Ухвала суду № 59295390, 27.07.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/4870/14-ц Головуючий у 1-й інст. Баренко С. Г.

Категорія 47 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Косигіної Л.М., Худякова А.М.

секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Житомирській області до Житомирської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження про передачу земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки

за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року

встановив:

У жовтні 2010 року керівник Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом, в якому після збільшення позовних вимог остаточно просив визнати недійсним розпорядження Житомирської районної державної адміністрації (далі - Житомирська РДА) № 206 від 24.03.2011 в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га на території Глибочицької сільської ради, визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 15.07.2011, зобов'язати ОСОБА_2 шляхом складання акту приймання-передачі повернути спірну земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 до земель запасу Глибочицької сільської ради Житомирського району та скасувати запис № 6483171 від 28.07.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Житомирської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Житомирської районної державної адміністрації № 206 від 24 березня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (165 осіб), в тому числі і ОСОБА_1 у межах обслуговуючого кооперативу «Садово-городнього товариства «Сокіл ДСК» на території Глибочицької сільської ради та передано вказаним громадянам у власність земельні ділянки площею 19,3231 га для ведення садівництва за рахунок земель запасу Глибочицької сільської ради Житомирського району та області (а.с. 12, том 1).

На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 14 липня 2011 року отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га (серія НОМЕР_2) з цільовим призначенням - для ведення садівництва (а.с. 8, том 1). Спірна земельна ділянка знаходиться на території Житомирської області, Житомирського району, Глибочицької сільської ради, за межами населеного пункту.

В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,12 га, зі збереженням кадастрового номеру НОМЕР_1.

Право власності покупця за договором про відчуження земельної ділянки зареєстровано в реєстрі прав власності у визначеному законом порядку (а.с. 209, том 1).

З листа ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут земелеустрою» № 409 від 13.10.2014 та доданого до нього кркслення вбачається, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 30,8 м від урізу води розташованого поблизу ставу (а.с. 9-10, том 1).

19.06.2007 мід Житомирською РДА та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди водних об'єктів, за яким останньому надано в оренду терміном на 5 років водний об'єкт у межах Глибочицької сільської ради загальною площею 8,7765 га, в тому числі під водою 4,9600 га із прибережною захисною смугою 3,8165 га для рибогосподарських потреб (а.с. 95-97, том 1). 11.10.2007 між тими ж сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,7765 га, у тому числі під водою - 4,900 га, під прибережною смугою - 1,9107 га, під болотом - 1,9058 га на території Глибочицької сільської ради поза межами населеного пункту, яка призначена для рибогосподарських потреб, кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с. 99-106, 211-212, 215-226, том 1). На підставі затвердженої технічної документації та розпорядження Житомирської РДА № 498 від 12.06.2012 була укладена додаткова угода до договору оренди, термін поновлений на 10 років (а.с. 108-135, том 1).

Згідно матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та передачі в оренду земельної ділянки водного фонду площею 8,7765 га для риболовецьких потреб ПП ОСОБА_3 на території Глибочицької сільської ради Житомирського району та вищевказаних договорів ширина прибережної захисної смуги становить 20 м та її загальна площа 1,9107 га (а.с. 215-226, том 1).

Як вбачається із матеріалів справи цільове призначення земель запасу, з яких у власність відповідача виділялася спірна земельна ділянка - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок 165 громадянам для ведення садівництва в межах земельних ділянок обслуговуючого кооперативу «Садово-городнього товариства «Сокіл ДСК» на території Глибочицької сільської ради Житомирської області від 24 лютого 2011 року (а.с. 14-20, том 1).

Прокурором не надано доказів зміни такого цільового призначення спірної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що виділена ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться в нормативно встановленій прибережній захисній смузі ставу, який перебуває в оренді у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та виділена у власність відповідачеві ОСОБА_1 з порушенням вимог водного законодавства.

Однак, такі доводи прокурора не підтверджені належними і допустимими доказами.

Згідно ст.ст. 5, 6 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення відносяться поверхневі води, що знаходяться та використовуються на території більш як однієї області, вказані води є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

За приписами ст. 19 ЗК України землі України на основі цільового призначення поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду та інші. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.

Згідно ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно із ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Частиною 2 ст. 58 ЗК України, ст. 87 ВК України визначено, що для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

На умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися прибережні захисні смуги (ч. 3 ст. 59 цього Кодексу).

Згідно ст. 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідно до ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, яким визначенено, що цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Згідно з п.п. 1,5 Порядку розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагенством та територіальними органами Держземагенства і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу) або містобудівна документація, яка передбачає зазначене вище.

Статтею 87 Водного кодексу України визначено, що контроль за створенням водоохоронних зон прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій покладено на місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети рад, органи охорони навколишнього природного середовища. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених організацій за рахунок різних джерел фінансування, узгоджуються з органами охорони навколишнього природного середовища, використання земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад. Межі земельних ділянок, на які розповсюджуються права будь яких фізичних чи юридичних осіб або органів місцевого самоврядування, у тому числі, зони спеціальних обмежень щодо використання земель, повинні бути визначені у відповідності до існуючих вимог. За відсутності встановлених меж земельних ділянок спеціального обмеження (меж прибережних захисних смуг) порушення або перетин таких меж є неможливим.

Відповідно до ч. 7 ст. 87 Водного кодексу України саме виконавчі комітети місцевих рад зобовязані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України.

Подібна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, ухваленої по цивільній справі про перегляд рішення за виключними обставинами № 6-25 цс 13.

Матеріали ж даної цивільної справи доказів того, що спірна земельна ділянка, яка виділена відповідачу ОСОБА_1 у власність, на час прийняття розпорядження Житомирською РДА від 24 березня 2011 року № 206 належала до земель водного фонду, відповідно до вищезазначеного Порядку і має інше цільове призначення не містять.

Відповідно до договорів оренди водного об'єкту, земельної ділянки та матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та передачі в оренду земельної ділянки водного фонду площею 8,7765 га для риболовецьких потреб ПП ОСОБА_3 на території Глибочицької сільської ради Житомирського району та вищевказаних договорів ширина прибережної захисної смуги становить 20 м та її загальна площа 1,9107 га (а.с. 215-226, том 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що спірні земельні ділянки розташовані поза межах населеного пункту на території Глибочицької сільської ради Житомирського району. Відповідно до проекту землеустрою та технічної документації, які були погодженні відповідно до чинного законодавства та на даний момент чинні і не скасовані, прибережна захисна смуга водного об'єкту - ставу, що межує зі спірною земельною ділянкою встановлена шириною 20 м відповідно до конкретно встновленого порядку. Порушення даної межі у 20 метрів при виділенні спірної земельної ділянки в судовому засіданні не встановлено та спростовано проектом землеустрою.

Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що до державного земельного кадастру, як єдиної державної системи земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів внесено відомості щодо земельної ділянки з аналогічним кадастровим (унікальним) номером НОМЕР_3 площею 0,1707 га, розташованої по вулиці Шевченка у с. Гадзинка, Житомирського району, яка перебуває у користуванні ОСОБА_5, не є землями водного фонду та не містить відомостей щодо наявності будь-якого водного об'єкту. Разом з тим, остання до участі у розгляді справі залучена не була, хоча прийняте рішення також стосується її прав, як користувача земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задовленні позовних вимог про визнання недійсними розпорядження Житомирської РДА № 206 від 24.03.2011 і виданого на його виконання Державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 15.07.2011. Не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_2 шляхом складання акту приймання-передачі повернути спірну земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 до земель запасу Глибочицької сільської ради Житомирського району та скасування запису № 6483171 від 28.07.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку, оскільки такі вимоги є похідними від первинних. Окрім того, Глибочицька сільська рада Житомирського району, як і реєстраційна служба також не були залучені до участі у розгляді справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на правильність рішення не впливають. Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді