Ухвала суду № 59217256, 20.10.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6528/14-ц

Провадження № 4-с/127/216/15

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.10.2015 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря Тонкопій Ю.І.,

заявників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_3,

представника Вишенського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_4,

представника ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, на дії державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції та зобовязання державного виконавця вчинити певні дії, за участю заінтересованих осіб: старшого державного виконавця Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ у Вінницькій області Микитюка Миколи Олександровича, Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» -

В С Т А Н О В И В:

Заявники 09.10.2015 року звернулись до суду з наведеною вище скаргою на дії державного виконавця Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ у Вінницькій області Микитюка Миколи Олександровича, яка мотивована тим, що 28.08.2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/6528/14 ц за заявою ПАТ КБ «Приватбанк», видано ряд виконавчих листів за № 127/6528/14 ц про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 з квартири № 37, по вул. Стельмаха буд. 15 в м. Вінниці. На підставі вказаних виконавчих листів старшим державним виконавцем Вишенського ВДВС ВМУЮ у Вінницькій області Микитюком М.О. відкрито пять виконавчих проваджень: за № 48588927 від 03.09.2015 року про виселення ОСОБА_1; № 48589114 від 03.09.2015 року про виселення ОСОБА_6; № 48588813 від 03.09.2015 року про виселення ОСОБА_2; № 48588847 від 03.09.2015 року про виселення ОСОБА_7 Разом з тим про відкриття відносно заявників виконавчих проваджень останніх не повідомлено, чим порушено ст.ст. 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження».

Під час вчинення виконавчих дій за адресою АДРЕСА_1 у боржника ОСОБА_1 стався серцевий напад та він був госпіталізований з діагнозом мікро інсульт. Незважаючи на усні заяви представника боржника ОСОБА_3 про зупинення вчинення виконавчих дій на час стаціонарного лікування ОСОБА_1, державним виконавцем порушено вимоги ст.. 38 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавче провадження може бути зупинено у разі перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, оскільки боржник ОСОБА_1 бажав особисто приймати участь у вчиненні виконавчих дій.

При вчиненні виконавчих дій державний виконавець Микитюк М.О. вийшов за межі наданий йому повноважень, вимог виконавчого листа, оскільки згідно виконавчого листа, судом вирішено лише питання щодо виселення заявників, однак нічого не вказано про звернення стягнення на особисте майно заявників. Незважаючи на це державний виконавець Микитюк О.М. не тільки описав майно але і арештував його, чим грубо порушено ст.. 41 Конституції України право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. В акті опису та арешту не вказано все майно, тобто опис проводився вибірково. Акти опису та арешту майна заявникам не вручено, чим порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження». Вказані акти не містять обовязкових реквізитів, а саме серії та номер.

06.10.2015 року на імя державного виконавця Микитюка М.О. Гусаком П.Д. подано заяву, в якій останній повідомив, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20.01.2014 року за результатами перегляду рішення Вінницького міського суду Вінницької області (від 06.06.2013 року) було скасовано та відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» в частині виселення в тому числі і заявників. Заздалегідь знаючи про вказані обставини державний виконавець свідомо їх проігнорував та не виконав вимоги ч. 10 ст. 78 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якої заявникам мало бути надане інше житлове приміщення, після вчинення певних дій державним виконавцем.

Враховуючи положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/або іпотеки, за певних обставин. Та вказаний закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень. Вимоги про звернення стягнення та про виселення є взаємоповязаними та розглядаються у системному звязку, а отже виселення із майна, що є предметом іпотеки та звернення стягнення на яке не може бути здійснено до кінця дії вказаного Закону є недоцільним та передчасним.

У звязку з наведеними обставинами, заявники посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», вказують на незаконність дій державного виконавця з проведеного виселення. Вказані незаконні дії державний виконавець Микитюк М.О. зафіксував у акті державного виконавця про виселення від 08.10.2015 року та акті опису та арешту майна. У звязку з чим вищеописані документи на думку заявників є такими, що підлягають скасуванню.

Зважаючи на наведене заявники просили визнати незаконними дії старшого державного виконавця Вишенського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_4 по проведенню виконавчих дій щодо виселення заявників та ОСОБА_8; скасувати акт державного виконавця про виселення заявників та ОСОБА_8 від 08.10.2015 року; скасувати акт державного виконавця опису та арешту майна від 08.10.2015 року; зобовязати державного виконавця Микитюка М.О. зупинити виконавчі провадження щодо виселення заявників на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; зобовязати державного виконавця Микитюка М.О. вжити заходів щодо безперешкодного користування заявниками квартирою № 37 в буд. 15 по вул. Стельмаха в м. Вінниці та майном, на яке було незаконно накладено арешт, повернути його заявникам без відшкодування витрат, повязаних із зберіганням арештованого та описаного майна, шляхом надання дублікатів ключів від замків встановлених під час виконавчих дій та зняття сигналізації.

