Ухвала суду № 59294845, 25.07.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/14082/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/1187/16 Категорія: 27 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Данилюк В.А., Киці С.І.,

секретар с/з - Вергун Т.С.,

з участю:

представника позивача - Ліпкевича І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Ліпкевича Івана Володимировича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення із-за порушенням норм матеріального і процесуального права скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку. Зокрема, в апеляційній скарзі представник позивача зазнає, що судом невірно застосовано положення закону щодо застосування строків позовної давності. На думку представника позивача бездіяльність боржника в процесі виконання рішення суду, що проявилась в неоскаржені дій ДВС в процесі реалізації нерухомого майна, кошти від реалізації якого пішли на часткове погашення боргу, свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а тому є обставиною, яка перериває строк позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідачі в судове засіданні не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності і відповідачем, в свою чергу, заявлено клопотання про застосування такого строку, а тому суд відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Судом першої інстанції встановлено і дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд дав правильну правову оцінку, що 29 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 11398683000, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику кредит в сумі 160000,00 доларів США із розрахунку 14,35 % річних на строк з 29.09.2008 року до 29.09.2038 року (а.с.7-21).

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного договору поруки №231403 від 29 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 та договору поруки №231405 від 29 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, згідно із якими поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2010 року, що набрало законної сили, постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 в користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» кредитну заборгованість в розмірі 1313902,64 грн., з яких: 1209728,40 грн. - прострочений основний борг, 72331,62 грн. - прострочені проценти, 1757,42 грн. - пеня за порушення термінів сплати процентів, 28963,88 грн. - прострочені проценти, 1121,32 грн. - пеня за порушення термінів сплати процентів (а.с.95-97).

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

З огляду на встановлене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку мало місце дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості, в тому числі в повному обсязі було стягнуто тіло кредиту, а тому строк дії договору закінчився. Між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Також в судовому засіданні встановлено, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі по кредитному договору ОСОБА_4, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначеним даним договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшли права вимоги до боржників.

Як убачається із розрахунку боргу, позивач просив стягнути з відповідачів суму боргу станом на 11 серпня 2015 року в загальному розмірі 6810024,43 грн., з яких: сума заборгованості за відсотками - 80774,55 грн.; за додатковою угодою № 11398683001: сума заборгованості за тілом кредиту - 3373694,42 грн., сума заборгованості за відсотками - 2360390,41 грн., пеня - 934703,44 грн.; сума за ставкою 3% річних - 60461,61 грн. При цьому позивач до суми боргу включив грошові кошти в розмірі 1313902,64 грн., які вже були раніше стягнуті рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2010 року (а.с.118-119).

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтями 536, 611, 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як зазначалось вище, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2010 року стягнуто солідарно з відповідачів в користь позивача ПАТ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість.

Враховуючи ту обставину, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до відповідачів на тих самих умовах, що й у первісного кредитора, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, що строк позовної давності слід рахувати з дати набрання рішенням суду законної сили, а саме з 10 лютого 2010 року. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до відповідачів лише 31 серпня 2015 року, додавши до матеріалів позовної заяви розрахунок загальної суми заборгованості за кредитним договором, яка нарахована за період з 19 грудня 2011 року по 11 серпня 2015 року. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про переривання строку позовної давності не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не беруться до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в процесі примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 01 лютого 2010 року було здійснено реалізацію нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: вул. Ранкова, 1 корпус б в с. Гаразджа Луцького району Волинської області, а кошти від реалізації даного предмета іпотеки в розмірі 51243,83 доларів США були зараховані позивачем на погашення відсотків у лютому 2014 року.

Відповідно до преамбули Закону України «Про виконавче провадження» цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, враховуючи, що погашення заборгованості відбулося в порядку примусового виконання судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що в добровільному порядку таке погашення не здійснювалось, а тому, у даному випадку, не мало місце переривання строків позовної давності.

Доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням представником позивача норм чинного законодавства та обставин справи, а тому не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Ліпкевича Івана Володимировича відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: