Рішення № 59308309, 21.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/475/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 липня 2016 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Фазикош Г. В.

суддів - Власова С. О., Бисаги Т. Ю.

з участю секретаря - Рогач О. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 9 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Свалявський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2015 року ОСОБА_2 пред'явила позов до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод та виселення.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власницею будинку в АДРЕСА_1. Цей будинок позивачка успадкувала від свого дідуся ОСОБА_3. На даний час в ньому проживає відповідач ОСОБА_1, який є сином спадкодавця. Відповідач веде непристойний спосіб життя, вживає алкоголь, влаштовує сварки, створює позивачці перешкоди у користуванні майном тощо. У зв'язку з цим позивачка просила визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, усунути перешкоди в користуванні належним їй майном та виселити відповідача без надання йому іншого житлового приміщення (а.с.1-3).

Рішенням Свалявського районного суду від 9 березня 2016 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком в АДРЕСА_1. Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_2 будинком в АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з цього житлового будинку (а.с.120).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить це рішення скасувати та відмовити в позові. Зазначає, що він є членом сім'ї наймача, а виселення без надання іншого житла можливе тільки за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України. В даному випадку, на думку відповідача, таких обставин немає і доказів їх наявності суду не надано.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши зібрані у справі матеріали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є власником будинку, а відповідач, тривалий час, хоча і проживає та зареєстрований у ньому, однак систематично порушує правила співжиття, вчиняє дії, що роблять неможливим проживання з ним в одному будинку, а також перешкоджає позивачці у здійсненні свого права власності (а.с.120).

На переконання колегії висновки місцевого суду не повною мірою відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені наявними у справі доказами, що є підставою, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї (ч. 3 ст. 64 ЖК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (ч. 4 ст. 156 ЖК України).

У відповідності до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Згідно статті 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (ч. 1 ст. 116 ЖК України).

У справі № 6-158цс14 Верховний Суд України виклав правову позицію, вказавши, що відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Водночас, відповідно до правової позиції, висловленої у справі № 6-115цс13, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Судом має надаватись адекватне обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та надаватись оцінка виселення в контексті пропорційності застосування такого закону.

Ця позиція узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішенні від 02.12.2010 року, що набуло остаточності 02.03.2011 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» (п.40-51).

Встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є власницею будинку в АДРЕСА_1. Цей будинок вона успадкувала від свого діда ОСОБА_3. На момент смерті дідуся та станом на теперішній час в цьому будинку проживає відповідач ОСОБА_1, який є сином померлого, а отже був членом сім'ї власника будинку. Між сторонами існував судовий спір щодо права власності на цей будинок у порядку спадкування, а саме справа № 2-197/07, матеріали якої було досліджено апеляційним судом при розгляді даної справи.

У позовній заяві ОСОБА_2 прямо вказала, що після смерті спадкодавця та оформлення спадкового майна на будинок, вона надала дозвіл відповідачеві ОСОБА_1 на продовження проживання у будинку, який приходиться їй рідним дядьком та сином померлого діда (а.с.2). Отже, відповідач ОСОБА_1 постійно проживав у спірному будинку, як член сім'ї бувшого його власника, та продовжив проживати у ньому за згодою нового власника також як член його сім'ї.

Таким чином, виселення відповідача ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення у даному випадку можливе тільки з підстав, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України. Зокрема, таке виселення можливе у випадку систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або внаслідок вчинення дій, що роблять неможливим для інших проживання із відповідачем в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультативними. Факт вчинення будь-яких протиправних дій з боку відповідача ОСОБА_1 щодо житлового будинку судом не встановлено.

Згідно відповідей Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області № 41/11811 від 06.08.14 р., № 8289 від 02.07.15 р. та № 41/10648 від 10.09.15 р. (а.с.19,111-112) порушень громадського порядку чи вчинення інших правопорушень з боку відповідача ОСОБА_1 не було, хоча позивачка зверталася із відповідними заявами в ЖЕОЗП Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1, проживаючи у спірному житловому будинку, не дає можливість позивачці користуватися ним та перешкоджає їй у здійсненні права власності, належними та достатніми доказами не підтверджено. При цьому, наявність судових спорів між сторонами з приводу вказаного житлового будинку сама по собі не свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 створює перешкоди у користуванні цим будинком позивачці. За цих обставин підстав для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення немає.

Щодо вимог позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, то підстав для задоволення цих вимог також не встановлено. В даному випадку відповідач ОСОБА_1 постійно проживає у будинку в АДРЕСА_1, на інше місце проживання не переїжджав, відсутнім у будинку більше шести місяців не був.

При таких обставинах в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Свалявського районного суду від 9 березня 2016 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Свалявський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод та виселення - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуючий:

Судді: