Рішення № 59287509, 27.07.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.2016 Справа № 920/1840/15

За позовом:Сумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України, м. Суми;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лангр», м. Суми;

про розірвання договору та стягнення 49 222 грн. 97 коп.

Головуючий суддя Джепа Ю.А.

СуддяЛиховид Б.І.

СуддіСопяненко О.Ю.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність б/н від 04.12.2015)

від відповідача не прибув

За участю секретаря судового засідання Зері Ю.О.

Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви просить суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення, укладений між сторонами та зобов'язати відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Суми, провулок Громадянський, 1; стягнути з відповідача 49 222 грн. 97 коп. заборгованості за договором оренди від 01.06.2015 № 03, а також судові витрати, повязані з розглядом справи.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.02.2016 провадження у справі № 920/1840/15 було зупинено до вирішення повязаної із нею справи № 920/1892/15.

16.06.2016 до господарського суду надійшло клопотання позивача від 14.06.2016 (вх. № 1731к) про поновлення провадження у справі у звязку з тим, що на даний час у справі № 920/1892/15 винесено рішення і воно набрало законної сили.

Судовою ухвалою від 17.06.2016 був призначений колегіальний розгляд даної справи у складі трьох суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016 був визначений наступний склад судової колегії: головуючий суддя Джепа Ю.А., судді: Лиховид Б.І., Сопяненко О.Ю.

26.07.2016 до господарського суду від відповідача у справі надійшли заперечення на позовну заяву, у яких він зазначає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2016 у справі № 920/1892/15 договір оренди , укладений між сторонами у справі 01.06.2015. був визнаний недійсним.

У судове засідання представник відповідача не прибув, про причини неявки суд не повідомив, тому відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2014 між сторонами у справі був укладений договір № 1 оренди житлового (нежитлового) приміщення, за умовами якого позивач (орендодавець за договором) передав в оренду нежитлове приміщення по провулку Громадянському, 1 у м. Суми загальною площею 406 м2 під розміщення СТО.

За умовами пункту 2.1.1 укладеного договору відповідач (орендар за договором) вступає у строкове платне користування орендованим приміщенням після укладення даного договору з дня підписання сторонами акту прийому-передачі, який є невідємною частиною даного договору. Такий акт приймання-передачі приміщення в оренду був підписаний сторонами 01.07.2014 та скріплений їх печатками.

Строк дії договору оренди № 3 від 01.07.2014 був встановлений до 30.05.2015.

01.06.2015 між сторонами у справі був укладений договір № 3 оренди житлового (нежитлового) приміщення, за умовами якого позивач (орендодавець за договором) передав в оренду нежитлове приміщення по провулку Громадянському, 1 у м. Суми загальною площею 406 м2 під розміщення СТО.

За умовами пункту 2.1 укладеного договору відповідач (орендар за договором) вступає у строкове платне користування орендованим приміщенням після укладення даного договору з дня підписання сторонами акту прийому-передачі, який є невідємною частиною даного договору. Враховуючи, що нежитлове приміщення, передане відповідачу за актом приймання-передачі від 01.07.2014, не було повернуто орендодавцю після закінчення строку дії договору оренди № 1 від 01.07.2014, відповідач продовжував ним користуватись після підписання сторонами договору оренди № 3 від 01.06.2015, оскільки предметом цих договорів є одне і те саме нежитлове приміщення.

У розділі 4 договору оренди № 3 сторони узгодили розмір орендної плати та плати за комунальні послуги. Так, розмір орендної плати за приміщення, що орендується, становить 23,00 грн. за 1м2 (п. 4.1); орендна плата сплачується щомісячно на підставі виставлених орендодавцем рахунків не пізніше 10-го числа поточного місяця (п. 4.3); оплата за комунальні послуги та вивіз сміття здійснюється за цінами, виставленими орендодавцю відповідно до виставлених рахунків і може змінюватись при зміні тарифів за комунальні послуги (п. 4.4).

У ході судового розгляду справи було встановлено, що протягом дії договору оренди № 3 відповідач фактично користувався орендованим приміщенням, відповідно до умов договору йому нараховувались орендні платежі, а також платежі по оплаті електроенергії та за вивіз сміття. Так, за червень 2015 року відповідачу був виставлений до сплати рахунок-фактура № СФ-0000167 від 12.06.2015 на суму 9528,63 грн. (у тому числі 1334,33 грн. витрат за спожиту електроенергію, 50,00 грн. за вивіз сміття), за липень 2015 року відповідачу був виставлений до сплати рахунок-фактура № СФ-0000178 від 02.07.2015 на суму 9528,63 грн. (у тому числі 1334,33 грн. витрат за спожиту електроенергію, 50,00 грн. за вивіз сміття), за серпень 2015 року відповідачу був виставлений до сплати рахунок-фактура № СФ-0000196 від 03.08.2015 на суму 9819,44 грн. (у тому числі 1625,14 грн. витрат за спожиту електроенергію, 50,00 грн. за вивіз сміття), за вересень 2015 року відповідачу був виставлений до сплати рахунок-фактура № СФ-0000225 від 07.09.2015 на суму 9671,70 грн. (у тому числі 1477,40 грн. витрат за спожиту електроенергію, 50,00 грн. за вивіз сміття), за жовтень 2015 року відповідачу був виставлений до сплати рахунок-фактура № СФ-0000270 від 12.10.2015 на суму 9710,86 грн. (у тому числі 1516,56 грн. витрат за спожиту електроенергію, 50,00 грн. за вивіз сміття).

Як свідчать матеріали справи та пояснював представник позивача у судових засіданнях, відповідач вищевказані рахунки не оплатив, що призвело до виникнення заборгованості.

Натомість, відповідач 24.12.2015 звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про визнання недійсним договору оренди № 3 від 01.06.2015 з тих підстав, що позивач (орендодавець за спірним договором) не є власником нежитлового приміщення, переданого в оренду за цим договором та не мав правових підстав для укладення договору оренди.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2016 у справі № 920/1892/15 був визнаний недійсним договір № 3 від 01.06.2015 оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, пров. Громадянський,1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лангр» (40000, м. Суми, пров. Громадянський, 1, літ. З, і.к. 37430609) та Сумською автомобільною школою ТСО України (40000, м. Суми, пров. Громадянський, 1 і.к. 02723107).

Даним судовим рішенням був встановлений факт відсутності у Сумської автомобільної школи ТСО України державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке є предметом договору оренди № 3.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За вказаних обставин, враховуючи той факт, що договір № 3 від 01.06.2015 оренди нежитлового приміщення, укладений між сторонами у справі, визнаний у судовому порядку недійсним з підстав відсутності у позивача права власності на нерухоме майно, що передавалось в оренду за вказаним договором, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині розірвання цього договору та зобовязання відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Суми, провулок Громадянський, 1, тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Що стосується вимоги позивача по стягненню з відповідача 49222,97 грн. заборгованості за договором оренди № 3 від 01.06.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання не допускається; договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин субєктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, при розгляді питання недійсності господарських договорів необхідно керуватись нормами ГК України, які стосуються особливостей правового регулювання господарських договорів, відповідними нормами ЦК України й інших законів.

За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення (зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.07.201 у справі № 3-195гс15).

Аналогічні положення містяться у пункті 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, де зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобовязання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобовязання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобовязання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобовязання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобовязанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

За вказаних обставин, суд зазначає, що відповідач зобовязаний сплатити орендну плату за договором від 01.06.2015, а також інші комунальні платежі (оплата за спожиту електроенергію та плата за вивезення сміття) позивачеві відповідно до виставлених рахунків з моменту укладення договору до моменту набрання рішенням суду про визнання цього договору недійсним законної сили.

Тому, суд, проаналізувавши положення діючого законодавства, дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 48259,26 грн. заборгованості по сплаті орендних та комунальних платежів за червень-жовтень 2015 року, нарахованих на виконання умов договору оренди № 3 від 01.06.2015.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 482,54 грн. та інфляційних збитків у сумі 481,17 грн., нарахованих відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд залишає без задоволення, оскільки грошові зобовязання, відповідальність за які встановлена статтею 625 Цивільного кодексу України, передбачають насамперед договірні правовідносини. За наявності ж обставин, встановлених у даній справі, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача вищезазначених сум.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору у даній справі підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 193, 236, 526, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лангр» (40035, м. Суми, вул. Заливна, 33/73; код ЄДРПОУ 37430609) на користь Сумської автомобільної школи товариства сприяння оборони України (40021, м. Суми, провул. Громадянський, 1; код ЄДРПОУ 02723107) 48259 грн. 26 коп. заборгованості, 1791 грн. 20 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене 29.07.2016.

Головуючий суддя Ю.А.Джепа

Суддя Б.І.Лиховид

СуддяО.Ю.Сопяненко