Постанова № 59297569, 24.06.2016, Костопільський районний суд Рівненської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/957/16-а

Рядок статзвіту № 87

24 червня 2016 року

Суддя Костопільського районного суду Рівненської області Грипіч Л. А.

розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову покликається на те, що перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Костопільському районі і має право на отримання пенсії в разі втрати годувальника у відповідності до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особа, яка є інвалідом дитинства III групи та втратила одного з батьків. Даний вид пенсії отримував по 31.03.2015 року.

Відповідач письмово листом № №2056/02 від 12.05.2016 року повідомив позивача про відсутність права на отримання пенсії по інвалідності, відмовивши у продовженні виплати пенсії з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та у зв'язку із неможливістю одночасного перебування на державній службі та виплати будь-якого виду пенсії, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним адміністративним позовом.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області щодо припинення виплати пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області відновити виплату пенсію в разі втрати годувальника з 01.04.2015 року та виплачувати її в подальшому.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1, з яких вбачається, що пенсія по втраті годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 не виплачується у відповідності до ст. 47 вищезазначеного закону викладеного в наступній редакції: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до цього Закону не виплачується». Так само, як у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року у відповідності до п. 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року. Таким чином, дії управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області є правомірними у відповідності з вимогами чинного законодавства, у зв'язку з чим представник відповідача у своїх письмових запереченнях просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суд розглядає справу в порядку скороченого провадження без судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Костопільському районі і отримує пенсію по втраті годувальника у відповідності положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особа, яка є інвалідом дитинства III групи та втратила одного з батьків.

Управління пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області письмово листом № 2056/02 від 12.05.2016 року повідомило ОСОБА_1 про відсутність права на отримання пенсії по інвалідності, відмовивши у продовженні виплати пенсії з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та у зв'язку із неможливістю одночасного перебування на державній службі та виплати будь-якого виду пенсії.

Станом на 01.04.2015 року ОСОБА_1 працював і продовжує працювати на посаді головного спеціаліста з адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем Управління пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області, яка дає право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про державну службу», а тому, з 01.04.2015 року позивачу призупинено виплату пенсії.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Частиною 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Вирішуючи питання правомірності припинення виплати пенсії позивачу, суд виходить з наступного.

Як встановлено абзацом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) в редакції, яка чинна з 01.04.2015 р., тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України", «Про державну службу», «Про прокуратуру", «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються; у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213)у разі неприйняття до 1 червня 2015року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", «Про прокуратуру", «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

В теперішній час особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим передбачені ч. 1 ст. 47 ст. 54 Закону № 1058 підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, і з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

Стаття 6 та стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує , що

« Кожен має право на справедливий … розгляд його … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру ...»

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Згідно з частиною 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Конституції України, Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії, що визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, фактично вимога позивача є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист.

У своєму рішенні №25рп/2009 від 07.10.2009 року, Конституційний Суд України зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечуються ст.ст.7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

У рішеннях №8-рп/99 від 06.07.1999 року, №5-рп/2002 від 20.03.2002 року, №7-рп/2004 від 17.03.2004 року, №20-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У даних рішеннях зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, у відповідності до ст.22 Конституції України, не допускається.

Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Хонякіна проти Грузії» №17767/08 від 19.06.2012 року, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Норми ст.41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності.

Відповідач по справі не надав суду належних та достовірних доказів, які б підтверджували правомірність дій Управління Пенсійного фонду України у Костопільському районі Рівненської області щодо припинення та не відновлення з 01.04.2015 року виплати позивачу ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника.

Вищевказані дії відповідача обмежують право ОСОБА_1 на отримання пенсії в разі втрати годувальника. Права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом задоволення його позову та визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у Костопільському районі Рівненської області щодо припинення з 01.04.2015 року виплати пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 з одночасним зобов'язанням Управління Пенсійного фонду України відновити з 01.04.2015 року нарахування та виплату йому пенсії в разі втрати годувальника.

Відповідно до п.1 п. 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншої стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

При подачі адміністративного позову до суду ОСОБА_1 сплатив судові витрати при розгляді справи: а саме: судовий збір у сумі 551 гривня 20 копійок, а тому зазначені витрати згідно вимог ст. 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача по справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову, уразі стягнення всієї суми боргу про присудження платежів, визначених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 256 КАС України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 71, 94, 99, 158-163, 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити .

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі, які полягають у припиненні виплати ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі відновити виплату пенсії починаючи з 01.04.2015 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Постанова суду підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривняі 20 копійок, що складаються із судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Костопільського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України , а також прийняття постанови у письмовому чи скороченому провадженні - з дня отримання копії постанови..

СуддяЛ. А. Грипіч