Рішення № 59217683, 01.06.2016, Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 474/184/16-ц

Провадження № 2/474/92/16

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.16 року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ЄКРАН, про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

01.03.2016р. ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі- відповідач), в якому просить:

- визнати недостовірною поширену відповідачем у відеоролику Будні Селища інформацію про те, що позивачем використовується без належних правових підстав дві земельні ділянки в межах Краснопільської сільської ради площею 80 га та 47,5 га, та те, що позивач відмовляється сплачувати кошти до бюджету Краснопільської сільської ради за користування вищезазначених земельних ділянок. Та що позивач здійснив самозахват вище зазначених земельних ділянок;

- зобов'язати відповідача спростувати інформацію, вказану в попередньому пункті, шляхом відповідного оприлюднення відеоролика на місцевому кабельному телебаченню, що належить ТОВ ЄКРАН, а також в друкованому засобі інформації, а саме в місцевій газеті Вісник Врадіївщини;

- стягнути з відповідача на свою користь завдану моральну шкоду в сумі 5 000 грн. 00 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в лютому місяці 2016 року на місцевому кабельному телебаченні, що належить ТОВ ЄКРАН було оприлюднене відео звернення голови Врадіївської райдержадміністрації до мешканців Врадіївського району під назвою Будні Селища, запис відео проводився в приміщенні Врадіївської райдержадміністрації, в службовому кабінеті голови вищезазначеної державної установи в присутності великої кількості людей. Відповідачем було розповсюджено про позивача неправдиву інформацію, яка порочить позивача, принижує його честь, гідність, престиж та ділову репутацію.

Так, відповідачем було сказано те, що позивач використовує без належних правових підстав дві земельні ділянки в межах Краснопільської сільської ради площею 80 га та 47,5 га, та те, що позивач відмовляється сплачувати кошти до бюджету Краснопільської сільської ради за користування вищезазначених земельних ділянок. Відтак відповідач звинувачує позивача у вчиненні протиправних дій, а саме самозахваті вищезазначених земельних ділянок.

В зв'язку з даними обставинами позивач зазначає, що поширена відповідачем інформація є неправдивою, принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Також як, зазначає позивач, діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 5 000 грн. 00 коп., та яка полягає в зниженні авторитету та ділової репутації позивача як керівника очолюваного ним Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі - ПП ВКП Каро). Так, після поширення відповідачем неправдивої інформації позивач змушений постійно виправдовуватися перед своїми знайомими за дії, яких він ніколи не вчиняв. Рівень його престижу та ділової репутації, та престижу очолюваного ним підприємства істотно знизився, оскільки відповідачем його фактично звинувачено у вчиненні злочинних дій, що беззаперечно впливає на відношення до нього збоку контрагентів та працівників підприємства. Суму морального відшкодування позивач розраховував враховуючи характер та обсяг страждань, характер зазнаних ним немайнових втрат, ступінь зниження його престижу та ділової репутації, велику тривалість часу та необхідність прикладення значних зусиль для відновлення попереднього стану, який існував до порушення відповідачем його прав та законних інтересів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач, який судом тричі викликався до суду для дачі особистих пояснень щодо заявлених ним позовних вимог, в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового розгляду, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки засобами поштового зв'язку, та крім цього підтверджено його представником в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи закінчення строку визначеного ст. 157 ЦПК України розгляду справи, суд враховуючи думку учасників судового розгляду, з метою дотримання норм процесуального законодавства, гарантування прав позивача та відповідача щодо розумного строку вирішення спору та враховуючи те, що позивач реалізує свої процесуальні права через участь в судових засідання свого представника, вирішив продовжити розгляд справи без участі позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. При цьому, заявив, що ПП ВКП Каро всі земельні ділянки використовує на законних підставах, земельна ділянка в розмірі 81 га в межах Краснопільської сільської ради, зі слів ОСОБА_4, останнім не використовується. Щодо приниження честі, гідності та ділової репутації представник пояснив, що, зі слів позивача, воно полягає у постійній необхідності останньому виправдовуватися перед своїми знайомими щодо поширеної відповідачем інформації. Однак представник не зміг пояснити суду, яким чином була принижена ділова репутація позивача. Крім того, представник зазначив, що у нього, на даний час, відсутні будь-які докази на підтвердження вказаних у позовній заяві обставин щодо приниження честі, гідності та ділової репутації.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечили проти позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та недоведеність.

При цьому, відповідач зазначив, що в відеоролику він говорив про незаконне використання позивачем лише земельної ділянки площею 80 га (площу земельної ділянки він заокруглив до 80 га, хоча фактично вона складає 81 га). Щодо іншої земельної ділянки площею 47,5 га відповідач пояснив, що в цій частині його виступ не стосувався особи позивача, а він повідомляв про не вирішеність питання користування вищезазначеною земельною ділянкою іншими особами.

Також відповідач пояснив, що відповідач у 2012 році на законних підставах користувався земельною ділянкою площею 130 га, до якої входила також земельна ділянка площею 81 га, про яку він повідомляв у відеоролику, оскільки між Краснопільською сільською радою та ПП ВКП Каро 12.03.2012р. був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на один рік. В подальшому Краснопільська сільська рада втратила право розпорядження земельною ділянкою 130 га., з якої виділено земельну ділянку площею 81 га, та яку без законних на те підстав використовує ПП ВКП Каро, оскільки остання перейшла у розпорядження Держгеокадастру, а решту землі надано для розпаювання. Відтак між Краснопільською сільською радою та ПП ВКП Каро після закінчення дії договору від 12.03.2012р. жодних договорів щодо цієї земельної ділянки не укладалось, як не укладалось жодних договорів між органом, який уповноважений здійснювати розпорядження земельною ділянкою та ПП ВКП Каро, хоча останнє використовує цю земельну ділянку. В зв'язку з вищевикладеним, як зазначив відповідач, до Краснопільської сільської ради жодних надходжень за використання земельної ділянки площею 81 га протягом 2013-2015 років не надходило.

Представник третьої особи в судовому засіданні 27.04.2016р. пояснив, що відеоролик Будні Селища транслювався на місцевому кабельному телебаченні, що належить ТОВ ЄКРАН, 25.02.2016р. о 20 год. 00 хв. Представник третьої особи також зазначив, що рішення слід постановити на розсуд суду. В судове засідання 01.06.2016р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.

25.02.2016р. о 20 год. 00 хв. на місцевому кабельному телебаченні, що належить ТОВ ЄКРАН було оприлюднене відео звернення голови Врадіївської райдержадміністрації до мешканців Врадіївського району під назвою Будні Селища, запис відео проводився в приміщенні Врадіївської райдержадміністрації, в службовому кабінеті голови вище зазначеної державної установи.

На вказаному відео відповідачем було зазначено наступне: Я хотів би сказати наступне. Діло в тому, що на територію Краснопільської сільської ради також завітала славнозвісна наша, так би мовити, П'ятий канал .... Кореспондент цього каналу, приїхавши до нас в сільську раду, запросив мене дати коментар. Коментар, я задав питання - По якому поводу Ви б хотіли почути мій коментар? Він сказав - Діло в тому, що наше керівництво компанії запросило чи запрошує ОСОБА_6 дати коментар по поводу Ваших орендних земель, які орендуються на Вашій території і розрахунки за оренду, і так далі. Я дав дійсно їм коментар. Це, що стосується оренди вісімдесяти гектарів, яку орендує, ну так би мовити, орендує в кавичках, її практично самозахватом обробляє компанія Каро, в якої керівником являється ОСОБА_4. Діло в тому, що уже три роки, даже уже четвертий рік він працює на цій землі. Орендна плата не сплачувалася за три роки не одного разу. В бюджет не поступало, в бюджет Краснопільської сільської ради не поступало ні копійки від цієї землі. А від надходження орендної плати, як Ви розумієте, ми живемо на цій території, ми розвиваємося і так далі. Я неодноразово звертався по поводу цього безпредєла і до голів (бивших) районних адміністрації, і в прокуратуру районну, нашу Врадіївську прокуратуру. Відповідь була одна і та ж, що Вам надо якось домовлятися, а якщо ні то вирішувати на місці, Ви повинні на місці вирішувати ці питання із цим чоловіком, який займає цю ділянку. Но діло в тому, що я звертався і до ОСОБА_7 неодноразово і просив його по-людські, так би мовити, щоб він все таки сплачував орендну плату нам, чи заключив договори і сплачував орендну плату до бюджету сільської ради. На що ОСОБА_7 сказав, що вибач, но я платити не буду. Так Вони до цих пір, уже четвертий рік, орендна плата не сплачувалася. Це одна із ділянок. Також не вияснили, до цієї пори не було з'ясовано за сорок сім і п'ять гектарів, яку використовувалися на протязі вже шести років на території також Краснопільської сільської ради. Це село Федорівка, є така, яка також з ділянки тої, яка знаходиться в межах Краснопільської сільради, також не вносилася орендна плата та не сплачувалися податки. Неодноразове моє звернення, на неодноразове моє звернення також не було відреаговано. Я, Ви знаєте, звернувся вже і до нинішнього голови адміністрації, який дійсно співпрацюючи з ним, він допомагає нам і вирішувати ці такі питання, щоб дійсно надходження з земельних ділянок, з орендних плат надходили до бюджету сільської ради. Ну ось такі! Мої коментарі, які я надав П'ятому каналу не були ніде в засобах масової інформації доведені, неопубліковані.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас, ст. 34 Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

