Постанова № 59278929, 27.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р. Справа № 917/668/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Сіверін В. І., суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №409-юр від 27 серпня 2015 року,

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №9 від 01 квітня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1640 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 17 травня 2016 року у справі №917/668/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка", с.Яреськи, Шишацького району, Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м.Гадяч, Полтавської області

про стягнення 12 631 899,78 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17 травня 2016 року (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 17 травня 2016 року скасувати в частині стягнення 24,4%, неустойки, 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

05 липня 2016 року повторним автоматичним розподілом судових справ між суддями було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Сіверін В.І.,суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05 липня 2016 року з огляду на зміну складу колегії суддів, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, колегією суддів було відкладено розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулось 18 липня 2016 року, зявились належні представники сторін, які підтримали свої правові вимоги по справі.

В ході судового засідання представником відповідача було заявлено клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" документів, а саме:

1)договору поставки №1/1214/35 від 20 грудня 2014 року,

2)приймальних квитанцій на суму заявлених вимог з основного боргу,

3)спеціалізованих товарних накладних на перевезення молочної сировини на суму заявлених вимог з основного боргу,

4)протоколів узгодження цін на кожну зміну ціни товару згідно накладних.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1)який доказ витребовується;

2)обставини, що перешкоджають його наданню;

3)підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4)обставини, які може підтвердити цей доказ.

Причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, в якої знаходиться доказ, надати цей доказ, законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.

В той же час, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що:

по-перше, сума заборгованості, яка є предметом позову, визначається не на підставі вказаних документів, а на підставі угоди про розірвання договору постачання молока коровячого незбираного № 1/1214/35 від 20 грудня 2014 року, в якій сторони погодили суму основного боргу за договором в розмірі 22 182 687, 24 грн. та 24,4 відсотків річних та встановили обовязок у відповідача щодо сплати вказаної суми у визначений термін.

Зі змісту ст. 204 Цивільного кодексу України вбачається те, що правомірність правочину презюмується.

Вказана угода не була визнана недійсною в порядку передбаченим цивільним законодавством, тому підлягає виконанню з боку сторін, так дослідженню в якості належного доказу по справі.

Відтак суд не вбачає за необхідне дослідження вищенаведених документів з метою перевірки правомірності визначення суми боргу в угоді про розірвання договору постачання молока коровячого незбираного № 1/1214/35 від 20 грудня 2014 року.

По-друге, копії вказаних документів містяться в матеріалах справ, є належним чином завіреними з боку позивача, тобто є належними та допустимими доказами по справі.

При цьому відповідачем не заперечується складання та підписання даних документів з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", не ставиться питання стосовно їх невідповідності оригіналам, що виключає необхідність їх витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" з метою додаткового дослідження на предмет їх автентичності.

Під час судового засідання, яке відбулось 18 липня 2016 року, було оголошено перерву в розгляді справи.

21 липня 2016 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" надійшли письмові пояснення (вх.№7301)

26 липня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" було подано заперечення на заяву про вжиття заходів забезпечення позову (вх.№7412).

26 липня 2016 року повторним автоматичним розподілом справи, у звязку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В., суддя Сіверін В.І.

У судове засідання, яке відбулось 27 липня 2016 року, зявились належні представники сторін, які підтримали свої правові вимоги по справі.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім.Довженка" була подана заява про вжиття заходів забезпечення позову, у звязку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" знаходиться в скрутному фінансово-господарському становищі та існує реальна небезпека невиконання останнім рішення суду у даній справі.

Задля забезпечення виконання виниклого грошового зобов'язання ТОВ "Гадячсир" перед ТОВ "Агрофірма ім. Довженка", для гарантії виконання рішення господарського суду в майбутньому, позивач просить господарський суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках ТОВ "Гадячсир" в межах суми 14 726 976,11 грн.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

-запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В той же час, позивачем при поданні відповідної заяви не доведено, що ТОВ "Гадячсир" вчиняє дії, спрямовані на підготовку та на відчуження належного йому майна, та здійснює спроби ухилитись від виконання взятих на себе зобов'язань.

У звязку з чим суд не вбачає наявності правових підстав для задоволення вказаної заяви.

Крім того, відповідачем було подано клопотання про призначення судової економічної експертизи, з метою правильного розрахунку основного боргу, розміру пені, інфляційних втрат, 3 % річних, оскільки відповідний розрахунок, на думку заявника, потребує необхідності залучення спеціальних знань в економічній сфері.

Колегія суддів зазначає, що в силу положень ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25.04.1994р. №4038-ХІІ.

Метою використання спеціальних знань є: отримання за їх допомогою доказів, іншої інформації, що має значення для правильного вирішення справи.

Судово-економічна експертиза це експертне дослідження матеріальних обєктів (документів бухгалтерського, податкового обліку та звітності), що містять інформацію про обставини справи та підлягають дослідженню у суді за їх змістом та формою і допомагають суду досягти обєктивності у доказуванні, додержуватися принципів рівних можливостей у процесі, презумпції не винуватості, забезпечення змагальності у доведенні дійсного стану фактів та захисту прав і свобод.

В той же час, в даному випадку необхідність призначення судової експертизи у справі відсутня, оскільки зясування обставин справи не потребує спеціальних знань і цілком може бути здійснено судом в межах його компетенції.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний 1)розмір заборгованості, яка підлягала поверненню у встановлений термін, 2)розмір 24,4 % річних, який підлягав сплаті у визначеній сумі, якщо проплата здійснювалась у встановлений термін, міг бути зменшений у випадку передчасного погашення заборгованості та збільшений в разі неоплати суми боргу у встановлений строк, 3)дати та суми фактичних оплат заборгованості, правомірність зазначення яких не заперечується з боку відповідача.

Таким чином, заперечуючи відповідні заявлені до стягнення суми заборгованості, враховуючи незначний обсяг розрахункового матеріалу, позивач мав можливість для самостійної перевірки правомірності як обрання позивачем періодів прострочення заборгованості так і встановлення останнім загальної суми заборгованості.

Зазначене виключає необхідність залучення саме спеціальних знань в даній галузі та слугує підставою для відмови в задоволенні вказаного клопотання.

При цьому слід зазначити, що частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Відповідно до умов договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка", с. Яреськи зобов'язалося поставити та передавати у власність молоко коров'яче незбиране, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч приймати й оплачувати його на умовах та в порядку, визначеному договором.

У зв'язку з наявним боргом сторонами укладено угоду про розірвання договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року та порядок виконання зобов'язань між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка", с. Яреськи та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, згідно якої поставка молока по договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року припиняється та визначено порядок виконання зобов'язання покупця щодо погашення наявної заборгованості в сумі 22 182 687,24 грн. згідно графіку. Також п. 5 даної угоди сторони погодили, що крім погашення суми основного боргу покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24,4 % річних від простроченої суми.

Позивач посилається на неналежне виконання боржником договірних зобов'язань та просить суд, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути залишок боргу у сумі 13 512 492,89 грн. і нарахування, що складають додаткову відповідальність у примусовому порядку.

Судом першої інстанції з огляду на фактичність та обґрунтованість позовних вимог задоволено позов в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач зазначає на порушенні судом норм матеріального та процесуального права, оскільки:

1)угодою про розірвання договору про постачання молока коров'ячого незбираного № 1/1214/35 від 20 грудня 2014 року та порядок виконання зобов'язань між ТОВ "Гадячсир" та ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" сторонами було замінено зобов'язання за договором поставки на зобов'язання за договором позики. У звязку з чим, на думку відповідача, позивачем безпідставно було встановлено плату за користування коштами в розмірі 24,4 % від непогашеної заборгованості, оскільки останній не є фінансовою установою.

2)судом безпідставно стягнуто 24,4 % річних за користування коштами, враховуючи, що така вимога позивачем не заявлялася.

3)безпідставно стягнено пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

4)судом першої інстанції не враховано, що стягненню пені в судовому порядку повинна передувати попередня письмова вимога позивача.

5)судом було прийнято заяву про збільшення позовних вимог в судовому засіданні, в якому було безпосередньо проголошено рішення, за відсутності представника відповідача. На підставі чого відповідач зазначає на порушенні його права щодо обізнаності з новим предметом спору.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2014 року між сторонами було укладено договорір № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного, у відповідності до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка", с. Яреськи зобов'язалося поставити та передавати у власність молоко коров'яче незбиране, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч приймати й оплачувати його на умовах та в порядку, визначеному договором.

Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються договором поставки, відповідно до якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, так як одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка протягом січня-жовтня 2015 року було здано молочної продукції на загальну суму 166 176 130,70 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи, видатковими накладними.

За умовами п. п. 6.4., 6.5. договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч зобов'язане було здійснити оплату за фактичний обсяг переданого товару на підставі товарно-транспортної накладної в платіжні дні - вівторок та четвер кожного тижня з повним погашенням таким чином: покупець сплачує на рахунок постачальника у вівторок сумарну вартість товару, поставленого протягом 5 днів (з четверга по понеділок включно) та у четвер сумарну вартість товару, поставленого протягом 2 днів (з вівторка по середу включно).

У відповідності до додаткової угоди від 12 лютого 2015 року до договору сторони змінили порядок розрахунків за отриманий товар, а саме: розрахунок з постачальником покупець проводить протягом 5 банківських днів з дати поставки кожної партії товару. Однак, відповідач у справі, як покупець свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, провівши за період січень-жовтень 2015 року оплату молока частково, в сумі 143 993 443,46 грн. Залишок боргу станом на 22 жовтня 2015 року склав 22 182 687, 24 грн.

У зв'язку з наявним боргом сторонами укладено угоду про розірвання договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року та порядок виконання зобов'язань між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка", с. Яреськи та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, згідно якої поставка молока по договору № 1/1214/35 постачання молока коров'ячого незбираного від 20 грудня 2014 року припиняється та визначено порядок виконання зобов'язання покупця щодо погашення наявної заборгованості в сумі 22 182 687,24 грн. згідно графіку. Також п. 5 даної угоди сторони погодили, що крім погашення суми основного боргу покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24,4 % річних від простроченої суми.

Відтак окрім обов'язку зі сплати існуючого боргу за поставлений товар (молоко), в Угоді сторони передбачили, що за період, на який розстрочена виплата боргу, ОСОБА_2 зобов'язується виплатити проценти за користування грошовими коштами у розмірі 24,4 % річних від простроченої суми.

Пунктом 7 Угоди було передбачено наступну черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями:

-у першу чергу сплачуються проценти за користування чужими грошовими коштами;

-у другу чергу сплачується основна сума боргу».

Сторонами не заперечується, що відповідачем на виконання вказаної угоди було сплачено:

