Постанова № 59268353, 25.07.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1686/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд колегією в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.,

судді - Іванова Е.А.,

судді - Свиди Л.І.,

за участі:

секретаря судового засідання - Белінського Г.В.;

позивача - ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 за ордером,

представника відповідача - Ніколаенко О.В., за довіреністю,

перекладача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 17.02.2016 року, зобов'язання вчинити певні дії,-

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України в якому просила суд:

-визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 року № 20-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є громадянкою Сирії, мешкала в м. Дамаск. Навесні 2011 року в Сирії почався внутрішній озброєний конфлікт. На сьогоднішній день внутрішній конфлікт в Сирії значно загострився, в країні гуманітарна криза. Жертвами військового конфлікту, як правило стає цивільне населення країни. Позивач не може повернутися до країни свої громадської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також оскільки є жінкою без супроводу.

В квітні 2015 році позивач звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

17.02.2016 року рішенням № 20-16 ДМС України позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

05.04.2016 року позивач отримала повідомлення видане Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області за № 86 від 12.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що рішення ДМС України є неправомірним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, викладені в позовній заяві і просила задовольнити позовні вимоги (а.с.3-7).

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обґрунтування викладені в запереченнях на адміністративний позов (а.с.12-18).

Представник відповідача зазначив, що причиною виїзду позивача з країни громадського походження стало бажання відвідати сина, який проживає на території України, а також загострення соціально - політичної ситуації в Сирії. Окрім цього, в якості причини звернення за захистом позивач вказала про переслідування через те, що вона є православною за віросповіданням.

Дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію про країну походження, орган міграційної служби підготував висновок, згідно з яким рекомендував ДМС Україні прийняти рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник відповідача зазначив, що рішення ДМС України від 17.02.2016 року № 20-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до часткового задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянка Сирії, уродженка м. Хомс, за національністю - араб, за віросповіданням - християнка, вдова.

З Сирії позивач виїхала 09.12.2012 року, авіарейсом Дамаск (Сирія) - Бейрут (Ліван) - Одеса (Україна). В Україну прибула 09.12.2012 року легально на підставі національного паспорту № 005637675 та визи типу Y00011903, з ціллю відвідати свого сина, який перебуває на території України. З зазначеного періоду з України не виїжджала.

Суд встанови, що причина виїзду позивача соціально - політичне загострення ситуації в Сирії та її православна віра шукача захисту.

09.04.2015 року позивач звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

17.02.2016 року ДМС України прийняло рішення № 20-16 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.22).

Рішення ДМС України прийняте на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області. Висновок обґрунтовано тим, що факти повідомленні заявником стосовно власних переслідувань в країні громадського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених п.13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 78-87).

05.04.2016 року позивач отримала повідомлення № 86 від 12.03.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.21).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Виходячи із змісту ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Згідно з п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Висновок Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області, на підставі якого прийняте оскаржуване рішення №20-16 від 17.02.2016р, ґрунтується на тому, що відсутні доведені позивачем факти серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. З посиланням, зокрема, на те, що загострення ситуації в Сирії не розглядається в якості підстави для отримання міжнародного захисту, оскільки позивач з 2012р. року нелегально знаходилась на території України та звернулась за захистом лише 09.04.2015р. Також зазначено, що заявниця виїхала на територію України під час загострення ситуації на Батьківщині, за захистом не зверталась.

Проте на думку суду ці обставини не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (ч.5 ст.5) передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з інформацією по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання позивача особою яка потребує додаткового захисту.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червого Хреста визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю насилля становить ризик для людини. Сторни конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. Кількість загиблих внаслідок конфлікту перевищує 200 тис., кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб складає майже 8 млн. Отже ситуація в Сирії характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства.

При прийнятті рішення по даній справі суд враховує практику Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 ст.8 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 р. зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 р. "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)" ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 р. зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" (далі - "ИГИШ") зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 р. привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних - де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття "біженець", сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є наразі загальновідомим фактом.

Наведене не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач передчасно погодився (підтримав) висновок стосовно позивача, що в нього відсутні встановлені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" умови для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач взагалі не взяв до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, той факт, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.

Відтак, відповідач формально поставився до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, що порушило принцип рівності перед законом та призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області.

Так, відповідно до п.25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення № 20-16 від 17.02.2016р. про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, протиправним та таким, що не відповідає міжнародним принципам та належить до скасування. Проте враховуючи, що діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до часткового задоволення.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в порядку п.23 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Копії постанови направити сторонам.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст постанови складений 25 липня 2016 року

Головуючий суддя О.Я. Бойко

Суддя Е.А. Іванов

Суддя Л.І. Свида