За приписами ст.ст. 277, 297 та 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Згідно ст. 1 Закону України Про інформацію, під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009р. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи (далі - Постанова), при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

З матеріалів справи та переглянутому в судовому засіданні відеозапису вбачається, що відповідач публічно повідомив інформацію щодо використання земельних ділянок площею 80 га, (фактична площа якої становить 81 га та в подальшому по тексту рішення буде відображатися саме в такому розмірі), та 47,5 га, які знаходяться на території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Відповідач просить визнати повідомлену відповідачем інформацію недостовірною, при цьому така інформація взята позивачем з контексту виступу відповідача та її необхідно оцінювати разом із усім виступом відповідача.

Виступ відповідача слід оцінювати розділяючи його на два окремі блоки, а саме щодо земельної ділянки площею 81 га та земельної ділянки площею 47,5 га.

Так, зі змісту виступу відповідача та характеру використання мовно-стилістичних засобів слідує, що повідомлена відповідачем інформація про незаконне використання земельних ділянок стосується позивача лише в частині земельної ділянки площею 81 га.

Стосовно інформації про незаконне використання земельної ділянки площею 47,5 га слід зазначити, що у своєму виступі відповідач жодним чином не ідентифікував її з особою позивача. Зазначене відповідач також підтвердив судовому засіданні, вказавши, що ця земельна ділянка використовувалася іншими особами і на даний час це питання вирішено.

Таким чином, оскільки поширена відповідачем інформація стосується особистих не майнових прав позивача лише в частині щодо земельної ділянки площею 81 га, а відтак позовні вимоги в частині визнання недостовірною поширену відповідачем інформацію щодо земельної ділянки 47,5 га та її спростування є безпідставними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання недостовірною інформацію поширену відповідачем про незаконне використання позивачем земельної ділянки площею 81 га та її спростування суд зазначає наступне.

На думку позивача, поширена відповідачем інформація є недостовірною та такою, що ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію, при цьому в позовній заяві останній вказує на ст. 227 ЦК України, ст. 10 ЦПК України та п. 18 Постанови, згідно яких обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача.

Водночас, слід зазначити, що вказаний обов'язок декларувався ч. 3 ст. 277 ЦК України, яка згідно Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України Про інформацію та Закону України Про доступ до публічної інформації від 27.03.2014р. № 1170-VII - виключена.

Таким чином, враховуючи приписи ст.ст. 10 та 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження вимог позовної заяви представник позивача подав до суду:

- довідку № 179/10/14-17/25 від 18.02.2016р. Врадіївського відділення Первомайської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, згідно якої у ПП ВКП Каро станом на 18.02.2016р. відсутня заборгованість з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів;

- податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку ПП ВКП Каро за 2012 та 2014 роки;

- податкові декларації з плати за землю ПП ВКП Каро за 2012 та 2014 роки;

- відомості про наявність земельних ділянок ПП ВКП Каро;

- платіжні доручення № 89 від 28.02.2012р., № 185 від 29.03.2012р., № 235 від 27.04.2012р., № 309 від 29.05.2012р., № 373 від 26.06.2012р., № 425 від 27.07.2012р., № 476 від 27.08.2012р., № 559 від 26.2012р., № 650 від 20.10.2012р., № 704 від 27.11.2012р. та № 741 від 17.12.2012р.;

- квитанції, які роздруковані з комп'ютерної програми на підтвердження факту подання ПП ВКП Каро податкових декларацій протягом 2012-2015 років та прийняття їх підрозділами Державної фіскальної служби України;

- договір про проведення топографо-геодезичних робіт № 1615220100096 від 01.06.2016р. та викопіювання з публічної кадастрової карти.

Однак суд оцінює дані докази критично та, в силу приписів ст. 58 ЦПК України, не бере дані зазначені у них до уваги як належні в частині, що стосується земельної ділянки площею 81 га з огляду на наступне.

З поданих представником позивача доказів, а саме довідки про відсутність у ПП ВКП Каро заборгованості зі податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів, податкових декларацій з фіксованого сільськогосподарського податку та плати за землю, квитанцій, що підтверджують факт подання ПП ВКП Каро податкових декларацій протягом 2012-2015 років та прийняття їх підрозділами Державної фіскальної служби України не вбачається, що вони саме стосуються вищезазначеної земельної ділянки, оскільки вказані документи не містять жодної інформації, яку можливо ідентифікувати із нею, як і не містять інформації щодо будь-яких земельних ділянок розташованих в межах Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Надана відомість про наявність земельних ділянок, яка є додатком до податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку, хоча і містить посилання на земельні ділянки розташовані в межах Краснопільської сільської ради, які використовуються ПП ВКП Каро на підставі договорів оренди, однак в ній жодним чином не зазначені дані щодо земельної ділянки площею 81 га, стосовно якої поширена інформація, як і не зазначено до якої декларації та за який період дані відомості відносяться.

У вказаній відомості наявна інформація про договір оренди земельної ділянки площею 130 га укладений між Краснопільською сільською радою та ПП ВКП Каро терміном з 25.10.2011р. по 25.10.2012р., в той час коли відповідач у своєму виступі вказував про незаконне використання позивачем земельної ділянки четвертий рік, тобто фактично з 2013 року.

Щодо наданих платіжних доручень слід зазначити, що згідно останніх платником є ПП ВКП Каро, одержувачем - Краснопільська сільська рада, призначення платежу - орендна плата, проте вказані платіжні доручення відносяться до періоду з лютого 2012 року по грудень 2012 року, а із зазначених у них даних не вбачається, що вони стосуються земельних ділянок площею 130 га чи 81 га. Зазначені платіжні доручення взагалі не можливо ідентифікувати з будь-яким договором оренди земельної ділянки чи безпосередньо із земельною ділянкою.

Суд також не бере до уваги договір про проведення топографо-геодезичних робіт № 1615220100096 від 01.06.2016р., як неналежний доказ, оскільки він не стосується предмету доказування у даній справі.

Водночас, на противагу доказам позивача та на підтвердження своїх заперечень щодо позову відповідач надав до суду договір оренди земельної ділянки укладений між Краснопільською сільською радою та ПП ВКП Каро 12.03.2012р., згідно умов якого ПП ВКП Каро орендувало земельну ділянку площею 130 га. Строк дії договору становить до одного року.

Зазначений договір не містить жодних вимог щодо його пролонгації, однак містить застереження, що усі додатки, доповнення та узгодження повинні бути підписані сторонами.

Сторонами не надано до суду жодних доказів які б свідчили, про продовження строку дії договору від 12.03.2012р. чи укладення інших договорів щодо оренди земельних ділянок площею 130 га чи 81 га.

Крім того, слід відмітити, що сторонами додано до суду ряд доказів, на підтвердження факту оренди ПП ВКП Каро земельної ділянки площею 130 га, а саме: відомість про наявність земельних ділянок, яка є додатком до податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку, платіжні доручення та договір оренди земельної ділянки від 12.03.2012р. Проте вказані докази містять інформацію щодо різного періоду оренди ПП ВКП Каро земельної ділянки площею 130 га.

Так згідно відомості строк дії договору оренди з 25.10.2011р. по 25.10.2012р, в той час, коли платіжні доручення подані представником позивача, та які на його думку підтверджують факт сплати орендної плати за зазначену земельну ділянку, стосуються періоду з лютого 2013 року по грудень 2012 року.

В свою чергу, договір оренди земельної ділянки від 12.03.2012р. визначає інший період його дії, який згідно п. 2.1. становить до одного року з моменту підписів сторін та реєстрації. Оскільки даний договір був зареєстрований Краснопільською сільською радою 12.03.2012р. за № 39, а отже згідно умов останнього строк його дії починається з 12.03.2012р. та не може становити більше одного року.

Враховуючи те, що суд критично оцінює відомість про наявність земельних ділянок, яка є додатком до податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку з огляду на не підтвердження достовірності інформації зазначеної в неї, а також платіжні доручення щодо ідентифікації їх з будь-яким договором оренди земельної ділянки чи безпосередньо із земельною ділянкою, а тому суд, щодо періоду строку оренди земельної ділянки, бере до уваги договір від 12.03.2012р., оскільки він підписаний представниками сторін, містить відтиски їх печаток та в матеріалах справи відсутні жодні відомості щодо встановлення його нікчемності чи визнання його недійсним в порядку визначеному чинним законодавством.

Згідно довідки виконавчого комітету Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області № 398 від 11.04.2016р. вбачається, що з Краснопільською сільською радою з 2011 року по 2016 рік був укладений лише один договір з ПП ВКП Каро від 12.03.2012р. № 39.

Таким чином, судом встановлено що ПП ВКП Каро в межах Краснопільської сільської ради використовувало земельну ділянку площею 130 га, в яку входить також земельна ділянка площею 81 га (відмічена на ситуаційному плані), протягом року на підставі договору оренди з 12.03.2012р. Відомості щодо укладення в подальшому будь-яких договорів ПП ВКП Каро щодо зазначеної земельної ділянки чи будь-яких інших в матеріалах справи відсутні.

Водночас, згідно довідки Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області № 370/10/14-17-15 від 30.03.2016р. про сплату орендної плати за земельну ділянку державної власності ПП ВКП Каро, яка знаходиться в межах Краснопільської сільської ради за 2011-2016р.р., слідує, що ПП ВКП Каро:

- 2011р. подано декларацію з орендної плати та фіксованого с/г податку за земельну ділянку 130 га, і сплачено податки відповідно;

- 2012р. подано декларацію з орендної плати та фіксованого с/г податку за земельну ділянку 130 га, і сплачено податки відповідно;

- 2013р. відсутня декларація та сплата орендної плати, відсутня сплата фіксованого с/г податку за земельну ділянку 130 га;

- 2014р. подано декларацію з орендної плати та фіксованого с/г податку за земельну ділянку 130 га, і сплачено податки відповідно;

- 2015р. відсутня декларація та сплата орендної плати, відсутня сплата фіксованого с/г податку за земельну ділянку 130 га;

- 2016р. подано декларацію з орендної плати та єдиного податку 4 групи за земельну ділянку 104 га.

Відповідно до довідки Відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області № 18-14.12-0.6-819/25-16 від 19.05.2016р. земельний масив загальною орієнтовною площею 81 га, який знаходиться в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського районну Миколаївської області за географічним напрямком на південний схід за 0,05 кілометра від населеного пункту села Зимницьке Врадіївського району Миколаївської області, на якому знаходяться земельні ділянки з визначеними кадастровими номерами наданні громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності. Станом на 19.05.2016р. відповідно до даних Національної кадастрової системи право власності на земельні ділянки у встановленому законом порядку не зареєстроване громадянами, яким надані земельні ділянки. До вказаної довідки надано викопіювання з публічної кадастрової карти, яка відповідає викопіюванню наданому представником позивача.

Крім того, згідно довідки Відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області № 18-14.12-0.6-819/25-16 від 01.06.2016р. записи про реєстрацію договору оренди землі на орієнтовану площу 81 га, яка знаходиться в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області за географічним напрямком на південний схід за 0,05 кілометра від населеного пункту села Зимницьке Врадіївського району Миколаївської області, у Державному реєстрі земель до 1 січня 2011 року (реєстрація здійснювалась Державним підприємством Центр державного земельного кадастру), та в період з 2011 року по 1 січня 2013 року (реєстрація здійснювалась територіальним органами Держземагенства за місцем знаходження земельної ділянки) в Книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування договорів оренди землі відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене слідує, що ПП ВКП Каро, керівником якого є позивач, подавало до Державної фіскальної служби України протягом 2011-2016р.р. податкові декларації з орендної плати та фіксованого с/г податку за земельну ділянку площею 130 га., в якому входить також земельна ділянка площею 81 га, та яка знаходиться в межах Краснопільської сільської ради, що, свою чергу, свідчить про використання останньої ПП ВКП Каро. При цьому, слід відмітити, що позивачем ні його представником не подано до суду жодних належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин, як не надано і жодних доказів на підтвердження законних підстав такого використання, хоча як заявляв представник позивача в судовому засіданні ПП ВКП Каро всі земельні ділянки використовує на законних підставах.

Відповідачем до суду було надано також лист Прокуратури Миколаївської області № 05/1-85-15 від 08.07.2015р., Первомайської місцевої прокуратури № (15-34) 2827 вих-16 від 13.04.2016р. та лист Врадіївського відділу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 3489/62-2016 від 16.04.2016р., згідно яких на даний час проводиться досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015150000000221 від 01.07.2015р. за ч. 1 ст. 197-1 КК України за фактом самовільного зайняття посадовими особами ПП ВКП Каро земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 81 га, розташованої на території Краснопільської сільської ради, чим завдано державі значної шкоди.

Відповідач, як сільський голова, звертався до голови Врадіївської райдержадміністрації ОСОБА_6 з клопотанням № 342 від 30.09.2015р., в якому останнього повідомляв, що на території Краснопільської сільської ради ПП ВКП Каро самовільно зайнято земельну ділянку площею 81 га, у якого відсутній договір оренди на право користування даною земельною ділянкою.

Вказане звернення відповідача узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, згідно яких сільський голова очолює виконавчий комітет сільської ради, в повноваження якої, в свою чергу, входить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, які знаходяться в межах відповідної територіальної одиниці.

Щодо тверджень позивача, що діями відповідача знижено його авторитет та ділову репутацію, як керівника очолюваного ним ПП ВКП Каро, в зв'язку з чим позивач змушений постійно виправдовуватися перед своїми знайомими за дії, яких він ніколи не вчиняв, а також стосовно того, що рівень його престижу та престижу очолюваного ним підприємства істотно знизився, оскільки відповідачем його фактично звинувачено у вчиненні злочинних дій, що беззаперечно впливає на відношення до нього збоку контрагентів та працівників підприємства, суд зазначає наступне.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009р. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

В той же час, п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009р. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи визначено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Суд зауважує, що позивач просячи про захист його гідності, честі чи ділової репутації жодним чином не підтвердив факту порушення, в зв'язку з цим, його особистих немайнових прав.

Так, позивач вказує про зміну ставлення його знайомих, працівників підприємства та контрагентів, з якими він співпрацює, проте не надає жодних доказів на підтвердження вказаних фактів, так як і не надає жодних доказів на підтвердження зміни думки вказаних осіб щодо позивача, що призвело до припинення співпраці, чи що вказані особи іншим чином висловили свою думку щодо позивача, в зв'язку з повідомленою відповідачем інформацією.

Отже, вимоги позивача в частині визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведена така обставина юридичного складу правопорушення, поширення недостовірної інформації та поширення інформації, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що відповідно до п. 15 Постанови виключає склад вказаного правопорушення.

Крім того, слід зазначити, що позивач ставлячи вимогу про спростування поширеної інформації в друкованому засобі інформації, а саме в місцевій газеті Вісник Врадіївщини, не врахував положення ЦК України, а відтак вибрав не вірний спосіб захисту своїх порушених прав.

Так, відповідно до ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Оскільки, як встановлено під час судового розгляду, відповідач не здійснював розповсюдження інформації стосовно позивача через друковані засоби масової інформації, в тому числі в місцевій газеті Вісник Врадіївщини, а тому враховуючи приписи ст. 277 ЦК України позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь моральної шкоди в сумі 5 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5).

Таким чином, враховуючи вищезазначене та те, що судом не встановлено факту поширення відповідачем стосовно позивача недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності, як і протиправність його діяння при цьому, та як наслідок порушення прав позивача, а відтак вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими та такими, що не підлягаю задоволенню.

Отже, в сукупності вищевикладеного вбачається, що вимоги позивача до відповідача про визнання недостовірною поширену відповідачем інформацію, зобов'язання відповідача спростувати цю інформацію та стягнення з відповідача на свою користь завдану моральну шкоду є безпідставними та необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 88 ЦПК України судові витрати понесені позивачем залишаються за ним.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ЄКРАН, про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Врадіївський районний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ф.Г. Сокол