27 жовтня 2015 року - 100 000, грн.,

28 жовтня 2015 року - 200 000,00 грн,

29 жовтня 2015 року - 81 780,00 грн.,

04 листопада 2015 року - 50 000,00 грн.,

06 листопада 2015 року - 610 391,09 грн.,

16 листопада 2015 року -190 890,00 грн.,

18 листопада 2015 року 50 000,00 грн.,

19 листопада 2015 року - 50 000,00 грн.,

20 листопада 2015 року - 90 890,00 грн.,

24 листопада 2015 року - 50 000,00 грн.,

26 листопада 2015 року -50 000,00 грн.,

27 листопада 2015 року - 90 890,00 грн.,

08 грудня 2015 року 200 000,00 грн.,

09 грудня 2015 року - 200 000,00 грн.,

10 грудня 2015 року - 200 000,00 грн.,

11 грудня 2015 року- 430 658,00 грн.,

16 грудня 2015 року - 50 000,00 грн.,

17 грудня 2015 року - 100 000,00 грн.,

21 грудня 2015 року - 150 000,00 грн.,

22 грудня 2015 року - 100 000,00 грн.,

23 грудня 2015 року 300 000,00 грн.,

28 грудня 2015 року 72 288,80 грн.,

28 грудня 2015 року 100 000,00 грн.,

29 грудня 2015 року - 100 000,00 грн.,

30 грудня 2015 року 100 000,00 грн.,

05 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

06 січня 2016 року 100 000,00 грн.,

11 січня 2016 року 100 000,00 грн.,

14 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

16 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

18 січня 2016 року - 50 000,00 грн.,

19 січня 2016 року 100 000,00 грн.,

20 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

21 січня 2016 року - 50 000,00 грн.,

22 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

25 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

26 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

27 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

28 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

29 січня 2016 року 50 000,00 грн.,

01 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

02 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

03 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

04 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

05 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

08 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

09 лютого 2016 року 50 000,00 грн.,

10 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

11 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

12 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

15 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

16 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

17 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

18 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

19 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

23 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

23 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

24 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

26 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

29 лютого 2016 року - 50 000,00 грн.,

01 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

02 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

03 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

04 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

09 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

10 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

11 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

14 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

15 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

16 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

17 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

18 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

21 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

22 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

23 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

25 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

28 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

29 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

31 березня 2016 року - 50 000,00 грн.,

01 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

04 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

05 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

07 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

08 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

11 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

12 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

13 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

14 квітня 2016 року - 30 000,00 грн.,

18 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

19 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

20 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

25 квітня 2016 року - 100 000,00 грн.,

26 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

27 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

28 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

29 квітня 2016 року - 50 000,00 грн.,

05 травня 2016 року -50 000,00 грн.,

05 травня 2016 року -50 000,00 грн.,

06 травня 2016 року -50 000,00 грн.,

11 травня 2016 року -50 000,00 грн.,

11 травня 2016 року -50 000,00 грн.,

у звязку з чим, 1)враховуючи обовязок відповідача сплатити 24,4 відсотка річних за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми, та фактичне збільшення їх загального розміру, порівняно з угодою, враховуючи несвоєчасну оплату заборгованості 2)погашення в першу чергу за умовами угоди суми 24,4 відсотків, загальна сума заборгованості складає 13 512 492, 89 грн.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заборгованість відповідача в заявленому розмірі є доведеною належними доказами та підлягає стягненню з боржника.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявляється вимога про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, яка нараховується позивачем на суму основної непогашеної заборгованості.

Згідно ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання, ніж неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. В Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошових зобовязань повинен оплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися пенею, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 8 угоди від 22.10.2015 року сторони обумовили, що у разі прострочення покупцем строку виконання своїх грошових зобов'язань, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, що дає правові підстави для стягнення з відповідача 878 824,48 грн. пені.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних, що підтверджує правомірність нарахування на суму боргу 60 049,78 грн. 3 % річних та 68 908,96 грн. інфляційних витрат.

У звязку з чим, колегія суддів погоджуючись з позицією суду першої інстанції, вважає правомірними вимоги позивача стосовно стягнення 878 824,48 грн. пені., 60 049,78 грн. 3 % річних та 68 908,96 грн. інфляційних витрат.

При цьому суд апеляційної інстанції акцентує увагу на можливості одночасного стягненні 3 % річних та процентів за користування коштами апеляційна інстанція враховуючи наступне.

Цивільним законодавством передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 Цивільного кодексу України).

Таким чином виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами; буквальне тлумачення даного положення наведеної статті дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

Проценти, визначені статтею 536 Цивільного кодексу України, є встановленою законом платою за користування чужими грошовими коштами (тобто не є неустойкою за порушення грошового зобов'язання), яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Тобто сплата процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, є самостійним видом грошового зобов'язання, розмір якого встановлюється сторонами цивільного договору.

На відміну від ст. 536, ч. 2 ст. 625 ЦК України, передбачає саме відповідальність за порушення грошового зобов'язання, про що свідчить навіть назва цієї статті.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідальність, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки.

Відповідальність за ст. 625 Цивільного кодексу України полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони додатково підтвердили, що проценти за користування чужими грошовими коштами, сплата яких передбачена Угодою, є не штрафною санкцією, а самостійним грошовим зобов'язанням, встановивши, що "у випадку порушення покупцем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу та сплаті нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі та строки визначені у цій угоді, постачальник має право звернутися до суду з вимогою погашення існуючої заборгованості, а також щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій, та інфляційних, % річних" (п. 10 Угоди). Вказаний пункт свідчить про однозначне розуміння відповідачем суті процентів, згоду на їх сплату і несення відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати процентів.

Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, і процентів, що стягуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, є правомірним.

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29.05.2013 у справі №6-39цс13) і Вищого господарського суду України (постанови від 26.04.2016 р. у справі № 910/27028/15, від 25.05.2016 р. у справі № 920/1239/15).

Аналогічна позиція викладена в "Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві", підготовленому Верховним Судом України та в постанові Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року №14.

Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі інші доводи відповідача не свідчать про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та не спростовують правомірність стягнення як загальної суми заборгованості так і наслідків неналежного виконання зобовязання враховуючи наступне.

За твердженням відповідача, угодою про розірвання договору про постачання молока коров'ячого незбираного № 1/1214/35 від 20 грудня 2014 року та порядок виконання зобов'язань між ТОВ "Гадячсир" та ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" сторони замінили зобов'язання за договором поставки на зобов'язання за договором позики, що виключає можливість стягнення 24,4 % річних за користування коштами позивача.

Однак, у уідповідності до ч. 2 ст. 604 ЦК України новація спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Новацію характеризують наступні ознаки:

1)припинення в повному обсязі раніше існуючого первісного зобов'язання; дійсність первісного договірного зобов'язання;

2)наявність домовленості сторін про заміну зобов'язання новим, при цьому, намір замінити одне зобов'язання іншим, повинен бути прямо і недвозначно виражений в тексті договору або ж має випливати із сутності нового зобов'язання;

3)наявність безпосереднього юридичного зв'язку між зобов'язанням, що припинилося, та новим зобов'язанням, яке прийшло йому на зміну;

4)відсутність встановленої договором або законом заборони новації.

Новація - це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між учасниками виникає нове. Сторони мають обумовити у своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло, і заміну його новим зобов'язанням.

В даному ж випадку угода про розірвання договору не с новацією у розумінні ст. 604 ЦК України, оскільки не передбачає, що зобов'язання припиняються за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим.

Укладанням угоди сторони внесли зміни до порядку оплати вартості поставленого позивачем молока, встановивши графік погашення, та передбачивши сплату відсотків за користування грошовими коштами позивача, як це встановлено ст. 536 ЦК України.

Природа договору (договір поставки) угодою не змінювалася. Вказане підтверджується такими аргументами.

Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням; заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 Цивільного кодексу).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні і (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України)

Зі змісту Угоди випливає, що сторонами не було досягнуто згоди щодо припинення первісного зобов'язання та виникнення щодо боргу позикового зобов'язання, як це робиться при новації. Угода не передбачає можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань і підстав для інших грошових вимог.

Крім того сторонами угоди не було вчинено дії, які дають можливість говорити про виникнення нового зобов'язання, такого як позика, а саме: відсутній факт передачі грошових коштів позичальнику.

Виходячи з системного аналізу ст. 1046, ст. 1047, ст. 604 ЦК України, у даному випадку новація не відбулася, а сторони досягли згоди тільки щодо зміни порядку розрахунків за поставлену згідно з Договором постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14 від 20 грудня 2014 року продукцію.

Такий висновок узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 904/7551/15, обставини якої подібні до даної справи.

Суд звертає увагу, що укладаючи угоду, не передбачили припинення у зв'язку з укладанням цієї Угоди первісних зобов'язань за Договором постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14 від 20 грудня 2014 року, а навпаки прямо встановили, що "передбачені в п. З та п. 5 цієї Угоди зобов'язання Покупця припиняються, а визначена заборгованість перед Постачальником вважається погашеною після їх повного виконання (погашення) в обсязі та строки передбачені цією Угодою" (п. 12 Угоди). Тобто у пункті 12 угоди сторонами було чітко визначено, що новація у даному випадку не відбувається, і зобов'язання з оплати будуть припинені тільки після їх виконання.

Таким чином, Угода, укладена між сторонами спору, є не новацією, а тільки деталізованим порядком розстрочення існуючої у Відповідача перед Позивачем на момент укладання Угоди заборгованості за Договором постачання молока коров'ячого незбираного № 1/1214/35 від 20.12.2014 р.

Безпідставним є також посилання відповідача про помилкове стягнення 24,4 % річних за користування коштами позивача враховуючи, що відповідна позовна вимога не заявлялась позивачем.

З приводу наведеного слід зазначити, що в пункті 7 Угоди сторонами було передбачено черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями:

-у першу чергу сплачуються проценти за користування чужими грошовими коштами;

-у другу чергу сплачується основна сума боргу.

Як вбачається з матеріалів справи на момент пред'явлення позову проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 24,4 % були повністю сплачені відповідачем, а тому правомірно не заявлялися до стягнення. Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком позовних вимог, де вказано, що на день подання позову зобов'язання за процентами є погашеними, хоча і з порушенням строків оплати.

В даному випадку сума основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, включає виключно непогашену основну суму заборгованості.

Поряд з цим, за твердженням відповідача судом першої інстанції не враховано, що в даному випадку, за умовами угоди, стягненню пені в судовому порядку повинна передувати попередня письмова вимога позивача;

Однак, у відповідності до пункту 1.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 передбачено, що "попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не с обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог".

Наведеним підтверджується, що відсутність попереднього звернення з вимогою про сплату пені, не обмежує сторону в праві на судовий захист та стягнення вказаного боргу в судовому порядку.

Одночасно відповідач посилається на те, що не був ознайомлений з заявою позивача про уточнення позовних вимог і не міг знати про новий розмір позовних вимог по справі, що на думку останнього є порушенням з боку суду вимог процесуального законодавства.

В той же час слід зазначити, що відповідач був обізнаний з приводу дати та місця судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення (Том 11 а.с.37).

За змістом пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення" у зв'язку із збільшенням позивачем розміру позовних вимог відповідач вправі вимагати відкладення розгляду справи (у межах строків вирішення спору, передбачених статтею 69 ГПК) для подання відповідних доказів, але лише в тому випадку, коли таке збільшення обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи.

Відтак, суд має обовязок безумовного відкладення розгляду справи з метою реалізації відповідачем права на подання доказів, враховуючи його відсутність в судовому засіданні, у випадку коли збільшення позовних вимог обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи.

В даному ж випадку збільшення позовних вимог обґрунтовується аналогічною обставиною несвоєчасне виконання відповідачем вимог угоди про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 1/1214/35 від 20 грудня 2014 року.

У відповідності до приписів статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1)справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2)справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3)господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4)рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5)рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6)рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу;

7)рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Вказана обставина не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ст. 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи, що збільшення позовних вимог судом першої інстанції, та відповідне стягнення з врахуванням нової суми, здійснювалось за наявності правових підстав (неналежного виконання відповідачем умов угоди станом на момент збільшення предмету позовних вимог), в будь якому випадку відповідні дії суду не призвели до прийняття неправильного рішення, що виключає можливість скасування судового рішення з процесуальних мотивів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. У звязку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 17 травня 2016 року у справі №917/668/16 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17 травня 2016 року у справі №917/668/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28 липня 2016 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя В.І.Сіверін

Суддя П.В.Тихий