В судовому засіданні заявники ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 доводи скарги підтримали просили її задовольнити з тих підстав, що наведено у їх скарзі. Представник ОСОБА_3 вказала також на те, що на даний час уже сформувалась певна судова практика на користь заявників з поміж яких наявні також правові позиції Верховного Суду України у справах № 6 483цс15, та 6 492цс15.

В судовому засіданні представник відділу Вишенського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_4 просив відмовити суд в задоволенні скарги, оскільки виконавчі дії проведені у точній відповідності з Законом України «Про виконавче провадження». Також зазначив, що 02.09.2015 року стягувач предявив виконавчі листи про виселення в тому числі і заявників до примусового виконання. 03.09.2015 року ним відкрито виконавчі провадження за кожним з таких виконавчих листів та спрямовано постанови про відкриття виконавчого провадження за зареєстрованою адресою проживання боржників, а саме за адресою АДРЕСА_2, попередньо згрупувавши їх та передав до канцелярії відділу ДВС для відправки. Згідно постанов про відкриття виконавчих проваджень від 03.09.2015 року боржникам надано строк для добровільного виконання рішення суду до 17.09.2015 року. Вказану кореспонденцію виконавчої служби отримано одним із боржників, а саме ОСОБА_1 17.09.2015 року, про що свідчить відповідний штрих кодовий ідентифікатор Укрпошти № 2105000921657. Виселення проводилось 08.10.2015 року, тобто з дотриманням встановленого законом 15 денного строку, з дня отримання боржниками відповідного повідомлення про їх примусове виселення у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку. Перед проведенням виселення, ним неодноразово здійснювався вихід за зареєстрованою адресою боржників, зокрема 18.09.2015 року, 06.10.2015 року, разом з тим, двері нерухомого майна, на яке звернуто стягнення ніхто не відчиняв.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні заперечував проти задоволення судом скарги з тих же підстав, що і державний виконавець Микитюк М.О.

Суд, заслухавши пояснення заявників та представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 заслухавши пояснення державного виконавця Микитюка М.О. та представника ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23.02.2015 року у справі № 127/6528/14 ц, залишено в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 про виселення, згідно якого вирішено: виселити ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_3, яка набрала законної сили. (а.с. 30 36 виконавчого провадження № 48588927).

На виконання рішення Вінницької міського суду у справі № 127/6528/14 ц, Вінницьким міським судом 28.08.2015 року стягувачу видано пять виконавчих листів для предявлення їх для примусового виконання, в тому числі і щодо заявників (а.с. 2 виконавчих проваджень № 48588927, № 48588847, № 48589114, № 48588813).

За кожним з виконавчих листів та щодо кожного із заявників (боржників) державним виконавцем Микитюком М.О. 03.09.2015 року відкрито виконавче провадження, а постанови про відкриття виконавчого провадження зі встановленим до 17.09.2015 року строком для добровільного виконання рішення суду про виселення, спрямовано до боржників за зареєстрованою адресою проживання кожного з них (одна адреса), про що свідчать відповідні супровідні листи державного виконавця.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції Вишенського відділу ДВС Вінницького МУЮ (а.с. 17), списку № 11738 згрупованих поштових рекомендованих відправлень (а.с.15) та штрих кодового ідентифікатору Укрпошти № 2105000921657 (а.с. 14 виконавчого провадження № 48588927), постанови про відкриття виконавчого провадження були спрямовані за адресою проживання боржників (фактичною та місцем реєстрації) та отримано ОСОБА_1 особисто 17.09.2015 року.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 76 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місце проживання, повістку під розписку вручають будь кому з повнолітніх членів сім»ї, які проживають разом з нею.

У цьому звязку суд приймає до уваги вище описані докази повідомлення одного з повнолітніх членів сім»ї в якій проживають боржники про існування відкритих виконавчих проваджень, предметом яких є їх виселення, та у цьому звязку доводи заявників з приводу неповідомлення їх про існуючі виконавчі провадження за якими в майбутньому буде проводитись їх виселення судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах виконавчого провадження доказами.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами.

Доводи заявників з приводу порушення державним виконавцем п. 3 ч. 1 ст.. 38 Закону України «Про виконавче провадження», з приводу не проведення зупинення вчинення виконавчих дій, коли ОСОБА_1 08.10.2015 року під час примусового виселення був госпіталізований у звязку з мікро інсультом не приймаються судом до уваги, оскільки ст.. 38 вказаного Закону містить перелік прав але не обовязків державного виконавця, тому твердження про існування такого обовязку не ґрунтується на вимогах Закону. Більше того висловлення представником заявника ОСОБА_1 такої вимоги до державного виконавця у день вчинення виконавчих дій є перед судом недоведеним та нічим не підтвердженим.

Аналогічно доводи скарги на дії державного виконавця з приводу того, що державний виконавець не тільки описав майно, але й арештував його також не знайшли свого підтвердження, оскільки оглядом матеріалів відкритих виконавчих проваджень встановлено, що державний виконавець Микитюк М.О. в межах вказаних виконавчих проваджень не виносив постанов про накладення арешту на особисте майно боржників, що є головною передумовою складення акту арешту майна. Метою складення державним виконавцем акту опису й арешту майна від 08.10.2015 року, було виконання вимог ч.ч. 6,7 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких: У разі якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання особі, визначеній державним виконавцем.

Таким чином складення акту опису майна є обовязком державного виконавця за даних обставин, оскільки як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось учасниками судового розгляду виселення дійсно проводилось у відсутність боржників, оскільки один з них який був присутній на початку вказаної виконавчої дії був госпіталізований, а його представник ОСОБА_3 постійно відлучалась з місця проведення вказаної виконавчої дії. Назва документу державного виконавця «ОСОБА_3 опису й арешту» будь яким чином не свідчить про суть проведеної виконавчої дії. Також в судовому засіданні було встановлено, що заявниками після опису майна особисті речі повертались їм за їх проханням.

Щодо невиконання державним виконавцем вимог ст.. 109 Житлового кодексу України та ч. 10 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження», з приводу надання іншого житлового приміщення суд зважає на те, що державний виконавець здійснює примусове виконання рішення суду про виселення та за даних обставин у нього не було встановленого рішенням суду обовязку здійснювати відшукування іншого житлового приміщення для поселення боржників. Питання надання іншого житла боржникам (за визначених законом умов) має врегульовуватись в ході розгляду справи про звернення стягнення на предмет іпотеки, разом з тим таке питання рішенням суду, за яким звернуто стягнення предмет іпотеки не врегульовано, а врегулювання вказаного питання на стадії виконання судового рішення є недопустимим, оскільки призведе до зміни суті рішення суду, яке набуло законної сили.

Згідно Ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 23.02.2015 року у справі № 127/6528/14 ц, констатовано, що доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було застосовано Закон України «Про мораторій на стягнення мана громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними, оскільки питання про звернення стягнення на предмет іпотеки оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалось, а зазначеним законом не передбачено застосування мораторію щодо виселення осіб із житлового приміщення (предмету іпотеки), на яке раніше судовим рішенням було звернуто стягнення.

Таким чином суд приходить до висновку, про відсутність підстав для застосування вказаного Закону до правовідносин, що склались між сторонами (з приводу виселення), оскільки у вказаному Законі не йдеться про будь які заборони проводити виселення, у разі наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобовязань, то відповідно наведений Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, (правові позиції Верховного Суду України у справах № 6 483 цс 15 від 09.09.2015 року, №6 492цс15 від 16.09.2015 року, № 6 1058цс15 від 30.09.2015 року).

Вимоги заявників, щодо скасування актів державного виконавця про виселення та акту опису й арешту майна від 08.10.2015 року, також не можуть бути судом задоволені, оскільки вказані акти не є рішенням державного виконавця, а є документами які фіксують певну процесуальну виконавчу дію, яка в часі відбулася та не може бути скасована, оскільки вказаними актами відповідно зафіксовано факт виселення боржників (дія відбулась) та певний перелік описаного майна (на час опису).

Перелік обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження наведено в ст.. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з поміж яких в п. 13, ч. 1 зазначено таку підставу, як надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Як встановлено в судовому засіданні заявники звертались до суду з такою заявою, яку до розгляду було призначено на 16.10.2015 року, разом з тим, як повідомлено в судовому засіданні одним із заявників таку заяву заявниками було залишено без розгляду та вона судом по суті не розглянута.

У цьому звязку суд зважає на те, що в даному випадку та за певних обставин суд може відстрочити виконання рішення суду, яке буде обовязковою підставою для зупинення виконавчого провадження, разом з тим, та підстава для зупинення на яку посилаються заявники (на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті») не є такою що зумовлює зупинення виконавчого провадження, а тому така вимога заявників також не підлягає до задоволення.

Оскільки доводи заявників, про порушення державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження», за результатами дослідження обставин справи та наявних доказів, в тому числі і матеріалів виконавчих проваджень не знайшли свого підтвердження, відповідно відсутні підстави і для зобовязання державного виконавця Вишенського ВДВС ВМУЮ ОСОБА_4 вживати заходів щодо безперешкодного користування квартирою № 37, в буд. № 15 по вул. Стельмаха в м. Вінниці.

Враховуючи наведене скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 6,11,17,37,38,78 Закону України «Про виконавче провадження»,ст.ст. 76, 383-387 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, на дії державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_4 та зобовязання державного виконавця вчинити певні дії, за участю заінтересованих осіб: старшого державного виконавця Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ у Вінницькій області Микитюка Миколи Олександровича, Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня її проголошення через Вінницький міський суд Вінницької області до апеляційного суду Вінницької області.

Суддя: