Постанова № 59287945, 27.07.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.07.2016 справа №908/1157/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4 за участю представників: від позивача: ОСОБА_5 за довіреністю; ОСОБА_6 за довіреністювід відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» м. Мелітополь, Запорізька областьна рішення господарського суду Запорізької області від08.06.2016р.по справі№908/1157/16 (суддя: Носівець В.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Осіріс-Вет» м.Запоріжжядо Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» м. Мелітополь, Запорізька областьпростягнення 504 047,44грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Осіріс-Вет» м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» м. Мелітополь, Запорізька область про стягнення 504 047,44грн., з яких 51 032,61грн. 3% річних за період з 16.03.2013р. по 16.03.2016р., 453 014,83грн. інфляційних витрат за період з квітня 2013р. по березень 2016р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.06.2016р. позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСІРІС-ВЕТ» 46598,04грн. 3% річних, 445838,87грн. інфляційних витрат, 7386,55 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт вважає порушення норм процесуального та матеріального права.

Зокрема апелянт посилається на те, що нарахування 3% річних та інфляційних витрат здійснено позивачем з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якого ним заявлено.

Крім того, скаржник зазначає, що оскільки умови договору не передбачають строків настання у відповідача зобовязань щодо сплати на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат та у звязку з неотриманням такої вимоги від позивача, тому строк сплатити ці нарахування не настав.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, направив клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із хворобою та відсутністю іншого компетентного, уповноваженого представника.

Представники позивача у судове засідання прибули, заперечували проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Просили рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом розглянуто та не задоволено, оскільки в ньому не визначено про намір надання додаткових доказів в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, а справа переглядається за наявними в ній доказами.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційні скарги, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

29.05.2013р. господарським судом Запорізької області винесено рішення по справі №908/1641/13, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013р., яким стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Осіріс-Вет» 556 226грн.75коп. заборгованості за договором поставки товару № 4 від 01.09.2012р., 5 175грн.53коп. - 3 % річних від простроченої суми, 897грн.01коп. витрат від інфляції грошових коштів та 11 245грн.96коп. витрат на судовий збір. В частині стягнення 25 878грн.95коп. пені - відмовлено.

Згідно вказаного рішення суду встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОсірісВет» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Агропромислова компанія» (Покупець) укладено договір поставки № 4 від 01.09.2012р., на умовах якого Постачальник зобовязується передати Покупцеві у власність, а Покупець зобовязується прийняти й своєчасно оплатити товар визначений в п. 1.2 цього Договору.

Предметом поставки за цим Договором є поставка ветеринарних препаратів, кормових добавок, хімічних реактивів та товарів для тварин, одиниця вимірювання та ціна яких зазначається у видаткових накладних, що становлять невід`ємну частину Договору (надалі - Товар).

Згідно п. 3.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.09.2012р.) відвантаження товару Покупцеві здійснюється згідно з видатковими накладними. Покупець визначає наступних осіб, які без виписки додаткових довіреностей на отримання ТМЦ, протягом дії даного договору мають право отримувати товари та підписувати видаткові накладні від імені Покупця: Начальник ОМТС ОСОБА_7

Як встановлено рішенням суду, на виконання умов договору поставки товару № 4 від 01.09.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Осіріс-Вет» поставив Приватному акціонерному товариству «Агропромислова компанія» товар на загальну суму 556 226,75грн., що підтверджується підписаними та скріпленими обома сторонами видатковими накладними. На оплату поставленого товару позивачем відповідачу були виставлені рахунки - фактури.

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами видаткових накладних, суд дійшов висновку щодо належного виконання позивачем обовязку по поставці Приватному акціонерному товариству «Агропромислова компанія» товару на загальну суму 556 226,75грн.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що розрахунки за кожну окрему партію товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника зазначений в даному Договорі.

Проте, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе за договором №4 від 01.09.2012р. зобовязання не виконав, отриманий від позивача товар у визначений строк не оплатив. Позивач також просив суд стягнути з відповідача на свою користь 25 878,95 грн. пені, 5 175,53 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 897,01 грн. витрат від інфляції грошових коштів.

Господарський суд дійшов висновку, що строк оплати за отриманий товар виник у відповідача в порядку ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

За умовами ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обовязковому виконанню на всій території України.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, оскільки рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2013р. по справі №908/1641/13 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 556 226,75грн. та порушення відповідачем строків виконання грошового зобовязання, тому колегія суддів зазначає, що ці факти не повинні доводитися знову у відповідності зі ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі рішення суду від 29.05.2013 р., яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 р., в порядку ст. 116 ГПК України, 11.12.2013 р. видано наказ про примусове виконання рішення.

Постановою ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області від 13.01.2014 р. ВП № 41412603 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 908/1641/13 від 11.12.2013 р. Пунктом 2 вказаної постанови боржнику наданий строк для самостійного виконання рішення до 19.01.2014 р.

Відповідно до банківських виписок АКБ «Індустріалбанк» за період з 20.01.2016р. по 18.03.2016р., Інформації про виконавче провадження № 41412603 відповідач з 19.01.2016 р. по 17.03.2016 року відповідач здійснив повне фактичне виконання рішення суду у справі № 908/1641/13 (556226,75грн. заборгованості, 5175,53грн. 3% річних, 897,01грн. інфляційних втрат, 11245,96грн. судовий збір).

Враховуючи виконання відповідачем зобовязання щодо сплати основного боргу у розмірі 556 226,75грн. лише 17.03.2016р., позивач, керуючись положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, звернувся з позовом про стягнення з відповідача 51 032,61 грн. 3% річних за період з 16.03.2013р. по 16.03.2016р., 453 014,83грн. інфляційних витрат за період з квітня 2013р. по березень 2016р. за порушення грошового зобовязання.

Не погоджуючись із зазначеними вимогами, відповідач заявив, в тому числі, про застосування позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ст.ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Пунктами 3.4. та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність в три роки.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як вбачається з рішення господарського суду Запорізької області від 29.05.2013р. та постанови Вищого господарського суду України від 13.11.2013р. по справі №908/1641/13 сторонами підписано Акт звірки взаєморозрахунків від 30.11.2012р., яким визнано борг та згідно з інформації про виконавче провадження, відповідачем здійснено перерахування, стягуваної за рішенням суду, суми боргу.

Згідно з ч.2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, при розгляді зазначеної справи судом першої інстанції було правомірно встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем у справі зобовязань за спірним договором, позивач звернувся з зазначеним позовом до суду 08.05.2013р.

Таким чином, оскільки відповідачем вчинені дії, передбачені ст. 264 Цивільного кодексу України, строк позовної давності не сплив.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду що, оскільки позивач за захистом порушених прав та законних інтересів щодо стягнення компенсаційних санкцій за весь час прострочення сплати суми основного боргу звернувся з позовом до суду 27.04.2016 р., про що свідчить штамп канцелярії суду, тому, з урахуванням загального строку позовної давності, у позивача наявні правові підстави для стягнення з боржника компенсаційних санкцій за прострочення виконання грошового зобовязання починаючи з 27.04.2013р.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний перерахунок 3% річних колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що їх дійсний розмір становить 46 598,04грн. за період з 27.04.2013р. по 16.03.2016р. в межах позовної давності.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний перерахунок інфляційних витрат колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що їх дійсний розмір становить 445 838,87грн. за період прострочення з травня 2013р. по лютий 2016р., враховуючи межі позовної давності та те, що індекс інфляції є помісячним показником.

Довод апелянта про те, що строк сплатити 3% річних та інфляційних витрат не настав, оскільки умови договору не передбачають строків настання у відповідача зобовязань щодо їх сплати та у звязку з неотриманням такої вимоги від позивача, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Згідно п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, за змістом норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011р. №6-38цс11) без попередньої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи 3% та інфляційні витрати сплачуються у звязку з несвоєчасним виконанням зобовязань по оплаті за отриманий товар.

Факт такої прострочки засвідчено рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2013р. та підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013р. по справі №908/1641/13, оскільки судом визначений строк оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення строком на 24 місяці, з помісячним погашенням суми боргу у розмірі 21 317,00грн. або меншої суми, яке судом не задоволено.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищезазначеної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Як випливає з п. 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сімї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідачем при зверненні до суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду зазначено обставини, які, на його думку, ускладнюють та роблять неможливим виконання рішення.

Як вже зазначалось вище, відповідач, в якості підстав для надання розстрочки виконання рішення, посилається на укладення кредитного договору з ПАТ «ПУМБ» №283/16.1-К/13 під іпотеку нерухомого майна та на те, що він є підприємством сільгоспвиробником та платником єдиного податку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, вищезазначена правова норма зазначає, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що, як наслідок, покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.

Водночас, в обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду відповідачем не надані документи, які дають змогу вважати, що з настанням зазначеного строку (п'ятнадцять місяців) у нього буде наявна фінансова можливість виконати судове рішення.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду відносно того, що відповідачем не надано суду відповідних доказів дійсно важкого фінансового стану підприємства, які можуть засвідчити неможливість виконання боржником ухваленого судового рішення, а також не надано доказів винятковості такого випадку, що може бути підставою для розстрочення судом його виконання.

Крім того, наданий кредитний договір № 283/16.1-К/13 від 16.10.2013 р. з додатковою угодою № 7 від 11.09.2015 р. навпаки свідчить про залучення кредитних коштів на поповнення оборотного капіталу для розвитку підприємства.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний перегляд справи, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно зясовано фактичні обставини справи, тому рішення господарського суду Запорізької області від 08.06.2016р. у справі №908/1157/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» м.Мелітополь, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 08.06.2016р. у справі №908/1157/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 08.06.2016р. у справі №908/1157/16 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

ГоловуючийН.В. Ломовцева

Судді:О.А. Скакун

ОСОБА_3

Надруковано 7 прим.:

прим.-Позивачу;

прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСЗО.