Вирок № 59216125, 18.07.2016, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 759/19969/15-к

пр. № 1-кп/759/24/16

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Новик В.П.

за участю секретарів: Мельник Ю.О., Захарченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12015100080006698 за обвинувальним актом відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1), раніше судимого:

- 21.08.2009 Голосіївським районним судом за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбуття покарання звільнений з іспитовим строком на 2 роки;

- 30.03.2010 Києво-Святошинським районним судом Київської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу 850 гривень;

- 16.05.2011 Києво-Святошинським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 186, ч.4 ст. 70, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18.08.2011 вирок змінено, вважати засудженим за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі. Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 21.08.2009 щодо ОСОБА_1 виконувати самостійно. Звільнився з місць відбування покарання 23.06.2014 на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році»;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурор - Корбут О.С., обвинувачений - ОСОБА_1, захисник - ОСОБА_2, інші учасники - потерпілий: ОСОБА_3, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, будучи раніше неодноразово засудженим, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний тяжкий злочин, при наступних обставинах. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 20.02.2015 приблизно в 00 год. 30 хв., знаходячись біля супермаркету «Велика Кишеня», розташованого по пр. Л. Курбаса, 6-Г в м. Києві, познайомились з ОСОБА_3, з яким в подальшому вживали спиртні напої. Так, 20.02.2015 приблизно о 03 год. 30 хв., коли ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проходили вздовж буд. № 9-Б по вул. Г. Юри в м. Києві, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_4, вирішили відкрито викрасти мобільний телефон, який належить ОСОБА_3, чим вступили між собою в злочинну змову. З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_4 направилась до ОСОБА_3 та нанесла удар правою рукою, стиснутою в кулак, по обличчю ОСОБА_3, спричинивши останньому фізичний біль, внаслідок чого ОСОБА_3 втратив рівновагу та впав на землю. При цьому ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_4, застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, умисно наносив удари ногами по обличчю ОСОБА_3, в ході чого ОСОБА_4 із зовнішньої правої кишені джинсів, в які був одягнений ОСОБА_3, відкрито викрала мобільний телефон «Nокіа 101» сірого кольору, вартістю 150 грн., в якому знаходилась 1 СІМ-картка оператора мобільного зв'язку «Life», ціною 15 гривень, на рахунку якої знаходились грошові кошти в сумі 40 гривень та 1 СІМ-картка оператора мобільного зв'язку «МТС», ціною 15 гривень, а всього майна на загальну суму 220 грн., який сховала до правої кишені своєї куртки. Після цього ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 з місця вчинення злочину втекли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не визнав у повному обсязі, під час судового розгляду від дачі показань відмовився, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України. В судових дебатах обвинувачений вину свою також не визнав та повідомив, що потерпілого він не бив, а ОСОБА_4 ніякого телефону в потерпілого не брала. Вважає, що якби в потерпілого були тілесні ушкодження, то він мав би звернутися до лікарів, однак в матеріалах кримінального провадження не має доказів про наявність в потерпілого будь-яких тілесних ушкоджень.

Не дивлячись на повне невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини, його вина у вчиненому за викладених вище обставин у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб повторно, підтверджується усією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності та допустимості.

Так, усудовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 показав, що в середині лютого 2015 року приблизно о 23 год. він був із своїми друзями ОСОБА_14 та ОСОБА_15 біля магазину «Велика кишеня». До них підійшла компанія з одного хлопця і трьох дівчат, вони познайомилися. Через деякий час його друзі ОСОБА_14 і ОСОБА_15 пішли додому, а він залишився з новими знайомими, оскільки йому сподобалась одна з дівчат ОСОБА_5. В них закінчилися гроші і він пішов додому, де взяв 100 гривень. Тоді пішли до магазину «Велика кишеня», де купили продукти та пішли проводжати одну з дівчат додому. По дорозі все було нормально, жодних конфліктів між ними не було. Вони всі разом підійшли до під'їзду, але коли він повернувся, то ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були вже біля дороги, а біля нього були: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 В той момент ОСОБА_4 вдарила його в обличчя, йому було боляче і він закрив його руками. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наносили йому удари ногами по тулубу, руках, ногах. Від нанесених ударів він впав та лежав головою в сторону під'їзду, його обшукали, він просив, щоб не забирали паспорт. Він втратив свідомість, а коли прийшов до тями, то не знайшов своєї шапки, яку хотів надіти, бо було холодно. Він підвівся і почав шукати номер будинку, щоб зрозуміти, де знаходиться. Якраз в цей момент під'їхали працівники міліції, які відібрали в нього пояснення. Працівники міліції зайшли в під'їзд, звідки вивели ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ОСОБА_4 витягнула із своїх кишень телефони, один з яких був його. Телефон йому віддали в управлінні міліції. На даний час він немає жодних претензій до ОСОБА_1

У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що більше року назад вона, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 гуляли біля магазину «Велика кишеня», до них підійшла компанія, в якій був потерпілий. Вони познайомилися та разом вживали спиртні напої. Оскільки було пізно, то вона вирішила піти додому, а ОСОБА_4, ОСОБА_7 і потерпілий вирішили її провести. Біля під'їзду вони поговорили 5 хвилин, вона зайшла в під'їзд, почала підніматися до себе і почула якісь крики в під'їзді. Подивилася у вікно і побачила як ОСОБА_1 спілкується з потерпілим. В слідчого вона писала і підписувала все, що їй сказали, на слідчому експерименті їй також розказували, що робити. Вона не бачила як ОСОБА_4 виймала телефон в потерпілого.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що була понятим під час проведення слідчого експерименту, який проводився за адресою вул. Гната Юри, 9-б в м. Києві. На слідчому експерименті дівчина ОСОБА_5 показувала як дівчина і хлопець били іншого хлопця, а потім забрали в нього телефон. ОСОБА_9 розказувала і показувала все самостійно, без примусу і без тиску. Під час слідчого експерименту була присутня матір ОСОБА_9, а також ще один понятий та працівники міліції. Під час слідчого експерименту ніхто в стані алкогольного сп'яніння не перебував, жодних зауважень до даної слідчої дії у неї не було, вона підписувала протокол.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що була понятим при вилученні у приміщенні Святошинського райуправління міліції у дівчини мобільного телефону. Крім неї, були присутні: працівники міліції і ще одна дівчина, яка була також понятим. Дівчина, в якої вилучали телефон, була одягнена в теплу курточку. Вилучили телефон «Нокіа», на ньому була побита чи кришка, чи екран. Телефон діставали з правої кишені. При вилучені дівчина щось пояснювала, що саме вже не пам'ятає. При вилучені фотографували телефон.

Наведені показання потерпілого ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження під час дослідження:

- протоколу огляду місця події від 20.02.2015, відповідно до якого встановлено місце вчинення злочину відносно потерпілого ОСОБА_3 - ділянка місцевості біля першого парадного будинку № 9-б по вул. Г. Юри в м. Києві, де на снігу виявлено сліди боротьби та шапку;

- протоколу огляду місця події від 20.02.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 в кабінеті слідчого в присутності понятих з правої кишені своєї червоної куртки дістала мобільний телефон марки «Nокіа» сірого кольору, який має розбитий екран та потертості корпусу, кнопок, задня кришка телефону щільно не прилягає до телефону та належить потерпілому ОСОБА_3;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 27.06.2015, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_3в присутності понятих із застосуванням фотозйомки підтвердив та відтворив вищезазначені обставини вчинення відносно нього злочину обвинуваченим ОСОБА_1: наглядно демонструючи яким чином, де саме, в якій послідовності та ким саме наносились удари потерпілому, а в подальшому відбулося викрадення мобільного телефону;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 02.07.2015, відповідно до якого свідок ОСОБА_5 в присутності понятих із застосуванням фотозйомки підтвердила та відтворила обставини вчинення відносно потерпілого ОСОБА_3 злочину обвинуваченим ОСОБА_1: наглядно демонструючи хто наносив удари потерпілому, де знаходився останній після падіння та як викрадався мобільний телефон в потерпілого.

У судове засідання свідок ОСОБА_5, яка є неповнолітньою, прийшла без законного представника, незважаючи на виклик до суду разом із законним представником. А також у судовому засіданні вона змінила свої показання, показавши, що в слідчого вона писала і підписувала все, що їй сказали, а також під час проведення слідчого експерименту їй розказували, що робити, оскільки вона не бачила як ОСОБА_4 виймала телефон в потерпілого.

До зазначених показань свідка ОСОБА_5 у судовому засіданні суд відноситься критично, оскільки свідок ОСОБА_8 показала, що під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_5 в присутності законного представника показувала самостійно, без примусу і без тиску як дівчина і хлопець били іншого хлопця, а потім забрали в нього телефон.

Тому дані, які містить протокол проведення слідчого експерименту від 02.07.2015, суд вважає правдивими, а даний доказ - достовірним, належним, допустимим та кладе в основу вироку. Показання свідка ОСОБА_5, яка перебуває в дружніх стосунках з обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_4, надані нею у судовому засіданні, суд вважає такими, що спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_1;

- постанови ст. слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві від 16.05.2015, відповідно до якої речовим доказом визнано: мобільний телефон марки «Nokia-101» сірого кольору на дві сім-картки, які передано під зберігальну розписку потерпілому ОСОБА_3;

- речового доказу згідно ст. 357 КПК України, наданого для огляду потерпілим ОСОБА_3 - мобільного телефону «Nokia-101» сірого кольору на дві сім-картки, вилученого відповідно до протоколу огляду від 20.02.2015 у ОСОБА_4;

- висновку спеціаліста щодо вартості викраденого мобільного телефону, відповідно до якого його вартість становить 150 гривень;

- вироку Святошинського районного суду м. Києва від 17.09.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено їй покарання у виді 4 років позбавлення волі із застосуванням ст. 104 КК України та звільненням останньої від відбуття покарання з випробовуванням, іспитовим строком на 1 рік. Як вбачається з тексту вироку, ОСОБА_4 вину свою за участю ОСОБА_1 визнала повністю, щиро покаялась та достовірно розповіла про всі обставини вчинення нею разом з ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що співпадає з текстом в обвинувальному акті.

У судовому засіданні захисником у відповідності до ч. 3 ст. 89 КПК України заявлено клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 20.02.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 в кабінеті слідчого в присутності понятих з правої кишені своєї червоної куртки дістала мобільний телефон марки «Nокіа» сірого кольору, оскільки даний протокол стосується іншої особи за іншим кримінальним провадженням, а не обвинуваченого ОСОБА_1 та у судовому засіданні не допитано свідка ОСОБА_6, яка була понятим під час проведення даної слідчої дії.

У судовому засіданні встановлено, що кримінальне провадження № 12015100080001584 розпочате 20.02.2015 слідчим відділом Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Згідно п.п. 8-9 розділу ІІ Реєстру матеріалів досудового розслідування ОСОБА_1 повідомлено про підозру 01.07.2015, а 08.08.2015 оголошено його в розшук.

Відповідно до постанови прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва Парової Л.В. від 08.07.2015 виділено із кримінального провадження № 12015100080001584 в окреме провадження матеріали стосовно ОСОБА_1 за ознаками вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, враховуючи, що під час досудового розслідування відносно ОСОБА_4 було зібрано достатньо доказів для складання обвинувального акту та направлення матеріалів кримінального провадження до суду.

Тобто, протокол огляду місця події від 20.02.2015, відповідно до якого ОСОБА_4 в кабінеті слідчого в присутності понятих з правої кишені своєї червоної куртки дістала мобільний телефон марки «Nокіа» сірого кольору має безпосереднє відношення до даного кримінального провадження і є доказом сторони обвинувачення.

Зметою повного, всебічного та об'єктивного розгляду даного кримінального провадження суд всіляко сприяв стороні захисту у здійсненні виклику свідка ОСОБА_6 у судове засідання у відповідності до вимог ст. 135 КПК України шляхом надсилання повісток, які повернулися до суду за закінченням строку їх зберігання. Однак стороною захисту всупереч ст. 327 КПК України явку вказаного свідка у судове засідання для її допиту не забезпечено.

Вищевказана слідча дія - вилучення у ОСОБА_4 мобільного телефону сірого кольору, який належить потерпілому ОСОБА_3, проводилася у кабінеті слідчого в присутності двох понятих, одного з яких допитано у судовому засіданні - ОСОБА_10, яка підтвердила обставини проведення цієї слідчої дії. А також зазначила, що під час вказаної слідчої дії була присутня в якості понятого ще одна дівчина, зауважень до проведення цієї слідчої дії у свідка не було. У зв'язку з чим даний протокол огляду місця події від 20.02.2015 є достовірним, належним та допустимим доказом, який суд кладе в основу вироку.

Крім того, сторона захисту наполягала на допиті в судовому засіданні в якості свідка гр.ОСОБА_12, якій, на думку обвинуваченого, відомі обставини подій, які відбувалися в ніч з 19.02. 2015 на 20.02.2015. Вказане клопотання було задоволено судом, однак явку даного свідка у судове засідання стороною захисту не забезпечено. Крім того, встановлено, що на досудовому розслідуванні клопотань про її допит від обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника не надходило, обґрунтувань неможливості збирання таких доказів з боку захисту або наявності об'єктивних перешкод щодо їх збирання до суду не надійшло, підтверджень про виконання стороною захисту вимог ст. 290 КПК України - не надійшло.

Обвинувачений ОСОБА_1 намагався затягнути судовий розгляд даного кримінального провадження шляхом тиску на суд - відмовлявся від надання показань у судовому засіданні до того часу, поки суд не забезпечить явку вищевказаних свідків у судове засідання для їх допиту, ігноруючи роз'яснення головуючого про вимоги ст. 327 КПК України. У зв'язку з чим, суд надавав обвинуваченому час для підготовки до його допиту. Однак, і у наступному судовому засіданні обвинувачений відмовився від дачі показань, при цьому не забезпечивши явку заявлених свідків.

Що стосується заявленого захисником клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.05.2015, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_3 серед пред'явлених йому для впізнання фотознімків осіб впізнав ОСОБА_1 як особу, яка в ніч з 19.02.2015 на 20.02.2015 била його ногами по обличчю, спині, оскільки він оформлений з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, то слід зазначити наступне.

Даний протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.05.2015 містить фотографії осіб, однак в ньому взагалі не зазначено фотографії яких конкретно осіб надавалися потерпілому для впізнання, в т.ч. не зазначено чи міститься серед пред'явлених на фотознімках осіб обвинувачений ОСОБА_1 У зв'язку з чим, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.05.2015 судом визнається недопустимим доказом.

Невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину суд оцінює як захисну позицію, що має на меті уникнення від покарання або пом'якшення покарання за скоєне.

Суд, дотримуючись прав обвинуваченого, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 42 КПК України, а також всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхній сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, а також незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_1 не визнав своєї вини в інкримінованому йому злочині, суд приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 доведена в повному обсязі, підтверджується сукупністю досліджених доказів, які є належними та допустимими.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України вірно, оскільки він своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб повторно.

Вирішуючи питання про міру та вид покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого: раніше неодноразово судимий, в т.ч. за корисливі злочини, звільнився з місць відбування покарання 23.06.2014 на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році», після якого не працевлаштувався, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний корисливий злочин,не одружений, за місцем проживання скарг на поведінку обвинуваченого не надходило, перебуває на консультативному обліку у лікаря психіатра, у лікаря нарколога - не перебуває, а також враховує конкретні обставини, спосіб, обстановку вчиненого ним злочину, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає - рецидив злочинів.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 300 від 28.12.2015 у період кримінального правопорушення, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_1, та у теперішній час останній виявляв та виявляє ознаки резидуально-органічного ураження головного мозку з синдромом емоційно-вольової нестійкості і за своїм психічним станом міг та може усвідомлювати свої дії та керувати ними, в т.ч. в теперішній час здатен правильно сприймати обставини, які мають значення для справи і давати про них свідчення, з ним можуть проводитись слідчі дії, він може приймати участь у судовому засіданні. ОСОБА_1 застосування по відношенню до нього примусових заходів медичного характеру не потребує.

Також суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 в день вчинення кримінального правопорушення, а саме 20.02.2015 знаходився під адміністративним наглядом відповідно до ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 13.06.2014 та зобов'язаний був перебувати за місцем свого мешкання у період доби: з 21 год. до 05 год. наступної доби, а також на ОСОБА_1 діяла заборона щодо виїзду в особистих справах за межі району.

Враховуючи вищевикладене, а також думку потерпілого, який у вирішенні даного питання поклався на розсуд суду, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і міра покарання повинна бути пов'язана з позбавленням волі та визначена у межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Цивільного позову за даним кримінальним провадженням не заявлено. Процесуальних витрат за даним кримінальним провадженням немає. Долю речових доказів вирішено у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 17.09.2015.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 368, 373-376 КПК України, суд-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яким призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з 09.11.2015, тобто з дня його затримання та на підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 термін його попереднього ув'язнення, а саме: з 09.11.2015 по дату набрання даним вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ОСОБА_1 залишити без змін - тримання під вартою в Київському СІЗО № 13 Управління державної пенітенціарної служби України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя Новик В.П.