Вирок № 59307235, 29.07.2016, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1307/16-к

1-кп/241/92/2016

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2016 року Першотравневий районний суд

Донецької області у складі:

головуючого судді Скудіна В.Є.

при секретарі Хоружий Є.В.

за участю прокурора Сластін М.С.

адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості по кримінальному проваджені за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимий, одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, Державних нагород не має, військовослужбовець за контрактом, прапорщик, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживає ІНФОРМАЦІЯ_4., у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ч.3 КК України.

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до наказу начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України №27 о/с від 24.05.2013 року, прапорщик ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу та призначено на посаду старшого інструктора (заступника командира групи) 1 ї бойової групи 4 ї групи спеціального призначення загону спеціального призначення.

Згідно п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обовязок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обовязкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» зобовязують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

Будучи військовослужбовцем, прапорщик ОСОБА_2., відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 17, 30, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобовязаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обовязок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обовязків, зобовязують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

25.06.2014 наказом начальника Управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України №5-о/с, прапорщик ОСОБА_2 звільнений з посади старшого інструктора (заступника командира групи) 1 ї бойової групи 4 ї групи спеціального призначення загону спеціального призначення Східного територіального управління та призначений начальником з військового наряду (командиром відділення) 3 го відділення спеціального патрульного взводу 1 ї патрульної роти 1 патрульного батальйону військової частини 3037, куди і направлений для подальшого проходження військової служби.

Військова частина 3037 дислокується в аеропорту м. Маріуполь (Мангушський район Донецької області).

Відповідно до листка звільнення від службових обовязків через тимчасову непрацездатність №001832 виданої лікарнею з поліклінікою Маріупольського ГУГУМВС України у Донецькій області у період з 12.08.2014 по 27.08.2014 перебув на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі.

На наступний день після завершення лікування, тобто 28.08.2014 ОСОБА_2 мав прибути на службу, однак до військової частини 3037 не зявився та по 02.09.2014 проводив службовий час на власний розсуд.

02.09.2014 у звязку з неприбуттям прапорщика ОСОБА_2 для проходження військової служби до військової частини 3037 (аеропорт м. Маріуполя, Мангушський район Донецької області) наказом начальника Східного територіального управління НГУ №27 о/с, пункт наказу начальника Східного територіального управління НГУ №5-о/с від 25.06.2014 року, яким прапорщика ОСОБА_2 було направлено до визначеного місця служби, відмінено як не реалізований.

В подальшому, прапорщик ОСОБА_2 відповідно до листка звільнення від службових обовязків через тимчасову непрацездатність №001901 виданої лікарнею з поліклінікою Маріупольського ГУГУМВС України у Донецькій області у період з 02.09.2014 по 29.09.2014 перебув на амбулаторному лікуванні у вказаному медичному закладі.

Окрім цього, з 22.09.2014 по 02.10.2014 прапорщик ОСОБА_2 перебував на сесії в Приазовському державному технічному університеті.

На наступний день після завершення сесії, тобто 03.10.2014 ОСОБА_2 мав прибути на службу, однак ні до військової частини 3037 не зявився.

Наказом Міністра внутрішніх справ України №1039 від 08.10.2014 військову частину 3037 ліквідовано, а правонаступником визнано військову частину 3057.

Надалі, прапорщик ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні в лікарні з поліклінікою Маріупольського ГУГУМВС України у Донецькій області у період з 06.10.2014 по 03.11.2014, відповідно до листка звільнення від службових обовязків через тимчасову непрацездатність №002123.

На наступний день після завершення лікування, тобто 04.11.2014 ОСОБА_2 мав прибути на службу, однак ні до військової частини 3057 (м. Маріуполь) ні до Східного територіального управління НГУ не зявився.

05.05.2016 ОСОБА_2 прибув до військової прокуратури Маріупольського гарнізону.

Таким чином, прапорщик ОСОБА_2, проходячи військову службу за контрактом у Східному територіальному управлінні Національній гвардії України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитись від несення обовязків військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обовязків, не зявився до нового місця проходження служби , проводячи службовий час на власний розсуд, чим скоїв незявлення вчасно без поважних причин на службу у разі призначення, тривалістю більше одного місяця, тобто кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 407 КК України (в редакції Закону №2341-III від 05.04.2001).

Під час укладення угоди враховано, що під час досудового розслідування ОСОБА_2 активно сприяв розслідуванню кримінального правопорушення, давав послідовні та правдиві показання, проте потерпілі від даного злочину відсутні, а також наявність суспільного інтересу, який виражається в швидкому та повному прийняті рішення по даному провадженню в суді, що є позитивним моментом для всіх учасників провадження, а також прийняття скорішого рішення щодо усунення завданих наслідків правопорушенням.

Підозрюваний ОСОБА_2 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов'язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні;

Обвинувачений ОСОБА_2 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, вчиненого ним за викладених вище обставин у повному обсязі предявленого йому обвинувачення 31.05.2016.

Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 407 КК Україниу вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

Враховуючи обставини справи, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, особи винного, який за місцем проходження військової служби характеризується з позитивного боку, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, сам повернувся до військової частини, бажає проходити військову службу за контактом та обставин, що помякшують його покарання у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, беззастережне визнання своєї винуватості, керуючись ст.ст. 69, 53 КК України, вважають за можливе та погоджуються, що виправлення ОСОБА_2 можливе за умови призначення замість позбавлення волі на строк 2 (два) роки, покарання у виді штрафу у розмірі 1 (однієї) тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян ( 17000 грн.)

Із запропонованим видом та мірою покарання згоден

Обвинувачений ОСОБА_2 розуміє, що відповідно до ч. 2 ст. 473 КПК України наслідком укладання та затвердження даної угоди є:

- для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого - обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394, 424 КПК України.

Підстави та порядок оскарження обвинувального вироку, яким затверджена ця угода в апеляційному порядку, що визначені в п. 1 ч. 1 ст. 394 КПК України, та в касаційному порядку, що визначені в п.1 ч. 3 ст. 424 КПК України, йому розяснено і є зрозумілими.

Для підозрюваного чи обвинуваченого відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 і 4 п.1 ч. 4 ст. 474 КПК України.

Передбачені у цій нормі права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобовязаний довести кожну обставину інкримінованого йому кримінального правопорушення, на допит у судовому засіданні свідків обвинувачення, заявлення клопотань, виклик свідків і надання суду своїх доказів, йому розяснено і є зрозумілими.

Обвинувачений ОСОБА_2 розуміє, що виконання зобовязання іншою стороною в межах цієї угоди цілком залежить від дотримання ним Закону і будь-якого положення складеної угоди.

У разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст. 476 КПК України прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.

Обвинувачений ОСОБА_2 розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 3891 КК України.

ОСОБА_2 у судовому засіданні свою провину у вчиненні злочину, визнав у повному обсязі. Пояснив, що дійсно скоїв кримінальне правопорушення при обставинах викладених прокурором в угоді. Повідомив, що між ним та прокурором укладено угоду з текстом якої від ознайомлений. Укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Погоджується і просить суд затвердити угоду про визнання винуватості і визначити покарання укладене в угоді.

Прокурор просить задовольнити угоду.

Адвокат ОСОБА_1 просить суд затвердити угодою про визнання винуватості.

Таким чином, вина ОСОБА_2 у незявленні військовослужбовцем строкової служби вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, доказана повністю, суд його дії кваліфікує по ч. 3 ст.407 КК України.

На підставі наведеного суд вважає, що обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою відповідає вимогам розділу У1 главі 35 КПК України, а тому є законні підстави для затвердження угоди про визнання винуватості і призначення узгодженої сторонами міри покарання.

Керуючись ст. 374,394, 468-476 КПК України, суд

ЗАСУДИВ :

Затвердити угоду про визнання винуватості між прокурором військової прокуратури Маріупольського гарнізону ОСОБА_3, та підозрюваним ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №42014220750000306 від 29.10.2014

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, відповідно до ч. 3 ст.407 КК України, та із застосуванням ст. 53,69 КК України, призначити покарання у виді штрафу у розмірі 1 (однієї) тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян 17.000(Сімнадцять тисяч) грн.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Донецької області через Першотравневий районний суд, протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженому у той же строк з моменту отримання копії вироку.

Суддя В.Є.Скудін

Надруковано у нарадчій кімнаті.