Ухвала суду № 59308287, 25.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10990/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

25 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ГОТРИ Т.Ю., ІГНАТЮКА Б.Ю.

при секретарі КУХТІ М.В.

за участю відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

28.08.2015 ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 мотивуючи наступним. За кредитним договором від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057 Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (у подальшому - Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»), правонаступником якого за договором купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 38000,00 дол. США зі сплатою за нього 11,9% річних і строком по 08.07.2038. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено іпотекою належної йому квартири АДРЕСА_1, про що 09.07.2008 був укладений іпотечний договір № 0601/0708/76-057-Z-1.

Банк свої зобов'язання виконав, а позичальник свої порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 28.07.2015 складав 34840,52 дол. США (за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/22,062278 грн еквівалент 768661,24 грн), з яких борг: за сумою кредиту - 30626,72 дол. США (еквівалент 675695,21 грн), за відсотками - 4213,80 дол. США (еквівалент 92966,03 грн).

Посилаючись на ці обставини, на передбачене законом і договором право із метою дострокового повернення боргу вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття судовим порядком права власності на нього, позивач просив у рахунок погашення боргу за кредитним договором від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057 у розмірі 768661,24 грн, з яких борг: за сумою кредиту - 675695,21 грн, за відсотками - 92966,03 грн, звернути на його користь стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на цю квартиру. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.02.2016 у позові відмовлено.

Позивач рішення суду оскаржив, вважає його незаконним і необґрунтованим внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Доводи апеляції зводяться до таких: суд необґрунтовано дійшов висновку про відсутність належних доказів щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, оскільки надані позивачем документи є належними доказами відповідного факту, відсутність державної реєстрації переходу прав за договором іпотеки не спростовує право позивача на відповідну вимогу; позивач, ґрунтуючись на умовах договору іпотеки щодо передачі права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю, управі був і судовим порядком пред'явити вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності на нього в зазначений спосіб, а оцінка майна, що набувається у власність, повинна проводитися на момент державної реєстрації права, тому відсутність відповідної оцінки не перешкоджала задоволенню позову.

Позивач просить рішення скасувати, заявлені вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_1, яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до такого.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо кредитних зобов'язань, правочинів, іпотеки в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів. За приписами ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 572, 589, 590, 611, 614, 623-626, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» (Закон № 898-IV), цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов'язаний повернути кредитору заборговане, а той у разі порушення цього зобов'язання вправі вимагати борг, за відповідних умов - достроково, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки судовим порядком або за процедурою позасудового врегулювання на підставі договору, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; право вибору способу захисту порушеного права, передбаченого законом і/або договором, належить кредитору.

Встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» за договором від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057 надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 38000,00 дол. США на строк по 08.07.2038 зі сплатою за користування ним 11,9% річних (а.с. 8-23). На забезпечення виконання зобов'язань позичальником банк 09.07.2008 уклав із ОСОБА_1 іпотечний договір № 0601/0708/76-057-Z-1 і 12.09.2008 уклав додаткову угоду № 1 до нього, що були посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відповідно, за реєстровими №№ 1640 і 2093, на підставі якого прийняв у іпотеку належну іпотекодавцю квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 24-28).

Банк виконав свої зобов'язання щодо надання кредиту, тоді як відповідач зобов'язання порушив і спричинив виникнення боргу, що його кредитор станом на 28.07.2015 визначив у розмірі 34840,52 дол. США (за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/22,062278 грн еквівалент 768661,24 грн), з яких борг: за сумою кредиту - 30626,72 дол. США (еквівалент 675695,21 грн), за відсотками - 4213,80 дол. США (еквівалент 92966,03 грн) (а.с. 33, 70, 71).

25.05.2012 банк, який на той час став Публічним акціонерним товариством, (Продавець) уклав із Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Покупцем) договір купівлі-продажу прав вимоги, що був разом із письмовим перекладом його тексту на англійську мову посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровими №№ 1306 і 1307. На час розгляду справи судом першої інстанції у ній були наявні лише розрізнені фрагменти указаного договору, що їх додав до заяви позивач (а.с. 43-48). Із цих фрагментів тексту неможливо зробити висновок стосовно того, які саме права вимоги були предметом купівлі-продажу, чи були відступлені (передані) права за договорами забезпечення, чого, за відсутності повного тексту договору, наявність витягу з додатку № 1 до нього, в якому зафіксовано вказівку на іпотечний договір від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057-Z-1 (а.с. 42), не спростовує.

На підставі ухвали апеляційного суду від 29.06.2016 про витребування доказів ПАТ «Дельта Банк» при листі від 08.07.2016 надіслало до суду повний текст договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 25.05.2012 із ПАТ «Сведбанк», витяг з додатку № 1 до нього, в якому зафіксовано кредитний договір від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057 та забезпечувальні договори: іпотечний договір від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057-Z-1 і договір поруки від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057-Р-1, а також акт приймання-передачі прав вимоги від 25.05.2012 (а.с. 173-189). З цих документів убачається, що договором між банками було оформлено відступлення (передачу) прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, які 09.07.2008 укладалися первісним кредитором із ОСОБА_1

Листом-вимогою від 13.08.2015 № 31.4-08/4583/15, надісланим 19.08.2015 ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1, новий кредитор вимагав сплатити прострочену (поточну) заборгованість за кредитним договором у розмірі 5390,92 дол. США та повідомив, що в разі несплати боргу вживатиме заходи для дострокового стягнення всього боргу за договором, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 34-41). Утім, доказів одержання адресатом цієї вимоги в справі немає.

Поряд із цим, інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.06.2016 №№ 62095435 і 62096435, одержаними апеляційним судом, стверджується, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (іпотеки) у зв'язку зі зміною іпотекодержателя за договором іпотеки від 09.07.2008 щодо предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 було прийняте 07.12.2015 (із відкриттям розділу), з цього дня ПАТ «Дельта Банк» зареєстроване в якості іпотекодержателя зазначеного майна. Датою попередньої державної реєстрації іпотеки значиться 09.07.2008 (день укладання іпотечного договору). Інші, окрім наведених, реквізити (зміни) у державній реєстрації іпотеки у довідках не зафіксовані.

На час укладання кредитного, іпотечного договорів і договору купівлі-продажу прав вимоги законодавством були встановлені правила, відповідно до яких:

кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; іпотекодержатель управі відступити свої права за іпотечним договором (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202, 204, 509, ст. 512 ч. 1 п. 1, ст. 513 ч. 1, ст.ст. 514, 516, 517 ЦК України, ст. 3 ч.ч. 1, 2, ст. 18, ст. 24 ч. 1 Закону № 898-IV);

для відступлення іпотекодержателем прав за договором іпотеки установлені додаткові правила, що випливають із положень ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 4, ст. 178 ч. 1, ст. 182 ч.ч. 1, 4, ст. 190, ст. 334 ч.ч. 1, 4, ст. 513 ч. 2 ЦК України, ст. 4 ч. 1, ст. 24 ч. 3 Закону № 898-IV, ст. 2 ч.ч. 2, 5, ст. 3 ч. 1, ст. 4 ч. 1 п.п. 2, 3 і ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1 п. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV у відповідних редакціях), п.п. 1, 6, 17, 22 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМ України від 31.03.2004 № 410, п.п. 1, 4, 57, 60 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 22.06.2011 № 703 (Порядок реєстрації прав), і за змістом яких обтяження нерухомого майна іпотекою (виникнення, перехід, припинення іпотеки) підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством; правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку; державна реєстрація прав на нерухоме майно, в т.ч., обтяжень, є обов'язковою; інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав; права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації;

відповідно до ст. 20 ч. 1 Закону № 1952-IV, п. 17 Порядку реєстрації прав, за рішенням державного реєстратора у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна відкривається відповідний розділ у тому разі, якщо право на відповідний об'єкт заявлено вперше.

Отже, ПАТ «Дельта Банк» є новим кредитором за кредитним договором від 09.07.2008 № 0601/0708/76-057 і набуло право вимоги боргу за цим договором. Уклавши 25.05.2012 із ПАТ «Сведбанк» договір купівлі-продажу прав вимоги, новий кредитор засвідчив свою обізнаність із необхідністю державної реєстрації змін щодо особи іпотекодержателя (п.п. 1.1., 4.1. та інші положення договору), однак, відомості про таке відступлення прав за іпотечним договором були зареєстровані встановленим порядком лише 07.12.2015. Тобто, на час пред'явлення позову, що розглядається, державна реєстрація відомостей про відступлення зазначеного речового права не була проведена, продовжувала діяти державна реєстрація щодо первісного іпотекодержателя і попри чинність договору про передачу прав за договором забезпечення та зафіксовані цим правочином умови переходу відповідного права від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» до моменту державної реєстрації відомостей про відступлення прав за іпотечним договором відповідне право у ПАТ «Дельта Банк» не виникло. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав (ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1 ЦПК України), ПАТ «Дельта Банк» на відповідний момент ще не набуло права, на реалізацію та захист якого звернулося із даним позовом, тож пред'явлення в якості іпотекодержателя позову до ОСОБА_1 є передчасним і необґрунтованим.

До моменту вирішення позову судом першої інстанції державна реєстрація відомостей про відступлення прав за іпотечним договором вже відбулася, однак, позивач про це суд не повідомляв і відповідних змін до обґрунтування заяви щодо підстав позову не вносив. Мотивація суду першої інстанції в рішенні щодо ненадання позивачем належних доказів стосовно відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, відсутності доказів державної реєстрації відступлення прав обґрунтована та відповідає обставинам справи, на час розгляду якої судом позивач, вважаючи достатніми надані ним докази, відповідних відомостей і документів не подавав, просив розглянути справу без участі його представника.

Ґрунтуючись на положеннях закону та договорів щодо права дострокового стягнення всього заборгованого у разі порушення кредитних зобов'язань позичальником, кредитор прийняв рішення в рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності. Позивач виходив з того, що відповідно до Закону № 898-IV:

сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору; таке врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі; це застереження визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, яким може бути передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону (ст. 36);

іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності (ст. 37).

Позивач зазначав, що оскільки можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем за рішенням суду не виключаються, то в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель управі відповідно до ст. 16 ч. 2 ЦК України вимагати застосування його судом. Як на безпосередню підставу для задоволення позову кредитор послався на пункт 12.3.1. іпотечного договору такого змісту:

«Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3. Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки. При цьому, вважається, що Предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателем за вартістю, що буде визначена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом Договору способу звернення стягнення на Предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, Сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем. При оцінці Предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки.

Якщо фактичний розмір заборгованості Іпотекодавця за Основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, Іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок Іпотекодавця протягом 60 робочих днів з моменту набуття у власність Предмета іпотеки.

Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3. цього Договору є безумовним, тобто, підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов'язання.».

Таким чином, позивач поставив питання про набуття у власність предмета іпотеки внаслідок вчинення правочину, на його підставі, проте, одночасно, із застосуванням судової процедури для реалізації свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки у вищезазначений спосіб. Тим часом, дії позивача, спрямовані на реалізацію права на звернення стягнення на предмет іпотеки саме в такий спосіб, не узгоджуються ані із законом, ані з договором (застереженням у іпотечному договорі).

Передусім, якщо йдеться про відчуження майна, перехід права власності на нього на підставі договору, що саме і має місце згідно із правовою позицією позивача, то мають бути дотримані всі необхідні для правомірності такого правочину умови та вимоги, що встановлені законом і договором, безвідносно до того, здійснюється такий перехід права власності в позасудовому порядку чи шляхом ухвалення рішення судом, позаяк через судове рішення реалізуються саме погоджені сторонами умови договору.

За змістом положень ст. 6 ч.ч. 1, 3, ст. 8 ч. 1, ст.ст. 179, 202, 203, 316, 328, 509, 524, 533, 591, 629-629, 632, 638, 640, 655, 691, 692, 1054 ЦК України, договір про набуття кредитором-іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку звернення стягнення на нього з метою погашення кредитної заборгованості та відповідних розрахунків із боржником-іпотекодавцем передбачає встановлення в договорі ціни майна, що відчужується. Ціна є істотною умовою договору, щодо якої має бути досягнута встановленим порядком згода між сторонами, з урахуванням якої здійснюються розрахунки між ними та за якою майно відчужується і, відповідно, набувається у власність. Окрім цього, ціна предмета іпотеки є обов'язковим елементом як позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки судовим порядком, так і відповідного рішення суду.

За смислом закону та за процедурою, передбаченою договором, іпотекодержателю, який прийняв рішення її застосувати, належало відповідним чином визначити вартість предмета іпотеки, довести її до відома іпотекодавця, після чого із урахуванням конкретної ціни майна вчиняти інші дії, що випливають зі змісту правочину. Тобто, ціна майна могла бути визначена іпотекодержателем до виконання інших дій, що в сукупності свідчать про вчинення правочину, спрямованого на набуття у власність нерухомого майна, проте, в будь-якому разі ця ціна повинна була бути визначена не пізніше моменту вчинення правочину. Саме документи, що фіксують виконання всіх обов'язкових умов, необхідних для договору, про який ідеться, можуть слугувати підставами для реєстрації права власності на майно набувачем відповідно до законодавства, що діяло на момент його звернення до суду з позовом (зокрема, ст. 16 ч.ч. 3, 7, ст. 17, ст. 19 ч. 1 п.п. 1, 5, 6 Закону № 1952-IV, п.п. 6, 13, 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 17.10.2013 № 868).

Вимог закону та умов договору позивач не дотримався, його дії як кредитора мали односторонній характер і не враховували законних прав та інтересів боржника. Кредитор не визначив ціну відповідно до погодженої ним же в договорі процедури, а також не зазначив ціну предмета іпотеки, на який просив звернути стягнення, у прохальній частині позовної заяви, не вносив до заяви змін у подальшому, чим визначив предмет позову та межі судового розгляду, за які не вправі виходити суд першої та апеляційної інстанцій (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Позивач вже лиш до апеляційної скарги додав копію Висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Експертна компанія «Професіонал» (оцінювач ОСОБА_4.), який 20.11.2015 провів оцінку предмета іпотеки та визначив його вартість у розмірі 364203,00 грн (а.с. 152), утім, про цей документ, складений після подачі позову, суд першої інстанції не було повідомлено, відповідних процесуальних дій з огляду на наявність оцінки майна позивач не вчиняв та не ініціював.

Наведені вище обставини та правова конструкція, яку для набуття майна у власність обрав позивач, унеможливлювали встановлення цього права судовим порядком із дотриманням закону та задоволення позову шляхом визнання права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Позивач, діючи у спірних відносинах і процесі на власний ризик, розпоряджаючись на свій розсуд своїми цивільними та процесуальними правами та здійснюючи своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України), пред'явив позов не маючи ще права відповідної вимоги, не обґрунтувавши його належним чином та сформулювавши вимоги, які не змінював, без урахування дійсних обставин справи, положень договору і закону. З огляду на такий спосіб дій позивача, про виконання ним обов'язку щодо належного доказування позову (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60 ЦПК України) вже не йдеться. Суд першої інстанції дав правильну оцінку відповідним обставинам справи, зокрема, вірно вказав на відсутність підстав для задоволення позову через невизначеність ціни (вартості) предмета іпотеки.

Поза викладеним, Верховний Суд України у постанові від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15 сформулював правову позицію, згідно із якою:

порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. 335 і ст. 376, а у всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (ст. 328 ч. 1);

ст. 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у раз втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

За змістом цієї правової позиції, звернення іпотекодержателя до суду з позовом до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на це майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) не є належним способом захисту права. Ніщо у справі не свідчить про відсутність у іпотекодержателя можливості діяти в порядку, передбаченому іпотечним договором, реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, даних про перешкоди для позивача з боку іпотекодавця немає. Правова позиція Верховного Суду України підлягає врахуванню, підстав для відступу від неї апеляційний суд не вбачає (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

Відтак, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію, яка законності та правильності по суті рішення суду не спростовує, слід відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді