Ухвала суду № 59231383, 21.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4913/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Колмакова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Страхової компанії «Галицька» про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановила:

24 лютого 2015 року позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовною заявою, в якій просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду, витрати на придбання ліків, послуги евакуатора та зберігання автомобіля на штрафному майданчику, витрати з проведення експертного автотоварознавчого дослідження та різницю між страховим відшкодуванням і фактичним розміром шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля. Крім того, просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_5 моральну шкоду.

Свої вимоги мотивували тим, що 04.09.2014 року з вини відповідача сталасядорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого належний ОСОБА_4 автомобіль НОМЕР_1, під керуванням її чоловіка ОСОБА_5, отримав механічні пошкодження (далі ДТП).

Під час ДТП у салоні автомобіля знаходився малолітній син позивачів, якому внаслідок потужного зіткнення автомобілів було завдано психоемоційну травму, що спричинило йому моральну шкоду, яка полягає у відчутті сильного страху та тривоги під час пересування транспортом загального користування, а також приступах істерики при спробах пересуватися з дитиною автомобілем.

Крім того, внаслідок ДТП ОСОБА_5 отримав легкі тілесні ушкодження. Зазначене, а також те, що відсутність справного автомобіля призвела до труднощів у пересуванні та змін укладу життя, спричинило ОСОБА_5 моральну шкоду.

Згідно з висновком експерта розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_4 внаслідок пошкодження належного їй автомобіля, становить 84933,54 грн. СК «Галицька», в якій було застраховано цивільну відповідальність ОСОБА_3, виплатила ОСОБА_8 страхове відшкодування в розмірі 50000 грн. Таким чином, різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди має бути стягнута з відповідача.

25 серпня 2015 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3на користь ОСОБА_4 різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди, заподіяної внаслідок ДТП автомобілю в розмірі 34933,54 грн.; вартість послуг евакуатора в розмірі 1224 грн., вартість послуг зберігання автомобіля на штрафному майданчику в розмірі 1077,12 грн.; витрати на придбання ліків у розмірі 162,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, відшкодування заподіяної моральної шкоди в сумі 4000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 відшкодування заподіяної моральної шкоди в сумі 1000 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Не погоджуючись із заочним рішенням, 22.09.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про його перегляд, яке ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року було скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не зявились, однак подали заяву про підтримання позовних вимог з проханням розглядати справу у їх відсутність (а.с. 116-117).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, зазначивши, що позивачами не надано доказів щодо вартості робіт, здійснених для відновлення автомобіля. Крім того, представником відповідача зазначено, що автомобіль вже відчужено позивачами, що свідчить про бажання позивачів отримати відповідний дохід, а не відшкодування шкоди.

Справа була розглянута у відсутність представника третьої особи СК «Галицька».

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3на користь ОСОБА_4 різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди, заподіяної внаслідок ДТП автомобілю в розмірі 34933,54 грн.; вартість послуг евакуатора в розмірі 1224 грн., вартість послуг зберігання автомобілю на штрафному майданчику в розмірі 1077,12 грн.; витрати на придбання ліків у розмірі 162,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, відшкодування заподіяної моральної шкоди в сумі 4000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 відшкодування заподіяної моральної шкоди в сумі 1000 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору (а.с. 128-132).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_9 ставить питання про скасування даного рішення і направлення справи до Малиновського районного суду м. Одеси на новий розгляд іншому складу суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь справі, не зявились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у звязку з чим та на підставі ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису в суді апеляційної інстанції не здійснюється.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що 04.09.2014 року сталася ДТП за участю автомобілів під керуванням позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_3, в якій визнано виним відповідача ОСОБА_3, та що внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, обидва водії отримали тілесні пошкодження, які відносяться до категорії легких, та що в результаті ДТП неповнолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримав психоемоційну травму, визнані сторонами та підтверджуються матеріалами справи, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є питання щодо розміру завданої матеріальної та моральної шкоди позивачам, яка підлягає відшкодуванню на їх користь з відповідача.

Так, ухвалюючи судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 завданої матеріальної шкоди, суд виходив із Висновку експерта № 4892,складеного 10.10.2014 року,згідно якого вартість збитків, спричинених володільцю автомобіляНОМЕР_2, ОСОБА_4, становить 84933,54 грн.

Оскільки страховою компанією «Галицька», в якій було застраховано цивільну відповідальність ОСОБА_3, виплачено ОСОБА_8 страхове відшкодування в розмірі встановленого ліміту 50000 грн., що підтверджується випискою з її особового рахунку, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача ОСОБА_8 з відповідача ОСОБА_3 різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди, тобто 34933,54 грн.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, суд обгрунтовано виходив із того, що між сторонами виникли позадоговірні зобов'язання у зв'язку із завданням майнової шкоди, які регулюються главою 82 ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон України «Про обовязкове страхування»).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно статей 1192 та 1194 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої неї шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача різниці між сумою сплаченого страхового відшкодування та сумою визначеного за експертним дослідженням збитків, спричинених володільцю автомобіля в розмірі 34933,54 грн., є законними та обґрунтованими і мають бути задоволені.

При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачами не надано доказів вартості відновлювального ремонту автомобіля, та те, що автомобіль вже продано позивачами іншим особам, так як ці обставини не спростовують факту наявності майнової шкоди, спричиненої ОСОБА_3 позивачу. Крім того, вартість збитків, встановленаВисновком експерта № 4892,складеного 10.10.2014 року, який судом прийнято, як письмовий доказ у справі, не спростована відповідачем відповідними належними доказами.

Що стосується доводів апелянта з приводу того, що суд не вирішив питання про повернення йому пошкоджених деталей із автомобіля позивача, які підлягали заміні, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Враховуючи, що заяви від відповідача про повернення йому деталей, які підлягали заміні у пошкодженому автомобілі позивача, до суду не надходили, суд не вправі був вирішувати зазначене питання за своєї ініціативи.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що позивач ОСОБА_4 понесла витрати на придбання ліків, в розмірі 308,24 грн., призначених для лікування малолітнього сина ОСОБА_7 внаслідок отриманої ним у результаті ДТП психоемоційної травми, оскільки на підтвердження необхідності та придбання вказаних ліків надано суду копії медичних довідок від 08.09.2014 року та від 31.10.2014 року, виданих КУ «Дитяча міська поліклініка № 6» та КУ «Дитяча міська поліклініка № 2», а також копія фіскального чеку № 56431 від 09.09.2014 року.

Крім того, судом правильно враховано, що у звязку з пошкодженням автомобіля, позивач ОСОБА_4 понесла також витрати на послуги евакуатора в розмірі 1224 грн., послуги зі зберігання автомобілю на штрафному майданчику в розмірі 1077,12 грн., оскільки на підтвердження вказаних витрат суду надано копії квитанцій № 5 та № 6 від 12.09.2014 року, а також копія квитанції № 5 від 26.09.2014 року по оплаті послуг Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз з проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1354,97 грн.

Обгрунтованим є висновок суду стосовно і того, що задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача сум витрат на послуги евакуатора в розмірі 1224 грн., а також послуги зі зберігання автомобілю на штрафному майданчику в розмірі 1077,12 грн., оскільки зазначені витрати в розумінні ст. 22 ЦК України також є збитками і підтверджені матеріалами справи.

Більш того, всі вищевикладені обставини апелянтом не спростовані.

Колегія суддів також зазначає, що внаслідок скоєної з вини відповідача ДТП було завдано моральну шкоду малолітньому ОСОБА_7, яка була спричинена отриманою ним в результаті ДТП психоемоційною травмою. Так, згідно з медичними довідками КУ «Дитяча міська поліклініка № 6» та КУ «Дитяча міська поліклініка № 2» та копією фіскального чеку № 56431 від 09.09.2014 року у дитини було діагностовано астено-невротичний синдром посттравматичного ґенеза, психоемоційну травму, а при наступному огляді виражений синдром посттравматичного ґенеза, тривожно-фобічний розлад.

З цих підстав суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача на відшкодування вказаної моральної шкоди 4000 грн.

Суд також правомірно і обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача ОСОБА_5 завдану моральну шкоду у сумі 1000 грн.

При цьому суд виходив із того, що внаслідок ДТП позивачу ОСОБА_5 було завдано моральні страждання у вигляді душевних переживань через отримані ним легкі тілесні ушкодження здоровя, пошкодження автомобілю, а також незручності, пов'язані з відсутністю справного транспортного засобу, що призвели до змін усталеного укладу життя його родини.

З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що суд не обгрунтував, яким чином і в якому розмірі позивачам завдано моральної шкоди, є безпідставними і спростовуються наявними у справі доказами.

Також безпідставними є доводи апелянта з приводу того, що оскільки суд не залучив страхову компанію «Галицька» до участі у справі в якості відповідача, то суд мав відмовити у позові до заподіювача шкоди.

Такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з того, що відповідно до практики Верховного Суду України по розгляду даної категорії справ, питання вибору відповідача за позовами про відшкодування шкоди, належить виключно позивачу (Постанова ВСУ від 20.01.2016 р., справа № 6-2808цс15).

Безпідставними є також доводи апелянта стосовно того, що за завдану моральну шкоду, а також за витрати, понесені на придбання ліків, має відповідати страхова компанія, оскільки остання має відповідати лише за завдану матеріальну шкоду в межах страхового ліміту, що в даному випадку і було здійснено страховою компанією «Галицька». В свою чергу, моральну шкоду, а також різницю між завданою матеріальною шкодою і відшкодованою шкодою страховою компанією має відповідати саме заподіювач шкоди, яким в даному випадку є відповідач ОСОБА_3

Що стосується вимог апелянта про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то вони також безпідставні, оскільки зазначені дії суду апеляційної інстанції не передбачені цивільно-процесуальним законодавством України.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_10

ОСОБА_2