Ухвала суду № 59313136, 20.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Болотова Є.В., Вербової І.М.

при секретарі: Литвиненко Р.С.

за участю осіб:

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним розпорядження та свідоцтва про право власності на житло, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним розпорядження та свідоцтва про право власності на житло відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Справа №761/28744/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/9312/2016Головуючий у суді першої інстанції:О.Ф. Малинникова Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.ПоливачВ обґрунтування зазначила, що приватизація відповідачами спірної кімнати площею 9,2 кв. м. є незаконною, оскільки вони не перебували на квартирному обліку. На момент звільнення даної кімнати першочерговість на її отримання була за нею, оскільки вона з 27.12.2001 року перебувала на квартирному обліку при адміністрації району. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення визначив статус будинку, в якому знаходиться квартира зі спірними кімнатами як гуртожиток, хоча матеріали справи не містять жодного документу на підтвердження зазначеного.

Позивач вказала, що судом не була надана належна оцінка висновку судової будівельної експертизи № 2-26/11 від 08.07.2014 року, що є доказом того, що відповідачі займають площу більшу ніж це значиться в документах про виділення їм кімнат.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилась, від її представника ОСОБА_7 надійшла заява про перенесення судового засідання через хворобу ОСОБА_2 Судова колегія розцінила причини неявки позивачки та її представника в судове засідання як неповажні та вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності, оскільки, доказів на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання позивач не надала і як вбачається із заяви, вона має представника, який з невідомих суду причин також не з'явився у судове засідання, що було розцінено судом як навмисне затягування розгляду справи.

Інші особи, які беруть участь у розгляді справи, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності з урахуванням вимог ч.2 ст.305 ЦПК України, оскільки неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем достовірних доказів на підтвердження позовних вимог про визнання незаконним розпорядження та свідоцтва про право власності на житло не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними і обґрунтованими. Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, висновки суду щодо підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням закону.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 6634 від 12.10.2006 року (далі розпорядження) про приватизацію квартири за адресою : АДРЕСА_1, вирішено передати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у приватну спільну сумісну власність приміщення комунальної квартири (42/100) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 37,8 кв.м. (житлова площа 26,70 балкони - 077) кв.м. (а.с. 105)

На підставі Розпорядження отримано свідоцтво про право власності від 12.10.2006 року, у якому відповідно до Розпорядження зазначені параметри наданої площі «42/100 частин у квартирі АДРЕСА_1, загальна площа 37,08 кв.м.» (а.с. 104).

Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1, загальна площа складає 88 кв.м. та житлова площа 63,1 кв.м., квартира є комунальною, має житлові кімнати, загальну кухню, туалет та душ, кожна кімната має свій електричний лічильник та особовий рахунок за сплату споживчої електроенергії.

Згідно із документами власниками, проживаючими у квартирі 54 є мешканці, яким належать на праві власності відповідно: 20/100 частин ОСОБА_2, ОСОБА_8 (у рівних долях); 42/100 ОСОБА_1, ОСОБА_3 (у рівних долях).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2, власник кімнати №2 (20/100 частин квартири) зазначила, що предметом спору є незаконність Розпорядження ШРДА та свідоцтва про право власності від 12.10.2006 року та посилаючись на недостовірність даних щодо визначення розміру площі приміщення №5, виділеного ОСОБА_1, що порушує її права як співвласника квартири. Тому вона подала позов на захист свого особистого права та інтересу з вимогами про визнання недійсним зазначеного Розпорядження ШРДА від 12.10.2006 року та свідоцтва про право власності від 12.10.2006 року на 42/100 частини квартири АДРЕСА_1, виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Як було встановлено судом, за договором купівлі-продажу від 5 липня 2001 року укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 та її сином, ОСОБА_10 останні стали співвласниками квартири АДРЕСА_1, яка є спільною частковою власністю, у якій позивачу та її сину належить на праві спільної власності 20/100 частин квартири № 54, що підтверджено копіями договору купівлі-продажу та реєстраційного напису КБТІ № д 619-9, внесеного у реєстрову книгу КБТІ № д 619-9 квартира АДРЕСА_1.

Як зазначає позивач, у зв'язку із отриманням нею 17 серпня 2013 року пропозиції відповідачів про намір продати свої 42/100 частини квартири АДРЕСА_1 загальна площа 37,08 кв.м, позивач з огляду на розміри загальної площі квартири №54, зазначені у плані наданому БТІ на її запит шляхом порівняння з розміром площі квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зазначеної у їх пропозиції - вважає неправильними розрахунки площі належних відповідачам приміщень, у яких збільшено розмір площі приміщень, така неправильність ущемляє її інтереси, як співвласника.

Згідно із положеннями ч.1 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача кімнат громадянам, які визначені частиною 5 статті 2 цього Закону, здійснюється з одночасною передачею у спільну сумісну власність площ загального користування.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. (ч.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»)

Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинків) (ст.6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

З пояснень представника Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації було встановлено, що ОСОБА_1 та її дочка приватизували 42/100 частин квартири АДРЕСА_1 у відповідності до чинного на той час законодавства. Приватизація кімнати АДРЕСА_1, яка є комунальною (загального користування), була здійснена на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і в порядку, передбаченому Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 р. № 56, а отже, немає підстав для визнання їх незаконними.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Як вказано у цій же статті органи приватизації, що здійснюють, приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), кімнату.

За Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 6634 від 12.10.2006 року та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності від 12.10.2006 року, з 2006 року приміщення кімнати АДРЕСА_1, якими відповідачі користувались за договором найму перебуває у приватній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зв'язку із передачею ОСОБА_1, ОСОБА_3 у приватну спільну власність приміщення комунальної квартири (42/100) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 37,8 кв.м. (житлова площа 26,70 балкони - 077) кв.м. (а.с. 105)

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку з 27.12.2001 року, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на такому обліку ніколи не перебували, а тому саме за нею закріплено право першочерговості на отримання кімнати площею 9,2 кв.м., яка звільнилася та була безпідставно передана у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Зазначені позивачкою обставини не відповідають дійсності.

Позивачка в апеляційній скарзі посилається на незаконність Розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 16.06.2006 № 1096 про зміну договору найму на житлові приміщення та укладення його ОСОБА_1 на 2 кімнати житловою площею 26,70 кв.м. комунальної квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що дане розпорядження нібито порушує право ОСОБА_2 на отримання кімнати у комунальній квартирі.

Але, матеріалами справи достовірно встановлено, що наймачем спірних кімнат була з 1966 року мати відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_11 задовго до придбання ОСОБА_2 частки квартири. Після смерті ОСОБА_11 було лише змінено договір найму на дві кімнати житловою площею 26,70 кв.м. комунальної квартири АДРЕСА_1.

Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація видала вказане Розпорядження у відповідності зі ст. 106 Житлового кодексу Української РСР, якою передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Так, мати відповідачки була наймачем зазначених кімнат, вона померла і після її смерті договір найму було укладено з відповідачем ОСОБА_1, на її ім'я було відкрито особовий рахунок за ці кімнати.

При проведенні приватизації кімнати № 5 відповідачами дотримано порядку, встановленого Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 р. № 56.

Так, відповідно до пункту 7 вказаного Положення, розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві у квартирі, де мешкають два і більше наймачів, визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат. У свідоцтві про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказується частина загальної площі, що передається у власність мешканцям, які використовують житлові кімнати комунальної квартири з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири (кухня, вбиральня, душова).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Розпорядженням органу приватизації ШРДА № 6634 від 12.10.2006 року, про приватизацію кімнати №5 передано відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у приватну спільну власність приміщення комунальної квартири (42/100) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 37,8 кв.м. (житлова площа 26,70 та балкони - 077) кв.м. на законних підставах, та на підставі Розпорядження ними було отримано свідоцтво про право власності від 12.10.2006 року, у якому зазначені параметри наданої площі 42/100 частин у квартирі АДРЕСА_1,загальна площа 37,08 кв.м. (а.с. 104,105).

Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність розміру площі, яку ОСОБА_1 та ОСОБА_3, на думку ОСОБА_2,займають та яка значиться у документах про виділення їм кімнат слід зазначити наступне.

За змістом п.6.2 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 р. № 56 у комунальній квартирі, де мешкають декілька наймачів загальна площа, що передається у власність визначається як сума площ, займаних наймачами жилих кімнат з урахуванням коефіцієнтів приміщень, віднесених до нежилої площі.

Відповідач ОСОБА_1 пояснила, що вона та ОСОБА_3 займали кімнати № 1 та № 5, тому загальна площа 37,8 кв.м., що зазначена у свідоцтві про право власності обчислена з врахуванням усіх нежилих приміщень, які знаходяться в цій квартирі та якими користуються всі співвласники квартири.

Отже, зазначений розмір кімнати № 5 є загальною площею приміщень, якими ОСОБА_1 користувались за договором найму, що надані ним згідно із законодавством про приватизацію.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що посилання позивача на неправильність зазначених у спірних документах параметрів квартири спростовуються документами, на підставі яких були здійснені розрахунки на час приватизації (довідкою КМБТІ, технічним паспортом від 2006 року (а.с. 60) та технічними паспортами виданими на решту кімнат квартири № 54, що підтверджено копіями плану квартири). (а.с. 149-156).

Крім того, викладені позивачем доводи та обставини не свідчать, що реалізація відповідачами у 2006 році права на приватизацію житлового приміщення вплинула на обсяг раніше набутих позивачем у 2001 році прав при укладенні договору купівлі-продажу 20/100 частин квартири.

Оскільки Розпорядженням № 6634 від 12.10.2006 року Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про приватизацію кімнати АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зазначені кімнати мають загальну площу 37,08 кв.м. (житлова- 26,70 кв.м. балкони - 0,77 кв.м.) в кв. 54 (42/100 частин) у будинку АДРЕСА_1, то посилання позивача на розбіжності стосовно розмірів площі квартири з огляду на надані документи, суд вважає недоведеними. До того ж суд на підставі зібраних матеріалів встановив, що посилання позивача на розбіжності стосовно розмірів площі квартири не є підставою для визнання незаконним Розпорядження ШРДА про приватизацію, оскільки суттєвих доказів порушення її прав та інтересів, захищених законодавством з посиланням на правові норми позивачем не надано.

Твердження ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення визначив статус будинку в якому знаходиться квартира зі спірними кімнатами як гуртожиток є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції в рішенні наведено правові норми, які стосуються житлових кімнат у квартирі, де мешкають два і більше наймачі, що положеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначається як житлові приміщення у гуртожитку.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи.

Доказів, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вищевказаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду також не надано таких доказів.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: