Ухвала суду № 59311768, 27.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5604/16 Справа № 202/9255/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 47

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Осіяна О.М.,

суддів - Кочкової Н.О., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, зазначивши, що позивач звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що 17.12.2002 року між ним та відповідачем укладений договір оренди земельної ділянки розміром 0,0244 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

Позивач указує, що відповідач фактично нав'язав, змусив його укласти цей договір, мотивуючи безпроблемною приватизацію земельної ділянки розміром 0,1 га за цією ж адресою.

Позивач також зазначив, що на момент укладання договору оренди земельної ділянки ніяких споруд на земельній ділянці побудовано не було.

Договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам статті 1 Закону України «Про оренду землі», суперечить вимогам ч.3 ст. 203 ЦК України, оскільки не відповідає волі позивача, а тому просив визнати цей договір оренди недійсним .

.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, щопозивач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.10.2004 року є власником жилого будинку АДРЕСА_1 (а.с. 17, 18).

Цей будинок побудований у 2002 році і розташований на земельній ділянці загальною площею 1238 кв. м., що підтверджується копією технічного паспорта (а.с.72-75).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 19.06.2002 року позивачеві була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0.1000 га за цією адресою для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель ( а.с. 16).

Відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 17.12.2002 року, та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, Літаш І.П., Дніпропетровською міською радою передано ОСОБА_2 в оренду змелену ділянку площею 0, 0244 га, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Строк дії договору - до 19.06.2017 року (а.с.3-6).

До вказаних правовідносин суд застосував положення ст. 203,215, 638 ЦК України, статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Зі змісту спірного договору оренди земельної ділянки від 17.12.2002 року, укладеного між сторонами, вбачається, що він містить всі істотні умови, визначені статтею 15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вказуючи на те, що договір оренди земельної ділянки від 17.12.2002 року, не відповідає вимогам закону, вчинений позивачем майже під натиском із боку відповідача, або нав'язаний ОСОБА_2, останній не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цього, не довів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача у зв'язку з укладанням цього договору.

За таких підстав, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими. Суд не вбачав підстав для задоволення позову, посилаючись в тому числі і на висновок Верховного Суду України, викладеному у правовій позиції у справі 6-94цс13, де зазначено, що однією із обов'язкових умов визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, є порушення у зв'язку з його укладанням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову

.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував вимоги Закону України «Про оренду землі», земля ним не використовується, суд не належно з'ясував обставини у справі та неправильно застосував вимоги закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частин першої - третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зміст договору оренди земельної ділянки від 17.12.2002 року містить всі істотні умови, визначені статтею 15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Позивач не надав суду доказів того, що при вчиненні правочину на нього відповідач чинив тиск, чи іншим чином впливав на його волю, відповідно до вимог ст.58-60,64 ЦПК України. Позивач на протязі 13 років не спростовував і не заперечував умов цього договору, виконував умови щодо орендної плати.

Крім того, у суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що умови договору оренди є неприйнятними на теперішній час, у зв'язку із високою ставкою орендної плати. Отже, причиною звернення позивача до суду є неможливість виконання ним умов договору, що не може бути підставою недійсності правочину, а може бути підставою для зміни умов договору чи його розірвання.

Тому доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст. 303,307,308,315 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: