Рішення № 59311678, 12.07.2016, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/285/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 р. м. Марганець

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої Хомченко С.І

за участю секретаря Назаренко А.В.

за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Дніпропетровській області, Нікопольського відділу Національної поліції України в Дніпропетровській області в особі Марганецького відділення Нікопольського відділу Національної поліції України, ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Марганецький міський суд з позовом до Головного управління Національної поліції України у Дніпропетровській області, Нікопольського відділу Національної поліції України в Дніпропетровській області в особі Марганецького відділення Нікопольського відділу Національної поліції України, ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала з 05.10.2011 року вільно найомним працівником в Марганецькому МВ ГУМВС України в Дніпроптеровській області на посаді діловода. З 2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною. 06.11.2015 року наказом ГУ МВС України у Дніпроптеровській області № 485 о/с її звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП через скорочення штату, в зв'язку із набранням чинності Закону України «Про національну поліцію». Вважає звільнення незаконним, оскільки воно було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а саме: їй не було запропоновано іншої роботи, на неї розповсюджувались обмеження встановлені ст. 184 КЗпП України. За захистом свого порушеного права вона зверталася до окружного адміністративного суду, який закрив провадження, після чого вона звернулася до Марганецького суду і тому просить поновити строк звернення як пропущений з поважних причин. Просить суд скасувати наказ про її звільнення як незаконний, зобов'язати відповідачів поновити її на посаді діловода канцелярії Марганецького відділення Нікопольського відділу національної поліції України в Дніпроптеровській області, стягнути з Нікопольського відділу національної поліції в особі Марганецького відділення Нікопольського відділу національної поліції на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10000 грн., оскільки порушення трудового законодавства щодо неї призвело до моральних страждань.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просять такий задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представники Нікопольскього відділу національної поліції та Марганецького відділення Нікопольського відділу національної поліції України в Дніпроптеровській області в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі з тих підстав, що позивачка звільнена відповідно до ЗУ «Про національну поліцію», заяву на прийняття в органи поліції не подавала, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Представник ГУ Національної поліції України у Дніпроптеровській області у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі та заперечення проти позову як безпідставному.

Представник ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпроптеровській області у судове засідання не з'явився, надав заперечення проти позову, просить справу розглядати без його участі.

Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд приходить до наступного.

Як вбачається з трудової книжки позивачки, 05.10.2011 року її було прийнято на посаду робітника комплексного обслуговування та ремонту будинку в Марганецький МВ ГУМВС України в Дніпроптеровській області. 10.06.2013 року її призначено на посаду прибиральника службових приміщень, 02.10.2013 року позивача переведено на посаду діловода канцелярії Марганецького МВ ГУМВС.

Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06 листопада 2015 № 485 о/с, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку з ліквідації організації) та відповідно до п. 8 розділу Х1 до Закону України «Про національну поліцію», позивача було звільнено з посади позивача було звільнено з посади діловода канцелярії Марганецького міського відділу, на підставі її заяви від 04.11.2015 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі і Марганецький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає неналежними відповідачами ГУ Національної поліції України в Дніпроптеровській області, Нікопольський відділ національної поліції України в Дніпроптеровській області та Марганецьке відділення Нікопольського відділу національної поліції України в Дніпроптеровській області.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, ГУ МВС України в Дніпроптеровській області перебуває у стані ліквідації, на підставі чого створено ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Дніпроптеровській області.

Згідно п. 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» - цей закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Пунктом 5 визначено, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Закон України «Про Національну поліцію» був опублікований у газеті «Голос України» (№ 141-142) від 06.08.2015.

Таким чином, позивач булла належним чином повідомлена про звільнення через скорочення штатів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 04.11.2015 року написала заяву про звільнення у зв'язку з переведенням до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, з 6 листопада 2015 року.

Однак, позивач не вирішувала питання щодо її подальшого працевлаштування у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ та утворення територіальних органів Національної поліції, що підтверджується поясненями позивача і відповідачів у судовому засіданні, а також матеріалами справи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року, при ліквідації підприємства правила пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство, в цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому законом порядку.

З цих підстав суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивачки про скасування наказу та поновлення на роботі на заново утвореному підприємстві.

Позивачка має сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення жінок які мають дітей віком до 3 років з ініциативи власника або уповноваженого органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Представники відповідача не надали суду доказів щодо працевлаштування позивачки в зв'язку із звільненням, а тому доводи ОСОБА_1 щодо порушення порядку її звільнення суд вважає обґрунтованими.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року, у випадку, коли працівника звільнено з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі внаслідок ліквідації підприємства неможливо, суд визнає звільнення неправильним і одночасно визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Згідно наказу № 484 о/с від 06.11.2015 року, позивачку звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку з ліквідацією організації) та відповідно до п. 8 розділу Х1 до ЗУ «Про національну поліцію», який передбачає звільнення через скорочення штатів.

В трудовій книжці позивачки зроблений запис про те, що 06.11.2015 року вона звільнена з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП (через скорочення штатів).

Враховуючи зазначене, а також порушення порядку звільнення, суд не може визнати звільнення позивачки ОСОБА_1 правильним.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим органом працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порушення вимог трудового законодавства щодо ОСОБА_1 є підставою для часткового задоволення її позову стосовно стягнення моральної шкоди. Судом встановлено, що неправильне звільнення порушило її нормальні життєві зв'язки та потребують від неї додаткових зусиль для організації свого життя, в зв'язку з чим позивачу завдано душевних страждань.

Тому, виходячи із засад виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивачки з ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпроптеровській області 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 15, 30, 202, 217 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправильним звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області № 485 о/с від 06.11.2015 року.

Визначити ОСОБА_3, діловода канцелярії Марагнецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, звільненою з 6 листопада 2015 року, за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Стягнути з ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті позову відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий