Постанова № 59268861, 25.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 липня 2016 року №826/26493/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної міграційної служби України (відповідач-1) Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (відповідач-2)провизнання протиправними та скасування рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 29.05.2015 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1, яким визнано рішення від 19.04.2002 та 05.08.2003 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві про видачу посвідки на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 17.06.2015 №85 в частині скасування рішення відділу ГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві від 19.04.2002 та 05.08.2003 про видачу посвідки на постійне проживання осіб без громадянства ОСОБА_1 посвідок на постійне проживання на території України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що, звернувшись до відповідача-1 із заявою про вирішення питання щодо обміну посвідки, отримав рішення про скасування посвідки, виданої на ім'я позивача. При цьому, позивачем наголошено, що правові підстави для вказаного відсутні.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши на правомірність оскаржуваних висновку та рішення, прийнятих у межах та на підставі наявних у них повноважень, оскільки в процесі проведення відповідної перевірки справи №102445 встановлено, що лише на підставі листа компетентних органів України були оформлені посвідки від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004 та від 05.08.2003 серії НОМЕР_2 з безстроковим терміном дії.

Розгляд справи №826/26493/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, особі без громадянства ОСОБА_1 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві видано тимчасову посвідку на проживання від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004.

Надалі, особі без громадянства ОСОБА_1 видано тимчасову посвідку на постійне проживання від 05.08.2003 серії НОМЕР_2 з безстроковим терміном дії.

У подальшому, позивач звернувся до органів міграційної служби з метою обміну посвідки у зв'язку із досягненням 45-річного віку, за результатами чого отримав від Державної міграційної служби України лист від 25.06.2015 №Х-1441/8/1460-15, яким позивача повідомлено про те, що в процесі проведення відповідної перевірки встановлено, що посвідка на постійне проживання від 05.08.2003 серії НОМЕР_2 була видана не на підставах, передбачених Законом України «Про імміграцію», а документи, які б підтверджували наявність у позивача права на оформлення дозволу на імміграцію в Україні, відповідно до частин другої та третьої статті 4 цього Закону, не подавались.

На підтвердження викладеного, у матеріалах справи міститься копія висновку, затвердженого в.о. першого заступника начальника Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві, про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1 від 29.05.2015, яким визнано, що рішення від 19.04.2002 та від 05.08.2003 УГП та ІС ГУ МВС України в місті Києві про видачу посвідки на постійне проживання особі без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято з порушеннями вимог Закону України «Про імміграцію».

З огляду на викладене, наказом Державної міграційної служби України від 17.06.2015 №85 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», зокрема, наказано на підставі висновку головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 29.05.2015 щодо ОСОБА_1 скасувати повністю рішення відділу ГП та ІС ГУМВС України в місті Києві від 19.04.2002 та від 05.08.2003 про видачу посвідок на постійне проживання громадянину Республіки Ірак (у зв'язку із втратою національного паспортного документа визнаний особою без громадянства) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, а видані на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 19.04.2002 та серії НОМЕР_2 від 05.08.2003 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню.

Вважаючи вказані висновок від 29.05.2015 та наказ від 17.06.2015 №85 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, є Закон України «Про імміграцію».

У відповідності до статті 6 Закону України «Про імміграцію», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Таким центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, є Державна міграційна служба України (ДМС), згідно з пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (надалі - Положення №360).

У силу підпункту 6 пункту 4 Положення №360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу.

Водночас, приписами пункту 7 Положення №360 передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи.

Вказане також підтверджується положеннями частини третьої статті 8 Закону України «Про імміграцію», згідно з якою інші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Також, слід зазначити, що пунктом 4.5 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 №681, визначено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

При цьому, приписами статті 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктами 22-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Як було зазначено вище, підставою для скасування рішення відділу ГП та ІС ГУМВС України в місті Києві від 19.04.2002 та від 05.08.2003 про видачу посвідок на постійне проживання громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 слугували висновки відповідачів про те, що посвідки від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004 та від 05.08.2003 серії НОМЕР_2 з безстроковим терміном дії видано лише на підставі листа компетентних органів України, що не відповідає положенням Закону України «Про імміграцію».

Так, у силу статті 4 Закону України «Про імміграцію» у редакції, яка діяла станом на момент видачі першої посвідки, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.

Згідно з частинами п'ятою-сьомою статті 9 Закону України «Про імміграцію», для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Крім зазначених документів подаються: 1) для осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує підтримку їхнього клопотання центральним органом виконавчої влади України; 2) для осіб, зазначених у пункті 2 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціаліста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики; 3) для осіб, зазначених у пункті 3 частини другої статті 4 цього Закону, - копія документа про державну реєстрацію іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України; 5) для осіб, зазначених у пункті 5 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, який підтверджує, що особа раніше перебувала в громадянстві України; 6) для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні; 7) для осіб, зазначених у пункті 7 частини другої статті 4 цього Закону, - копія документа, що підтверджує надання особі статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а також документ, що підтверджує факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з дня надання їй статусу біженця в Україні чи притулку в Україні; 8) для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України; 9) для осіб, зазначених у пункті 3 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, які підтверджують, що вони або хоча б один з їх батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР); 10) для осіб, зазначених у пункті 4 частини третьої статті 4 цього Закону, - подання центрального органу виконавчої влади України про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, підставами для видачі посвідок від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004 та від 05.08.2003 серії НОМЕР_2 з безстроковим терміном дії слугували довідки, складені за підписами посадових осіб Служби безпеки України, в яких в якості підстави для видачі таких посвідок вказано про «оперативну необхідність».

При цьому, під час судового розгляду справи, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що на час отримання відповідних посвідок, документи позивача були оформлені відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію».

Виходячи з викладеного вбачається, що видача посвідок від 19.04.2002 серії НОМЕР_1 з терміном дії до 18.04.2004 та від 05.08.2003 серії НОМЕР_2 з безстроковим терміном дії відбулася всупереч наведених положень Закону України «Про імміграцію», оскільки останніми не передбачено надання посвідок з підстав, наведених у зазначених вище довідках, а тому суд вказує про обґрунтованість оскаржених рішень, прийнятих відповідачами, та, як наслідок, відсутність правових підстав для визнання останніх протиправними та їхнє скасування.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Судді Аблов Є.В.

Мазур А.С.