Рішення № 59257239, 20.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 320/6803/14

Провадження № 22-ц/778/2753/16 Головуючий у 1-й інстанції: Редько О.В.

Суддя-доповідач: Сапун О.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Сапун О.А.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Пільщик Л.В.

при секретарі: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, про припинення права на частку у спільному майні, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі між власниками, встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні майном, за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Чудська Оксана Олегівна, про визнання недійсним договору дарування,-

ВСТАНОВИЛА :

04 липня 2014 року ОСОБА_8 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом ОСОБА_4, третя особа - виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, про припинення права на частку у спільному майні.

Посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу будинку від 12 листопада 1999 року є власницею 41/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Співвласником вищезазначеного житлового будинку та власником 59/100 частин вищезазначеного житлового будинку є ОСОБА_4

На порушення вимог цивільного законодавства, ОСОБА_4 самовільно зруйнував частину несучої стіни, демонтував покрівлю, знищив частину житлових кімнат, чим грубо порушує її права як співвласника будинку. Частина даху, що залишилась над належними їй кімнатами залишена відповідачем у незавершеному стані, тобто відсутні фронтон який захищав би її частину будинку. Своїми діями ОСОБА_4 ставить під загрозу життя та здоров'я її неповнолітніх дітей та особисто її. Також позивачка вказує про неодноразові випадки агресивної поведінки відповідача, яка виражалася в нецензурній лайці, погрозах на її адресу та на адресу членів її сім'ї фізичною розправою.

Відповідно до акту КП ММБТІ, частка відповідача у праві власності на теперішній час змінилась і є не значною, оскільки становить 27/100. Крім того, спільне з відповідачем володіння та користування житловим будинком є неможливим через його неправомірну поведінку.

Оскільки частина будинку, що належить ОСОБА_4, є фактично знищеною, вважає, що також і з цих підстав право на частку відповідача має бути припинено.

На підставі викладеного, просила встановити, що ідеальні частки у будинку АДРЕСА_1 змінилися. Їй належить 73/100 часток, ОСОБА_4 належить 27/100 часток. Просила також припинити право власності ОСОБА_4 на частку у спільному майні, а саме: на 27/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що належать відповідачу на підставі договору дарування частини житлового будинку. Стягнути з неї на користь ОСОБА_4 вартість 27/100 частин житлового будинку за експертною оцінкою та визнати за нею право власності на 27/100 частин житлового будинку.

ОСОБА_4 заявлені ОСОБА_3 вимоги не визнав. Звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні майном.

Зазначав, що на підставі договору дарування від 17 грудня 2010 року є власником 59/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,0974 га (кадастровий номер НОМЕР_1). Житловий будинок глинобитний, зазначений в плані літерою "А-1", житловою площею 47,3 кв.м, загальною площею 61,4 кв.м. На земельній ділянці розташовані також сарай літ. "Д-1", убиральня літ. "У".

На теперішній час між ним та ОСОБА_3 виник спір щодо порядку користування будинком та земельною ділянкою, тому виникла необхідність поділити будинок в натурі відповідно до часток у праві власності.

На час здобуття права власності на частину зазначеного житлового будинку, у відповідності до даних КП ММБТІ відсоток зносу житлового будинку складав 60 відсотків, тобто загальну характеристику технічного стану можливо було оцінити як "незадовільну". Експлуатація елементів будинку була можлива лише за умови проведення їх ремонту.

Враховуючи зазначений стан будинку та часткове руйнування його елементів у зв'язку із їх фізичним зносом, ним було прийнято рішення провести капітальний ремонт частини будинку, яка знаходилась у його користуванні. Зокрема, було прийнято рішення провести ремонт із заміною елементів будинку, які піддалися руйнуванню (заміна покрівлі, ремонт фундаментів, ремонт підлоги та стель будинку).

Заплановані ремонтні роботи були розпочаті у березні-квітні 2013 року, для заміни зношеного даху були здійснені дії з розібрання покрівлі даху. Однак несподівані агресивні дії ОСОБА_3, перешкоджання здійсненню ремонтно-будівельних робіт унеможливили здійснити усі заплановані ремонтні роботи. А з серпня 2013 року зазначені ремонтно-будівельні роботи не проводилися у зв'язку із винесенням Мелітопольським міськрайонним судом ухвали про заборону проведення будь-яких будівельних робіт на території домоволодіння АДРЕСА_1

Просив встановити між ним та ОСОБА_3 порядок користування відособленими приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_1, згідно з частками власників домоволодіння і у відповідності до варіантів, визначених у висновку № 1-15 судової будівельно-технічної експертизи. Визначити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0974 га, яка обслуговує житловий будинок АДРЕСА_1, згідно з частками (долями) власників у домоволодінні та стягнути з відповідача судові витрати.

20 січня 2016 року ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області вищезазначені первісний та зустрічний позови об'єднані в одне провадження з позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5, пред'явленим до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Чудська Оксана Олегівна, про визнання недійсним договору дарування.

ОСОБА_3, ОСОБА_5 посилались на те, що 17 грудня 2010 року на підставі договору дарування ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 59/100 частин житлового будинку № АДРЕСА_1

В договорі дарування зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0974 га з кадастровим номером НОМЕР_1. Також в договорі дарування зазначалось, що частина будинку, яка відчужується, належить ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Мелітопольської нотаріальної контори 26 листопада 2010 року за № 2-2520. Разом з тим, довідка про правовий статус земельної ділянки, яка видана 16 грудня 2010 року для здійснення правочину щодо укладання договору дарування, не відповідає дійсності, а кадастровий номер НОМЕР_1 ніколи земельній ділянці не визначався та не присвоювався, відповідно до вимога «Порядку ведення поземельної книги затвердженого постановою КМУ № 1021 від 09.09.2009 року»

Під час укладання договору дарування відповідачем був наданий витяг КП «Мелітопольське МБТІ» щодо відсутності на території домоволодіння самочинних будівництв та незакінченого будівництва, але згідно даних інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_1, а також у відповідності до технічних паспортів на зазначений будинок датованих 20 листопада 2010 року та 28 жовтня 2014 року частина будинку, яка відмічена літерою а-1, вважається взагалі фундаментом.

Вважають, що, оскільки на час укладання договору дарування майно в натурі між співвласниками виділено не було, нотаріус, зазначивши у договорі, що дарується частина будинку, хоча на справді дарувалася лише частка 59/100 у праві спільної часткової власності, допустив помилку.

Крім того, вступивши в права володіння майном, ОСОБА_4 разом зі своїм батьком ОСОБА_9 на підставі відомостей про площу земельної ділянки 0,0974 га стали вчиняти дії по захвату частини земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2, яким користується ОСОБА_5 і яке належить на праві власності її сину ОСОБА_10 На підставі цього між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_4 виникли судові спори стосовно розміру земельної ділянки, де ОСОБА_4 намагався встановити розмір ділянки саме 0,0974 га.

Таким чином ОСОБА_5, ОСОБА_3 вважають, що під час укладання договору дарування від 17 грудня 2010 року відповідачем були порушені вимоги цивільного законодавства стосовно достовірності даних, наданих нотаріусу, а також стосовно дарування частини будинку, оскільки дарувалось лише право у спільній частковій власності. На підставі викладеного, просили визнати недійсним договір дарування 59/100 часток житлового будинку № АДРЕСА_1, укладений 17 грудня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 недійсним.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_11 про припинення права на частку у спільному майні - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі між власниками, встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні майном - задоволено частково.

Встановлено порядок користування між співвласниками відособленими приміщеннями житлового будинку, прибудовами та господарськими спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 і ОСОБА_3

ОСОБА_4 залишено в окремому користуванні кімнату (прим.2-2) житлового будинку літ. «А-1», площею 16,1 кв.м. та прибудову «а1».

ОСОБА_3 (41/100 частки) залишено в окремому користуванні кімнату (прим.1-3) житлового будинку літ. «А-1», площею 13,6 кв.м.; кімнату (прим.1-2) житлового будинку літ. «А-1», площею 15,1 кв.м, прибудову літ. «а2-1», площею 6,8 кв.м.

У спільному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено сарай літ. «Ж-1», убиральню літ. «У», огорожу № 1.

В решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій посилається не неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Вважає, що оскільки належна ОСОБА_4 частина у домоволодіння на теперішній час фактично зменшилася до 27/100 часток, а також з урахуванням того, що ця частина будинку зруйнована відповідачем, вважає, що є законні підстави для припинення права власності ОСОБА_4 у спільному майні. Також, з урахуванням наданих доказів та положень частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, є підстави для визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Просить рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов і позов ОСОБА_5 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

В апеляційній скарзіОСОБА_4 зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив йому у задоволенні вимог щодо визначення прядку користування будинком та земельною ділянкою. Просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення його зустрічного позову. Визначити порядок користування житловим будинком, господарськими спорудами та земельною ділянкою, які знаходяться по АДРЕСА_1 у м. Мелітополі Запорізької області, згідно з частками співвласників, у відповідності до варіантів, викладених у висновку № 1-15 судової будівельно-технічної експертизи від 30 березня 2016 року.

Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду Запорізької області доповідь судді, вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом статей 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У статті 60 ЦПК України зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі . Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

За змістом статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

З матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 1999 року на підставі договору купівлі продажу ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_12 41/100 частину будинку № АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 910 м2, на якій розташований саманний будинок жилою площею 48,1 м2, сараї Г,Д, дві убиральні ( а. с. 87 т. 1 ).

Співвласником іншої частин вказаного будинку була ОСОБА_6, яка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, набула право власності на 59/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ( а. с. 60-62 т. 1 ).

17 грудня 2010 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору подарувала ОСОБА_4 належні їй 59/100 частин будинку № АДРЕСА_1 У договорі дарування зазначено, що на земельній ділянці площею 0,0974 га ( кадастровий номер НОМЕР_1 ) розташований глинобитний житловий будинок літ. «А-1!, житловою площею 47,3 м2, загальною площею 61,4 м2, сарай Д-1, убиральня У ( а. с. 57-58 ).

Таким чином, на теперішній час спірне домоволодіння належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не праві спільної часткової власності. При цьому частка ОСОБА_4 більша від частки ОСОБА_3

Оспорюючи договір дарування, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на 59/100 домоволодіння, ОСОБА_3, ОСОБА_5 стверджували, що вказаною угодою порушуються їх права.

Суд першої інстанції, перевіривши викладені у прозові доводи, правильно відмовив у задоволенні заявлених вимог в цій частині, оскільки доводи ОСОБА_3, ОСОБА_5 не були підтверджені при вирішенні спору.

ОСОБА_6 мала право відчужувати належне їй на праві власності нерухоме майно, при цьому будь-яким чином права співвласника будинку порушені не були.

ОСОБА_5 ж, яка мешкає у сусідньому будинку АДРЕСА_2, взагалі не має відношення до спірного домоволодіння.

За статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

ОСОБА_3 просила припинити право власності ОСОБА_4 на частку у будинку, оскільки фактично ідеальні частки у будинку АДРЕСА_1, змінилися. Їй належить 73/100 часток, ОСОБА_4 належить 27/100 часток. Вважає, що частка відповідача є незначною, тому його право власності може бути припинено. До того ж, між ними склалися вкрай негативні стосунки, що унеможливлює спільне користування нерухомістю.

Суд правильно не задовольнив позов ОСОБА_3, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права. При цьому навів в рішенні відповідні доводи з посиланням на наявні у справі документи.

Рішення в цій частині є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно статті 367 ЦК України , майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні майном.

З урахуванням того, що за наявними у справі документами розмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 відображався по різному, а саме: 0,910 га, 0,934 га, 0,959 га, 0,947 га, належних та допустимих доказів, які б підтвердили фактичну площу земельної ділянки, сторони не надали, суд правильно відмовив у позові про визначення порядку користування землею ( а. с. 32,63,87,191,192,195-200 т. 1 ).

Разом з тим, суд дійшов передчасного висновку, що між співвласниками домоволодіння № АДРЕСА_1 слід визначити порядок користування нерухомістю.

З матеріалів справи вбачається, що 11 серпня 2014 року ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1, який ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області був об'єднаний в одне провадження з позовом ОСОБА_3

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 березня 2015 року вбачається, що поділ житлового будинку та господарських споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1 у м. Мелітополі, відповідно до ідеальних частко кожного із співвласників технічно неможливий ( а. с. 27-35 т. 2 ).

У передбаченому частиною 2 статті 31 ЦПК України порядку ОСОБА_4 не змінював предмет або підставу позову. Однак суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог і визначив порядок користування житловим будинком. При цьому не прийняв до уваги ту обставину, що у домоволодінні проведені переобладнання та реконструкція, а також є в наявності самочинні споруди, які не оформлені належним чином ( а. с. 49-56,148-149 т. 1 ).

Оскільки рішення в частині задоволення позову ОСОБА_4 постановлене з порушенням норм процесуального права, його в цій частині слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року в частині встановлення порядку користування житловим будинком скасувати, у позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: