Постанова № 59309452, 25.07.2016, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/7289/16-а 2-а/335/233/2016

(в порядку скороченого провадження)

25 липня 2016 року суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Шалагінова А.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 13.04.1978 по 28.04.1980 проходив строкову службу в лавах Збройних Сил Радянської Армії та з 18.05.1981 по 21.05.1994 - службу в органах внутрішніх справ. 27.03.2005 позивачу виповнилось 45 років. На час звільнення зі служби на підставі Наказу УВС області № 85 о/с від 26.05.1994 його вислуга складала 15 років 0 місяців 19 днів. З урахуванням строку служби та відпрацьованого після звільнення трудового стажу станом на 29.04.2006 (кінцева дата чинності норми Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 19.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) в редакції від 04.07.2002) загальний трудовий стаж складає 28 років 0 місяців 17 днів. В редакції Закону № 2262-ХІІ від 04.07.2002, яка діяла до 29.04.2006 п. «б» ст. 12 цього Закону передбачала, що військовослужбовці, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, мають право на пенсію за цим Законом. Тому позивач мав отримувати пенсію за цим Законом з 28.03.2005. 07.06.2016 він звернувся до ГУПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за вислугою років з урахуванням його вислуги років та трудового стажу, але в задоволенні заяви відповідач-1 відмовив листом від 21.06.2016 № 556/Ш-9 через те, що згідно з новою редакцією Закону № 2262-ХІІ він мав би право на пенсію, якби йому на день звільнення зі служби виповнилося 45 років. На своє звернення до ГУМВС України в Запорізькій області від 07.06.2016 про направлення до ГУПФУ в Запорізькій області необхідних документів для призначення пенсії він отримав лист від 09.06.2016 № 70-Ш/05/12-2016 про те, що функції з призначення та виплати пенсії пенсіонерам МВС виконують органи ПФУ.

Посилаючись на вимоги Закону № 2262-ХІІ та інших нормативно-правових актів просив визнати протиправними дії ГУМВС України в Запорізькій області в частині відмови у підготовці та направленні до ГУПФУ в Запорізькій області всіх необхідних документів для призначення пенсії позивачу відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ у редакції від 04.07.2002, зобов'язати ГУМВС України в Запорізькій області надати ГУПФУ в Запорізькій області документи, необхідні для призначення пенсії за вищевказаними положеннями Закону № 2262-ХІІ, зобов'язати ГУПФУ в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію починаючи з 01.06.2015, стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 гривень (арк. справи 1-5).

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 липня 2016 року відкрито скорочене провадження у даній справі.

12 липня 2016 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача ГУПФУ в Запорізькій області, в яких відповідач-1 вказує, що жодних документів до ГУПФУ в Запорізькій області для призначення пенсії позивачеві не надходило, в той час як відповідно до пункту 1 Постанови ПФУ від 30.01.2007 № 3-1, зареєстрованої в Мінюсті 15.02.2007 за № 135/13402, обов'язок з оформлення документів для призначення пенсії покладено на уповноважені структурні підрозділи міністерств, відомств. Таким чином, предметом оскарження можуть бути лише дії ГУ НП в Запорізькій області. Також посилаючись на вимоги Закону № 2262-ХІІ вказує, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки він звернувся із заявою про призначення пенсії 27.06.2016, у той час як редакція Закону № 2262-ХІІ, на яку посилається позивач, діяла до 29.04.2006. Право на призначення пенсії позивач за цим Законом міг набути після досягнення 45-річного віку на момент звільнення, але позивач звільнився зі служби при досягненні 34 років, тому права на призначення пенсії не набув. До того ж, вказує на безпідставність позовних вимог в частині стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу.

18 липня 2016 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача ГУМВС України в Запорізькій області проти позову, в яких відповідач-2 із посиланням на норми Закону № 2262-ХІІ зазначив, що призначення та виплата пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ здійснюється органами ПФУ. Також вказав, що позивач до 2016 р. не звертався до уповноважених органів із заявою про призначення пенсії. До спірних відносин підлягає застосуванню редакція Закону № 2262-ХІІ станом на час звернення позивача за призначенням пенсії у 2016 році, якою не передбачено права позивача на пенсію за вислугою років, т.я. він не досяг 45-річного віку на момент звільнення зі служби.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публiчно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак є підставою для задоволення адміністративного позову.

При вирішенні цієї справи суд, у відповідності до ст. 8 Конституції України та ст. 8 КАС України керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 13.04.1978 по 28.04.1980 проходив строкову службу в лавах Збройних Сил Радянської Армії та з 18.05.1981 по 21.05.1994 - службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується копією його трудової книжки (арк. справи 8-10). 27.03.2005 позивачу виповнилось 45 років. На час звільнення зі служби на підставі Наказу УВС Запорізької області № 85 о/с від 26.05.1994 його вислуга загалом складала 15 років 0 місяців 19 днів.

7 червня 2016 р. позивач звернувся до ГУПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії з 1 червня 2015 р. у відповідності до п. «б» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції від 04.07.2002 (арк. справи 11).

Листом ГУПФУ в Запорізькій області від 21.06.2016 № 556/Ш-9 позивачу роз'яснено, що йому слід звернутись до регіонального уповноваженого органу МВС України відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Правління ПФУ від 30.01.2007 № 3-1 (арк. справи 12).

7 червня 2016 р. позивач звернувся до ГУМВС України в Запорізькій області із заявою про підготовку та направлення документів, в якій просив підготувати та надати до ГУ ПФУ в Запорізькій області всі документи, необхідні для призначення пенсії з 01.06.2015 у відповідності до п. «б» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції від 04.07.2002 (арк. справи 13). Також, 07.06.2016 позивач подав до цього відповідача заяву про підготовку та надання довідки про період проходження ним служби по лінії УМВС з урахуванням строкової військової служби в лавах ЗС Радянської армії, вказавши загальний строк, а також надання витягу з послужного списку особової справи (арк. справи 14).

На свою заяву позивач отримав лист ГУМВС України від 09.06.2016 № 70-Ш/05/12-2016 про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян», функції призначення, перерахунку та виплати пенсії пенсіонерам МВС України з 01.01.2007 виконують органи Пенсійного фонду України. При наявності запиту ГУПФУ в Запорізькій області про надання матеріалів для призначення позивачеві пенсії вони будуть негайно спрямовані до ГУПФУ (арк. справи 15).

Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону № 2262-XII.

Редакція пункту «б» зазначеної статті неодноразово змінювалась, а саме змінювались умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.

У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років при наявності інших обов'язкових показників.

Верховний Суд України у своїй постанові від 9 лютого 2012 року (справа № 21-322а11), враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій, сформулював правовий висновок, за яким виходячи із розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та прирівняних до них осіб виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Згідно з частиною другою статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, право на призначення пенсії у позивача виникло 27.03.2005, тобто із моменту, коли йому виповнилось 45 років.

На момент виникнення у позивача права на пенсію діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII (у редакції від 4 липня 2002 року), яка передбачала право на пенсію за вислугу років, зокрема, осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнених зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і які досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність в позивача права на пенсію за вислугою років за п. «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції від 4 липня 2002 р., з огляду на що судом не приймаються до уваги письмові заперечення відповідачів у цій частині.

Що стосується позиції відповідачів щодо відсутності повноважень з оформлення документів, необхідних для призначення пенсії позивачеві, то обидва відповідача у письмових відповідях на заяви позивача зазначали взаємовиключні обставини, а саме ГУ МВС України в Запорізькій області вказувало на те, що позивачеві слід звернутися до ГУПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії, у той час як ГУПФУ в Запорізькій області вказувало на необхідність звернення позивача до ГУМВС України в Запорізькій області, - що утворило для позивача ситуацію правової невизначеності та обумовило порушення його прав та законних інтересів.

Виходячи зі змісту п. 3.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою Правління ПФУ від 30.01.2007 № 3-1, повноваження щодо підготовки та передачі необхідних документів до органу ПФУ для призначення пенсії покладаються саме на установу, в якій працювала особа, яка подала заяву про призначення пенсії. Своєю чергою орган ПФУ відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян» на підставі отриманих документів призначає пенсію такій особі.

З огляду на зазначене, дії ГУМВС України в Запорізькій області в частині відмови у підготовці та направленні до ГУПФУ в Запорізькій області всіх необхідних документів для призначення пенсії позивачу відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ у редакції від 04.07.2002, слід визнати протиправними, з огляду на що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання ГУМВС України в Запорізькій області надати до ГУПФУ в Запорізькій області необхідні документи для призначення пенсії позивачу, та зобов'язання ГУПФУ в Запорізькій області розглянути надані документи та прийняти відповідне рішення в межах наданих йому повноважень з цього питання.

В цей же час, суд не може зобов'язати ГУПФУ в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію позивачеві, оскільки станом на час виникнення спірних відносин ГУПФУ в Запорізькій області ще не отримував жодних документів стосовно призначення пенсії позивачу, а отже був позбавлений можливості реалізувати свої функції з розгляду поданих документів та прийняття за ними відповідного рішення. Тому, суд констатує, що відповідач ГУПФУ в Запорізькій області обґрунтовано заперечує у цій частині проти заявленого позову, оскільки дійсно, з його боку не було допущено протиправної поведінки щодо відмови позивачу у призначенні пенсії, т.я. лист ГУПФУ в Запорізькій області від 21.06.2016 № 556/Ш-9 містив обґрунтоване роз'яснення позивачу звернутись до ГУМВС України в

Запорізькій області з метою підготовки необхідних матеріалів для призначення пенсії.

Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання ГУПФУ в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію позивачеві задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 суд задовольняє частково.

Враховуючи, що позивачем заявлялись вимога немайнового характеру, а також з урахуванням вимог ст. 94 КАС України, Закону України «Про судовий збір», суд доходить висновку, що з відповідача ГУМВС України в Запорізькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551,20 гривень.

В частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 гривень суд відмовляє, оскільки ці витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, розмір яких відповідав би Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (не зазначено конкретних процесуальних дій, вчинених представником, тривалості витраченого часу, а також не наведено розрахунку цих витрат).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160, 161, 162, 163, 183-2, 185, 186, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області в частині відмови у підготовці та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області всіх необхідних документів для призначення пенсії ОСОБА_1 у відповідності до п. «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ в редакції від 4 липня 2002 року.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справи України в Запорізькій області надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії у відповідності до п. «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ в редакції від 4 липня 2002 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанову прийнято в порядку скороченого провадження та складено у повному обсязі 25 липня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Десятиденний строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя А.В. Шалагінова