Рішення № 59245837, 25.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/210/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1380/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Галицької міської ради, виконавчого комітету Галицької міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання недійсними рішення зборів власників майнових сертифікатів, рішення виконавчого комітету міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виділення в натурі майнового паю та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 15 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вищевказаним позовом, в подальшому збільшуючи та уточнюючи в ході розгляду справи позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договорів купівлі-продажу майнових паїв він є співвласником майна колишньої агрофірми «Дністер» на загальну суму 5927,00 грн. В процесі реорганізації КСП агрофірми «Дністер» майно передано у спільну часткову власність її членам, також видано свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат). Між власниками паїв не було досягнуто згоди щодо розподілу майна, збори пайовиків з цього приводу були неправомочними, відповідно всі спірні питання вирішувалися в судовому порядку. Рішенням Галицького районного суду від 18.06.2013 року визнано недійсними рішення зборів власників майнових сертифікатів агрофірми «Дністер» щодо розподілу майна та виділено майнові паї окремим пайовикам в натурі. Після реорганізації агрофірми «Дністер» її правонаступником став РАК «Галичина - Ріпак», який перейняв на себе всі її зобовязання щодо майнових прав та обовязків. У звязку із припиненням діяльності агрофірми «Дністер» майно її членів сформовано в єдине ціле, складено списки осіб, визначено розміри індивідуальних паїв та відповідно до частки кожного пайовика видано майнові сертифікати. На даний час РАК «Галичина - Ріпак» ліквідовано. З листа архівного відділу Галицької РДА від 27.12.2011 року йому стало відомо про рішення виконкому Галицької міської ради № 81 від 27.04.2007 року, яким за ОСОБА_3 оформлено право власності на зерновий склад в м. Галичі по вул. Замкова, 3 «в», що входить до пайового фонду агрофірми «Дністер». Позивач вказує, що виконком не мав права приймати таке рішення, а Галицька міська рада видавати свідоцтво про право власності, оскільки виконком керувався виключно заявою ОСОБА_3 як підприємця. Будь-яких інших документів для вирішення питання оформлення права власності, що входить до пайового фонду колишнього реорганізованого КСП агрофірми «Дністер» на той час у розпорядженні міської ради не було. Також зазначає, що витяг з протоколу зборів власників майнових сертифікатів майна агрофірми «Дністер» від 25.02.2007 року є підробленим зважаючи на те, що ці збори не проводилися. Враховуючи, що зерновий склад належить до пайового фонду, а порушення майнових прав власника майнових паїв згідно із законом не допускається, просив суд визнати недійсними: рішення виконкому Галицької міської ради № 81 від 27.04.2007 року в частині оформлення за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 14.05.2007 року Галицькою міською радою ОСОБА_3 про право власності на зерновий склад в м. Галичі, вул. Замкова, 3 «в»; рішення зборів власників майнових сертифікатів агрофірми «Дністер» від 25.02.2007 року та виділити йому в натурі майновий пай реорганізованого сільськогосподарського підприємства агрофірми «Дністер», визнавши за ним право власності на зерновий склад в м. Галичі по вул. Замкова, 3 «в».

Ухвалою Галицького районного суду від 28.04.2014 року до участі у справі в якості відповідача залучено Галицьку міську раду, а ухвалами від 29.09.2014 року та 13.01.2015 року в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_21,ОСОБА_20

Рішенням Галицького районного суду від 15 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення необґрунтованого та незаконного судового рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову як за спливом позовної давності, так і за безпідставністю позовних вимог, суд допустив порушення норм процесуального закону, оскільки таким не передбачено застосування одночасно цих двох підстав. При цьому пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також суд прийшов до неправильного висновку про безпідставність його позовних вимог, оскільки не врахував, що 25.02.2007 року збори співвласників майнових сертифікатів не проводилися. Відповідно ніякі протоколи не складалися. Тому витяг з протоколу зборів власників майнових сертифікатів майна агрофірми «Дністер» від 25.02.2007 року (на підставі якого ОСОБА_3 виділено зерновий склад в м. Галичі по вул. Замкова,3 «в») долучено представником виконкому Галицької міської ради тільки в ході розгляду справи. Однак, такий є підробленим, оскільки оригінал протоколу цих зборів відсутній.

В звязку із цим судом не дано правильної юридичної оцінки і поясненням свідка ОСОБА_4 з приводу того, що 25.02.2007 року він не був головою жодних зборів, в т.ч. і на яких приймалося оскаржуване рішення, та що підпис на витягу з протоколу йому не належить та виконаний не ним. Аналогічно як і пояснень співвідповідача ОСОБА_13, прізвище якого зазначено у вказаній виписці як секретаря зборів, щодо того, хто виготовляв цю виписку та де знаходиться оригінал протоколу зборів.

Постановляючи оскаржуване рішення суд не прийняв до уваги Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, згідно якого виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам проводиться на підставі рішення зборів. Майно повинно бути передано по акту прийому-передачі комісією із виділення майнових паїв в натурі. Однак, такий акт не складався.

Крім того, вищезазначеним Порядком та іншими нормативними актами гарантовано участь кожного співвласника майна у вирішенні питання виділення майнового паю як самому співвласнику, так і іншим власникам майнових паїв шляхом участі у зборах пайовиків.

Всупереч цих положень та ст. 358 ЦК України його не було повідомлено про скликання зборів пайовиків. Якщо ж такі збори і проводилися, то були неправомочними внаслідок відсутності кворуму на них.

Апелянт також вказує, що в матеріалах справи відсутній протокол лічильної комісії, аналізуючи який можливо зробити висновок про правомочність зборів. Адже кожний співвласник майнових паїв має один голос.

Не враховано судом і рішення Галицького районного суду від 18.06.2013 року, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення. Цим рішенням встановлено, що всі збори власників майнових сертифікатів агрофірми «Дністер» були неправомочними, а тому визнано недійсними всі рішення цих зборів власників майнових сертифікатів. Саме на таку підставу неправомочності рішення зборів від 25.02.2007 року він вказував у своїй позовній заяві. Однак, належної оцінки цій обставині суд не дав.

На думку апелянта, неправильним є і висновок суду щодо пропуску позовної даності. При цьому не прийнято до уваги, що про існування оскаржуваного рішення № 81 від 27.04.2007 року «Про оформлення права власності на майно за ОСОБА_3Л.» йому стало відомо з листа архівного відділу Галицької РДА від 27.12.2011 року в ході розгляду іншої справи. Саме з цього часу починається початок перебігу позовної давності. Із вказаним позовом він звернувся до суду в січні 2014 року, а отже не пропустив позовну давність. Також під час розгляду даної справи йому стало відомо про отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на зерновий склад в м. Галичі, вул. Замкова, 3 «в».

Крім того, на його думку, до позовних вимог про захист права спільної часткової власності позовна давність не застосовується.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3 та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Галицькою міською радою подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності її представника та представника виконавчого комітету.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення суду першої інстанції цим вимогам закону в повній мірі не відповідає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням зборів власників майнових сертифікатів майна агрофірми «Дністер» від 25 лютого 2007 року вирішено виділити в натурі в індивідуальну власність ОСОБА_3 майно агрофірми «Дністер», у т. ч. зерновий склад по вул. Замкова 3 «в» в. м. Галичі (а.с.188 т.2).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Галицької міської ради від 27 квітня 2007 року №81 «Про оформлення права власності» розглянувши заяву ОСОБА_3 про оформлення права власності на нерухоме майно виконавчий комітет вирішив оформити за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, у т.ч. на вказаний зерновий склад (а.с.186 т.2).

В подальшому 14 травня 2007 році на підставі вказаного рішення міської ради ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно (а.с.153 т.1).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 покликався на те, що він є співвласником майна колишньої агрофірми «Дністер» на підставі договорів купівлі-продажу від 21 грудня 2013 року та 15 січня 2014 року, згідно яких ним придбано у власність майнові права на загальну суму 5 927,00 грн (а. с. 9, 10, 159-162, 240-244 т. 1). При цьому зі змісту цих договорів вбачається, що право власності продавців ОСОБА_22, ОСОБА_11 засвідчено свідоцтвами про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновими сертифікатами), що видані Галицькою міською радою 20 грудня 2013 року. Відповідно право власності відчужувача ОСОБА_23 засвідчено свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), що виданий 15 січня 2014 року Залуквянською сільською радою Галицького району.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено недійсність рішення виконавчого комітету Галицької міської ради №81 від 27 квітня 2007 року в частині оформлення за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно. А тому вимога про визнання недійсним вказаного рішення є безпідставною. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету міської ради, то такі також не підлягають до задоволення. Одночасно суд вважав, що позивачем пропущено загальну позовну давність, відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування наслідків її спливу. Відтак, за змістом судового рішення судом відмовлено у задоволенні позову як за безпідставністю, так і за спливом позовної давності.

Однак, погодитися з таким висновком місцевого суду колегія суддів не може, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права.

При цьому колегія суддів також враховує висновки та мотиви, з яких скасовано рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2015 року, які відповідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обовязковими при новому розгляді справи для суду першої чи апеляційної інстанції.

В силу ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

За нормами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відтак, зясувавши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження вимоги про захист майнових прав як співвласника майна агрофірми «Дністер» ОСОБА_2 було надано також копії майнових сертифікатів серії ІВ-ІІІ №014797 та серії ІВ-ІІІ №014798. При цьому у вказаних сертифікатах зазначено, що останній має право на майновий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства РАК «Галичина - Ріпак» с. Залуква (а.с.11 т. 1).

Встановлено, що 2 лютого 2015 року ОСОБА_2 здав три майнові сертифікати, в т.ч. серії ІВ-ІІІ №014797 в Галицьку міську раду та отримав свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського господарства (майновий пай) серія ІВ-ІІІ №014799, в якому зазначено про його право на майновий фонд колективного сільськогосподарського підприємства агрофірми «Дністер» с. Залуква (а.с.136 т.2).

Відповідно цього ж дня на прохання ОСОБА_2 Залуквянською сільською радою замість майнового сертифікату серії ІВ-ІІІ №014798 видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського господарства (майновий пай) серія ІВ-ІІІ №014802. В цьому свідоцтві також зазначено про право на майновий фонд колективного сільськогосподарського підприємства агрофірми «Дністер» с. Залуква (а.с.137 т.2).

Однак, в подальшому міською радою та сільською радою в газеті «Галицьке слово» від 13.02.2015 року розміщено оголошення, що вказані сертифікати видані помилково, тому їх слід вважати недійсними (а.с.154 т.2).

В ході розгляду справи апеляційним судом зясовано, що в провадженні Галицького районного суду знаходиться цивільна справа №341/440/15-ц за позовом ОСОБА_3 до Галицької міської ради, Залуквянської сільської ради, ОСОБА_24 про визнання неправомірними дій та визнання недійсними вказаних свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (а.с.3 т.4).

Як передбачено ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Тобто ті, які входять до предмету доказування (ст. 179 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 вказував, що на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Галицької міської ради № 81 від 27 квітня 2007 року в частині оформлення за ним права власності на спірне нерухоме майно у позивача не існувало майнових прав щодо пайового фонду агрофірми «Дністер». А відтак, будь-які його права вказаним рішенням та рішенням зборів власників майнових сертифікатів «Дністер» від 25 лютого 2007 року не порушені.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції апеляційним судом встановлено наступне.

Питання використання майнових паїв їх власниками врегульовано Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» № 62/2001 від 29.01.2001 року, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», наказом Міністерства аграрної політики України № 62 від 14.03.2001 року «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

В силу вимог ч. 2 ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (із наступними змінами і доповненнями) майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени у частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

В засіданні апеляційного суду зясовано, що ОСОБА_2 мав частку у пайовому фонді агрофірми «Дністер» на загальну суму 91 389,20 грн, а його мати ОСОБА_25 на суму 5 305,00 грн, разом на загальну суму 96 694,20 грн.

Згідно рішення Галицького районного суду від 18 червня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_25 виділено в натурі майновий пай реорганізованого сільськогосподарського підприємства агрофірми «Дністер», визнано за ними право спільної часткової власності на майно на загальну суму 96 276,26 грн (а.с.97-104, 105-115,116-119 т.4).

Встановлено, що з цієї суми ОСОБА_25 було виділено майна на всю її частку, а саме 5 305,00 грн, відповідно ОСОБА_2 виділено майна на суму 90 971,26 грн. А отже, після ухвалення вказаного рішення суду у останнього залишилася частка у пайовому фонді агрофірми «Дністер» у суму 417,94 грн (91 389,20 90 971,26 = 417,94).

Зі змісту вказаних рішень також вбачається, що в звязку із припиненням діяльності агрофірми «Дністер», майно членів було сформовано в єдине ціле, складено списки осіб, визначено розмір індивідуальних паїв та проведено видачу майнових сертифікатів, відповідно до частки кожного пайовика. В результаті таких дій було встановлено, що станом на 4 березня 2005 року майно пайового фонду Агрофірми «Дністер» в грошовому еквіваленті становить 4 366 267,42 грн, в т.ч. користувач ДАП «Еліта» ТОВ «Торро» -3 848 718,42 грн та користувач РАК «Галичина-Ріпак» - 517 549,00 грн.

Відтак, вказаним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2013 року встановлено той факт, що до утворення агрокооперативу «Галичина-Ріпак» майно агрофірми «Дністер» було розпайовано між її членами.

Пунктом 9 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 передбачено, що виділення із складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

При цьому саме по собі використання розпайованого майна підприємством-правонаступником (користувачем), переданого йому в користування без внесення його особами, які мали право на майновий пай, в якості пайових внесків до статутного фонду при його утворенні не призводить до виникнення в членів кооперативу права на отримання паю при виході з нього.

В засіданні апеляційного суду зясовано, що РАК «Галичина-Ріпак» був тільки користувачем частини майна колишньої агрофірми «Дністер», що передано йому в користування після розпаювання особами, які мали право на майновий пай.

Зокрема, факт користування РАК «Галичина-Ріпак» майном колишньої агрофірми «Дністер» на таких умовах підтверджується також протоколом №2 від 17 лютого 2007 року зборів власників та співвласників майнових сертифікатів колишньої агрофірми «Дністер», які перейшли з своїми майновими паями в агрокооператив «Галичина-Ріпак» (а.с.134 т.2).

Вказаної обставини в засіданні апеляційного суду сторони не заперечували.

Відтак, оскільки користування розпайованим майном здійснювалося кооперативом без внесенн членами у вигляді пайових внесків в його статутний фонд, в кооперативу право на таке майно не виникало, тому відповідно і не могло передаватись рішенням органів останнього його членам.

А отже, наведені обставини не дають підстав для висновку, що агрокооператив «Галичина-Ріпак» є правонаступником агрофірми «Дністер», що зумовлює право позивача на захист його інтересів внаслідок отримання паю, одержаного при виході з кооперативу.

Крім того, сам лише факт використання розпайованого майна кооперативом не може свідчити, що він є правонаступником агрофірми «Дністер».

Твердження апелянта, що його майнові права як співвласника майна агрофірми «Дністер» встановлені рішенням Галицького районного суду від 18 червня 2016 року, а відповідно ці обставини мають преюдиційну силу та не потребують додаткового доказування не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Разом з тим, на час розгляду Галицьким районним судом справи №2-1/2012 року, за результатами якої ухвалено вказане рішення, ОСОБА_2 не був власником майнових паїв на загальну суму 5 927,00 грн. А тому, оскільки такі не були предметом спору, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі №2-1/2012 року, не мають преюдиційного значення.

Враховуючи, що позивачем не наведено правових мотивів та обґрунтувань своїх позовних вимог, а отже, не доведено необхідності захисту його права порушеного, невизнаного чи оспореного, саме з цих підстав слід відмовити в задоволенні його позову.

З огляду на це колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому не може бути визнано законним і обґрунтованим.

Відтак, підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду від 15 липня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Галицької міської ради, виконавчого комітету Галицької міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання недійсними рішення зборів власників майнових сертифікатів, рішення виконавчого комітету міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виділення в натурі майнового паю та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_26