить відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах.

Ці акти складені на підставі даних бухгалтерського обліку й первинних документів сторін і відображені в них дані не спростовані відповідачем.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобовязання за договором поставки і сплатив залишок заборгованості за поставлений товар у розмірі 3381159,14 грн.

Відповідач зазначає, що до матеріалів справи позивачем були надані копії видаткових накладних, які за браком своєї форми та змісту не можуть вважатися належними первинними бухгалтерськими документами та бути доказами (фіксувати факт) проведення господарських операцій з поставки товару, адже: по-перше, вони не є підписаними обома сторонами та не містять відтиску печатки підприємства покупця; по-друге, загальна вартість товару, що у них зазначена значно перевищує заявлену позивачем до стягнення суму боргу. Відповідач, також зазначає, що оскільки позивачем не надано до матеріалів справи товарних накладних за формою №1-ТН(МС), визначити момент виникнення у ТОВ Гадячсир обовязку з оплати товару та строку його оплати неможливо, як неможливо встановити дійсну ціну, за якою поставлявся товар, оскільки у наданих до матеріалів справи містяться різні відомості щодо ціни.

Проте, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника.

Так, у матеріалах справи містяться копії видаткових накладних: № РМА0103 від 30.06.2014 р., № РМА00143 від 31.07.2014 р., № РМА00168 від 31.08.2014 р., № РМА00203 від 30.09.2014 р., № РМА00226 від 31.10.2014 р., № РМА00240 від 30.11.2014 р., № РМА00264 від 31.12.2014 р., № 40 від 31.01.2015 р., № 82 від 28.02.2015 р., № 124 від 31.03.2015 р., № 183 від 30.04.2015 р., № 222 від 31.05.2015 р., № 273 від 29.06.2015 р., № 246 від 30.06.2015 р., № 278 від 10.07.2015 р., № 281 від 20.07.2015 р., № 303 від 31.07.2015 р., № 311 від 10.08.2015 р., № 319 від 20.08.2015 р., № 334 від 31.08.2015 р., № 349 від 10.09.2015 р., № 352 від 20.09.2015 р., № 369 від 30.09.2015 р., № 390 від 10.10.2015 р., № 417 від 31.10.2015 р., які підписані сторонами з обох сторін та скріплені печатками підприємств.

Видаткові накладні: № 433 від 10.11.2015 р., № 453 від 30.11.2015 р., № 501 від 31.12.2015 р. не містять відтиску печатки підприємства відповідача та не містять підписів його уповноваженої на отримання товару особи, проте в матеріалах справи наявні приймальні квитанції (прийомні квитанції) за відповідний період, які є доказами отримання відповідачем товару (т. 1 а.с. 74, 76).

Видаткова накладна не єдиний документ, який супроводжує господарську операцію.

Згідно Інструкції щодо заповнення Прийомної квитанції на закупівлю молочної сировини(форма № 3-ПК (МС)) прийомна квитанція це документ, у якому приймальник на підставі спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць. Таким чином, без складання спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)), на наданні якої наполягає відповідач, неможливо скласти прийомні квитанції, копії яких містяться у матеріалах справи.

При цьому, наявні у матеріалах справи копії прийомних квитанцій складені у відповідності до вимог чинного законодавства, скріплені належними підписами та печатками, жодних зауважень з приводу поставки товару з боку відповідача заявлено не було.

Оригінали відповідних спеціалізованих товарних накладних були оглянуті судовою колегією під час судового засідання в апеляційній інстанції.

Щодо невиконання позивачем умови договору щодо передачі разом з товаром оформлених належним чином видаткових накладних та інших документів, у звязку з чим відповідачем було призупинено оплату поставленого товару в силу вимог статті 538 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.3. Договору на кожну партію молока постачальник зобовязаний надати покупцю документи: товарну транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану накладну формою №1-ТН(МС), видаткову накладну, податкову накладну, ветеринарне свідоцтво, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока; яке надається постачальником покупцю на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність покупцю, на кожний місяць не пізніше 3 числа поточного місяця.

Так, у п. 4 Інструкції Про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення та товарів народного споживання по якості №П-7, зазначено, що приймання продукції по якості та комплектності проводиться в точної відповідності зі стандартами, технічними умовами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукція, яка постачається (технічний паспорт тощо). Відсутність зазначених супровідних документів не зупиняє приймання продукції. В даному випадку складається акт о фактичної якості та комплектності одержаної продукції і у акті зазначається, які документи відсутні.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів складення актів про відсутність документів при прийнятті продукції, чи доказів звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів які зазначені у п. 2.3. Договору, та встановлення строку для їх передання, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого ним товару, а отже звільняти відповідача від зобовязання сплатити за поставлений товар правові підстави відсутні.

До того, ж, як пояснив представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції, відповідач отримував від позивача товар у спірний період за договором поставки № 83-Л від 05 червня 2014 року.

Колегія суддів вважає, що відповідач не надав доказів підтверджуючих відсутність спеціалізованих товарних накладних за формою №1-ТН(МС), ветеринарного свідоцтва, не довів наявність порушення зобовязання по передачі документів позивачем, відсутні відповідні акти та вимоги про надання документів при прийманні товару.

Положення статті 666 Цивільного кодексу України в даному випадку не дають покупцю права не оплачувати прийнятий та використаний ним товар, у звязку з чим відповідачем безпідставно зупинено виконання свого обовязку по оплаті за отриманий ним товар.

До того ж, як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами видатковими накладними та приймальними квитанціями, тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

Окрім викладеного, колегія суддів приймає до уваги факт часткової оплати, здійсненої відповідачем, що свідчить про визнання останнім зобов'язання з оплати товару та настання строку виконання даного зобов'язання.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У звязку із порушенням відповідачем умов Договору поставки, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 35091,59 грн.

У пункті 6.2. договору поставки зазначено, що у випадку, якщо заборгованість з оплати молока (п. 5.4 цього договору) становить 10 (календарних) днів і більше, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 1 % від суми боргу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання вірним наданого позивачем розрахунку суми штрафу в розмірі 35091,59 грн. і стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача:

- 3% річних в сумі 40380,12 грн. за період: з 07 жовтня 2014 року по 12 січня 2016 рік;

- інфляційних в сумі 126254,54 грн. за період: з червня 2015 року по грудень 2015 рік.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, наявність обовязку погашення боргу, місцевий господарський суд, дійшовши висновку про невірність зробленого позивачем розрахунку 3% річних, здійснивши власний розрахунок 3% річних (т. 2 а.с. 210-212) стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 35357,32 грн.

В частині стягнення 3% річних в сумі 5022,80 грн. суд першої інстанції відмовив за необґрунтованістю.

Судова колегія, здійснивши власний розрахунок 3% річних в інформаційно-пошуковій системі «Законодавство», враховуючи приписи п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань№ 14 від 17 грудня 2013 року, дійшла висновку про обґрунтованість розрахунку, зробленого місцевим господарським судом.

Щодо індексу інфляції, то судова колегія зазначає наступне.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (пункт „2 листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/950/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ).

Таким чином, здійснивши власний розрахунок інфляційних в інформаційно-пошуковій системі «Законодавство», враховуючи вищенаведену правову позицію, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні в сумі 126254,54 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції порушень принципу змагальності, то судова колегія вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Ухвалою суду першої інстанції від 03 лютого 2016 року було порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 18 лютого 2016 року.

Ухвалами суду від 18 лютого 2016 року та 17 березня 2016 року розгляд справи відкладався з причин, зокрема, неявки в судове засідання представника відповідача.

Представник відповідача був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 84, 95, т. 2 а.с. 198), участь свого представника в судових засіданнях не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для вирішення спору по суті, обмежений строк розгляду господарської справи по суті, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом створені належні умови для реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, а відтак порушень процесуальних норм права не відбулось.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю обставин, які свідчили б про прийняття рішення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 05 квітня 2016 року у справі № 917/128/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 28.07.2016р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Пелипенко Н.М.