Рішення № 59218140, 25.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/4116/14-ц 25.07.2016 25.07.2016 25.07.2016

Справа № 490/4116/14-ц Головуючий у 1 інстанції Подзігун Г.В.

Провадження №22-ц/784/1268/16 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів Галущенка О.І. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.

за участі:

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

у с т а н о в и л а :

28 березня 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») предявило до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

27 жовтня 2005рокуміж Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, складовими якого є заява останнього, Умови і правила надання банківських послуг та Тарифів банку. За цим договором ПАТ КБ"ПриватБанк" надав відповідачеві на платіжну картку за № 5457082903760606 грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена у 2 000 гривень,зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

В ньому ж, сторони домовилися, що у разі прострочки виконання грошового зобовязання більш ніж на 120 днів держатель картки сплачує ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф, складовими якого є тверда грошова сума у розмірі 500 гривень та плаваюча складова - у розмірі 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту.

Взяті на себе обовязки ПАТ КБ «ПриватБанк» виконало у повному обсязі, надавши відповідачу платіжну карту з обумовленим кредитним лімітом, який у подальшому було збільшено до 4850 гривень, і чекав відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, проте той належним чином взяті на себе обовязки не виконував, у звязку з чим станом на 28 лютого 2014 року у нього виникла заборгованість у розмірі 23 116 гривень 54 копійок, з яких:

●4 850 гривень 86 копійок - заборгованість за тілом кредиту;

●18 265 гривень 68 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Посилаючись на небажання ОСОБА_3 сплатити борг добровільно та виказавши вимогу про врахування судом судового наказу Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2008 року, яким з ОСОБА_3 вже було стягнуто 6336 гривень 37 копійок заборгованості за зазначеним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача 16780 гривень 17 копійок заборгованості за кредитом та штраф у розмірі 500 гривень (фіксована частина) і 839 гривень 01 копійка (процентна складова), а всього 18119 гривень 18 копійок.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2014 року позов задоволено.

Ухвалою того ж суду від 07 серпня 2014 року зазначене заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2016 року позов задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитом у розмірі 8 504 гривні 44 копійок і вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині стягнення з нього заборгованості за процентами, та ухвалити нове, яким обмежити розмір заборгованості належний до стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» лише розміром заборгованості за тілом кредиту, тобто, 4850 гривнями 86 копійками.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи, наявністю порушень норм процесуального та матеріального права.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволені позову відмовити за спливом позовної давності.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні суд 1 інстанції виходив з того, що між відповідачем і позивачем існують договірні правовідносини, підставою виникнення яких є дійсний кредитний договір, умови якого повністю виконано банком і ігноруються позичальником. У звязку з цим, останній повинен сплатити ПАТ КБ «ПриватБанк» заборговані грошові суми, за вирахуванням сум, стягнутих з ОСОБА_3 за судовим наказом від 03 грудня 2008 року, та, щодо боргу за процентами, в межах позовної давності.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області частково погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, проте остаточні його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними.

Так, в силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договору, яким визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зміст якого, відповідно до статей 203-204, 215, 626, 627 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; він вчинений у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

В силу ст.ст. 525-526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Принцип належного виконання припускає, що зобов'язання має бути виконане належними суб'єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк є одним із видів порушення, яке тягне за собою певні, передбачені законом правові наслідки.

При цьому поняття "строк дії договору" і "строк (термін) виконання зобовязання" (статті 530, 631 ЦК України) за своєю сутністю є поняттями різними.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Разом з тим, для захисту прав обох учасників зобовязання і вирішення спорів щодо неналежного їх виконання надзвичайно важливим є питання застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина пята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом названої норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі невиконання або неналежного виконання договору кредитор набуває права вимагати, а боржник - обовязку сплатити, в межах позовної давності, неустойку, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України), не позбавляючись, при цьому, обовязку з належного виконання основного зобовязання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобовязань за картковими рахунками.

У даній справі встановлено, що 27 жовтня 2005рокуміж ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, складовими якого є заява останнього, Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи банку. За цим договором ЗАТ КБ"ПриватБанк" надав відповідачеві на платіжну картку за № 5457082903760606 грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена у 2 000 гривень,зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно зі змістом заяви клієнта від 27 жовтня 2005 року та пункту 3 розділу ІІ Умов і правил надання банківських послуг строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.

Відповідно до пункту 3.1.1 розділу ІІ Умов і правил надання банківських послуг строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік).

Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця.

За змістом пункту 5.3 розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг за платіжними картками з установленим мінімальним обов'язковим платежем строки і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) визначено в Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору.

У подальшому кредитний ліміт по названій картці було збільшено до 4 850 гривень, а строк дії договору продовжено, у звязку з чим 15 жовтня 2006 року відвідачеві було видано ще одну кредитну карту за № 4149605351184783 зі строком дії, відповідно до оглянутої у судовому засіданні картки, до вересня 2008 року (а.с. 271).

Належних та допустимих доказів тому, що банк видав ОСОБА_3 ще й третю картку зі строком її дії до жовтня 2012 року позивач не надав, в той час, як відповідач передав суду для огляду картку з кінцевим строком дії - вересень 2008 року.

За такого, а також відсутності журналу видачі карток, колегія не бере до уваги витяг з програмного комплексу банку (а.с. 264-265) про видачу відповідачеві картки з часом дії до вересня 2012 року.

Таким чином, з жовтня 2007 року припинила дію перша картка, а з вересня 2008 року - і друга. На той час у ОСОБА_3 значилася заборгованість по кредиту у розмірі 8403 гривні 60 копійок, за стягненням яких банк мав право звернутися до суду.

Оскільки нову, третю за ліком, картку відповідач не отримував то з кінця вересня 2008 року почався перебіг строку за даним кредитним зобовязанням.

Проте, 25 вересня 2009 року відповідач зробив ще один, останній платіж у розмірі 60 гривень, перервавши, відповідно до ст. 264 перебіг позовної давності.

У звязку з цим перебіг позовної давності за зобовязанням почався знову - з її спливом 26 вересня 2012 року.

ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до суду з даною позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2014 року, тобто за спливом позовної давності.

01 березня 2016 року ОСОБА_3 заявив клопотання про застосування позовної давності і суд 1 інстанції частково її застосував, хоча повинен був застосувати повністю і відмовити у позові за спливом позовної давності.

У звязку з цим у задоволені позову слід відмовити рішенням апеляційної інстанції, попередньо скасувавши оскаржене рішення Центрального районного суду.

Зазначені висновки повністю відповідають висновкам Верховного Суду України про застосування статті 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів (постанови № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року, № 154цс15 від 30.09.2015 року та інші), які є обовязковими для судів нижчих інстанцій.

При цьому слід, зазначити, що сплата відповідачем 13 квітня 2012 року 145 гривень 46 копійок не переривала позовну давність, бо була проведена за вимогою державної виконавчої служби на виконання наказу Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2008 року, скасованого у подальшому (справа 2-14-12360/08).

Більш того, суд допустився ще й помилки, вирахувавши із заборгованої грошової суми, заборгованість, стягнуту за скасованим судовим наказом (справа 2-14-12360/08).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2016 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у позові до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у звязку із спливом позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Галущенко О.І.

ОСОБА_4