Рішення № 59281209, 04.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.07.11 р. Справа № 33/57

Господарський суд Донецької області у складі судді Ю.В. Сич

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Компанії „УСТК, м.Донецьк

про стягнення заборгованості у розмірі 100 005грн.60коп., пеню у розмірі 14 261грн.43коп., 3% річних у розмірі 7 381грн.23коп., інфляційні витрати у розмірі 24 667грн.47коп.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 адвокат(за договором №04/11 від 26.04.2011р.),

від відповідача: ОСОБА_4 заступник генерального директора (за довіреністю №88-2/10 від 08.08.2010р.).

В судовому засіданні 30.06.2011р. оголошено

перерву до 04.07.2011р. о 08год.30хв. на

підставі ст.77 Господарського

процесуального кодексу України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Компанії „УСТК, м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 130 005грн.60коп., пеню у розмірі 14 418грн.56коп., 3% річних у розмірі 8 590грн.74коп., інфляційні витрати у розмірі 23 400грн.96коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду №4 від 25.02.2008р. в частині оплати виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 130 005грн.60коп. та підстави для нарахування пені у розмірі 14 418грн.56коп., 3% річних у розмірі 8 590грн.74коп., інфляційних витрат у розмірі 23 400грн.96коп.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору підряду №4 від 25.02.2008р., довідки про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2008р., акту №94 приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008р., договірної ціни претензії від 26.04.2011р., докази направлення зазначеної претензії, додаткової угоди №1 від 01.01.2010р. до договору №4 від 25.02.2011р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.16, 22, 205, 509, 526, 549, 612, п.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 220, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4-1, 10, 12, 13, 15, 54, 57, 66, 67 Господарсько-процесуального кодексу України.

Представник позивача 01.07.2011р. надав заяву про зменшення позовних вимог відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої останній просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 100 005грн.60коп., пеню у розмірі 14 261грн.43коп., інфляційні витрати у розмірі 24 667грн.47коп., 3% річних у розмірі 381грн.23коп.

Розгляд справи здійснюється з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнає суму заборгованості у розмірі 87 005грн.60коп., зазначає, що до цієї суми може бути долучено сума індексу інфляції та 3% річних. Проти стягнення пені представник відповідача у судовому засіданні 04.07.2011р. усно заперечив.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обовязками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

25.02.2008р. між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Компанією „УСТК (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір підряду №4 (далі Договір), за умовами якого підрядник приймає на себе зобовязання виконати на свій ризик роботи з будівництва оптичної лінії звязку у м.Донецьку від б.114 по вул. 50 річчя СРСР до б-р Шевченко 133 (далі роботи) за дорученням замовника, а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконані роботи (п.1.1. Договору), обсяги робіт за цим договором, що виконуються, позначені в локальних кошторисах та договірних цінах, які є невідємною частиною цього договору (п. 1.2. Договору).

На момент розгляду справи до матеріалів справи не надано а ні змін, ні доповнень щодо виконання умов договору, окрім тих, що додані до позовної заяви.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами погоджено вартість робіт та порядок їх оплати за договором.

Відповідно умовам Договору підрядник виконує роботи з власного матеріалу, та несе відповідальність за їх якість (п.2.1. Договору).

За пунктом 2.3. Договору замовник зобовязується прийняти виконані роботи відповідно до п.п. 1.1., 1.2. цього договору протягом 5 робочих днів з моменту повідомлення від підрядника та при відсутності зауважень акт виконаних робіт (форма КБ-2). Також замовник зобовязаний оплатити підряднику виконані роботи в порядку та строки, передбачені цим договором.

Загальна вартість робіт за цим договором у відповідності з договірною ціною складає 152 123грн.20коп., в т.ч. ПДВ 25 353грн.87коп. яка є невідємною частиною цього договору (п.3.1. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.01.2010р.).

Так, позивачем виконані роботи за Договором на загальну суму 130 005грн.60коп., про що свідчить акт №94 приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008р. підписаний з обох сторін та скріплений печатками підприємств. Відповідно до чого, суд робить висновок, що роботи позивачем виконані належним чином і прийнятті відповідачем без зауважень.

Відповідно до п. 3.4. Договору (в редакції додаткової угод оди №1 від 01.01.2010р. до Договору) замовник здійснює оплату виконаних робіт за наступним графіком:

не пізніше 30.01.2010р. - 5 000грн.00коп.,

не пізніше 30.05.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.06.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.07.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.08.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.09.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.10.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.11.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.12.2010р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.01.2011р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 28.02.2011р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.03.2011р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.04.2011р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.05.2011р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.06.2011р. - 10 000грн.00коп.,

не пізніше 30.07.2011р. - 7 123грн.20коп.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем сплачено позивачу за Договором суму у розмірі 30 000грн.00коп., про що свідчать копії платіжних доручень №1609 від 15.12.2010р., №1166 від 26.05.2010р., №1209 від 25.06.2010р., №1260 від 05.05.2010р., №960 від 20.01.2010р.

Інших доказів сплати заборгованості сторонами не надано, відповідно до чого суд робить висновок, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість 31.07.2010р. у розмірі 5 000грн., на 31.08.2010р. заборгованість складала 15 000грн.00коп., 01.10.2010р. - 25 000грн.00коп., 31.10.2010р. - 35 000грн.00коп., 01.12.2010р. 45 000грн.00коп., 31.12.2010р. 55 000грн.00коп., 31.01.2011р. 65 000грн.00коп., 01.03.2011р. 75 000грн.00коп., 31.03.2011р. 85 000грн.00коп., 01.05.2011р. 95 000грн.00коп.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, як встановлено судом, на момент звернення позивача до суду у відповідача настав обовязок сплатити суму заборгованості у розмірі 95 000грн.00коп. Наявність зазначеної заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до чого, позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості підлягають задоволенню частково у сумі 95 000грн.00коп., оскільки позивачем при заявлені позовних вимог не враховано, що обовязок сплати наступних сум у відповідача не настав, виходячи з умов додаткової угоди №1 від 01.01.2010р.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 14 261грн.43коп. за період з 10.03.2009р. по 10.09.2009р.

Так, за умовами договору у випадку порушення строку кінцевого розрахунку замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виникнення заборгованості за кожний день прострочення оплати, зазначеної у п. 3.5. цього договору від несплаченої суми.

За приписами ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Однак, відповідно до ст. 3 вищезазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Однак, судом вищевстановлено, що момент виникнення обовязку оплати виконаних робіт за вищевказаним Договором становить 31.07.2010р., відповідно до чого вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 14 261грн.43коп. за період з 10.03.2009р. по 10.09.2009р. здійсненний позивачем розрахунок пені за період з 10.03.2009р. по 10.09.2009р. є таким, що суперечить нормам чинного законодавства, та не підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних витрат у розмірі 24 667грн.47коп. та 3% річних у розмірі 7 381грн.23коп.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат судом встановлено, що позивачем здійснений розрахунок 3% річних та інфляційних за період з 10.03.2009р. по 31.03.2011р. та з квітня 2009р. по березень 2011р. відповідно, що є невірним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Як вище було зазначено, заборгованість відповідача перед позивачем 31.07.2010р. склала 5 000грн., на 31.08.2010р. - 15 000грн.00коп., 01.10.2010р. - 25 000грн.00коп., 31.10.2010р. - 35 000грн.00коп., 01.12.2010р. 45 000грн.00коп., 31.12.2010р. 55 000грн.00коп., 31.01.2011р. 65 000грн.00коп., 01.03.2011р. 75 000грн.00коп., 31.03.2011р. 85 000грн.00коп., 01.05.2011р. 95 000грн.00коп. Зазначений позивачем кінцевий строк нарахування 3% річних та інфляційних витрат - 31.03.2011р., не суперечить нормам чинного законодавства та приймається судом.

Оскільки позивачем неправомірно визначений момент виникнення заборгованості, суд самостійно визначив момент виникнення заборгованості та здійснив перерахунок, відповідно до чого позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню частково у розмірі 799грн.63коп. та 3 454грн.82коп. відповідно.

Позивачем відповідно до позовної заяви була зазначено про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідача.

Підстави подання заяви про вжиття запобіжних заходів та порядок вжиття заходів забезпечення позову визначені розділом Х ГПК України.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Вичерпний перелік підстав забезпечення позову міститься в ст. 67 ГПК України, серед них вказана правова норма визначає:

накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

заборону відповідачеві вчиняти певні дії;

заборону іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд приймає до уваги, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22.12.06р. №9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Позивач належних та допустимих у розумінні ст.ст.33-34 ГПК України, доказів, що підтверджують можливість виникнення чи наявності обставин, які у подальшому можуть утруднити чи зробити неможливим провадження у справі не надав.

З огляду на наведене, заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову слід залишити без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 549, 610, 612, 625, Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до відповідача, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Компанії „УСТК, м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 100 005грн.60коп., пеню у розмірі 14 261грн.43коп., 3% річних у розмірі 7 381грн.23коп., інфляційні витрати у розмірі 24 667грн.47коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Компанії „УСТК (83015, м.Донецьк, вул.Артема, 145-а, код ЄДРПОУ 32161045, р/р 26009101482001 у філії ЗАТ „Альфа-Банк, МФО 300346) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (83048, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, р/р 26008198033911 у Донбаській філії ВАТ „Кредитпромбанк, МФО 335593) заборгованість у розмірі 95 000грн.00коп., 3% річних у розмірі 799грн.63коп., інфляційних витрат у розмірі 3 454грн.82коп., відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 992грн.55коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 132грн.78коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. У судовому засіданні 04.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2011р.

Суддя Сич Ю.В.

< Список > < Довідник >

< Список > < Довідник >

< Текст >