Ухвала суду № 59214674, 25.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/673/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1980/16Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Кривчун Т.О., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2016 року по справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_2 про врегулювання розбіжностей при укладанні додаткової угоди до договору,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулось до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 жовтня 2004 року між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_2 було укладено договір №2100 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, з метою забезпечення опалення нежитлового приміщення відповідача по вулиці Докучаєва, буд.№10 в м. Полтава. В подальшому ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулось до відповідача із пропозицією щодо зміни умов договору шляхом укладення додаткової угоди №7 від 25.01.2016 року, проте 28.01.2016 року підприємство отримало підписану додаткову угоду №7 разом з листом-протоколом розбіжностей щодо пунктів 11 та 11.5 додаткової угоди.

Підприємство 10.02.2016 року направило на адресу відповідача лист за №29-17/437 разом з протоколом узгодження розбіжностей, в якому погодило заміну пункту 11.5 додаткової угоди. На редакції пункту 11 додаткової угоди №7 до договору сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність із обставинами, які істотно змінились.

Уточнивши позовні вимоги у березні 2016 року, позивач просивсуд визнати пункт 11 додаткової угоди №7 від 25.01.2016 року до договору №2100 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 12.10.2004 року, укладеним в наступній редакції: «Розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії. Тариф на теплову енергію 1403 грн. 42 коп./Гкал (без ПДВ) для потреб інших споживачів (крім населення) з 01.05.2015 року. Тариф на теплову енергію 1354 грн. 31 коп./Гкал (без ПДВ) для потреб інших споживачів (крім населення) з 01.11.2015 року. Оплата за опалення проводиться за фактично використану кількість теплової енергії». Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2016 року позов задоволено.

Визнано пункт 11 додаткової угоди №7 від 25.01.2016 року до договору №2100 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 12.10.2004 року укладеним в наступний редакції: «Розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії. Тариф на теплову енергію 1403 грн. 42 коп./Гкал (без ПДВ) для потреб інших споживачів (крім населення) з 01.05.2015 року. Тариф на теплову енергію 1354 грн. 31 коп./Гкал (без ПДВ) для потреб інших споживачів (крім населення) з 01.11.2015 року. Оплата за опалення проводиться за фактично використану кількість теплової енергії».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», сплачений позивачем судовий збір в сумі 1378 грн.

З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судове засідання проводилось за участі сторін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що 25.06.2004 року між відкритим акціонерним товариством «Полтавський автоагрегатний завод» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу (а.с.12), відповідно до якого ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод» продало, а ОСОБА_2 купив нежитлові приміщення загальною площею 13,3 кв.м, що складають 1/625 частину житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином, розташованого за адресою: місто Полтава, вулиця Докучаєва, №10. По заяві власника відчужуються нежитлові приміщення: 23 тамбур 1,5 кв.м, 24 службове приміщення 9,5 кв.м, 25 кладова 0,7 кв.м, 26 вбиральня 1,6 кв.м, загальною площею 13,3 кв.м, що складає 1/625 частину обєкту (а.с.13-14).

12 жовтня 2004 року між обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір №2100 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (а.с.5-6).

Так, згідно пункту 20 даного договору у випадку зміни тарифів розрахунок проводиться з дня затвердження нових тарифів. У випадку заперечень з питання зміни тарифів споживач оплачує послуги по ново затверджених тарифів до вирішення спору згідно з діючим законодавством.

01.08.2011 року сторонами по справі було укладено додаткову угоду №5 до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №2100 від 12.10.2004 року. 20.10.2011 року сторонами було укладено додаткову угоду №6 до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №2100 від 12.10.2004 року, яким зокрема визначено нові тарифи, які визначалися виходячи з категорії споживачів «для потреб інших споживачів (крім населення)».

ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулось до ОСОБА_2 з письмовою пропозицією щодо зміни умов договору шляхом укладання додаткової угоди №7 від 25.01.2016 року.

25 січня 2016 року між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №7 до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №2100 від 12.10.2004 року (а.с.15-16). 28 січня 2016 року підприємство отримало підписану додаткову угоду №7 разом з листом-протоколом розбіжностей щодо пунктів 11 та 11.5 додаткової угоди.

Позивач 10.02.2016 року направив на адресу відповідача лист за №29-17/437 разом з протоколом узгодження розбіжностей, в якому погодив зміну пункту 11.5 додаткової угоди. Проте, сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність із обставинами, які істотно змінились, а саме пункту 11 додаткової угоди №7 до договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» реалізує теплову енергію ОСОБА_2 в нежитлове приміщення, що не придатне для проживання, як виробник теплової енергії, а не виконавець послуг централізованого опалення з використанням, при цьому згідно вимог чинного законодавства та розяснень НКРЕКП, відповідач відноситься до категорії споживачів «інші споживачі (крім населення)», а тому прийшов до висновку що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Правовідносини з постачання фізичним особам теплової енергії регулюються Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМ України від 21.07.2005 року №630. Вказані правовідносини є договірними.

Статтями 1, 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. При цьому споживачем теплової енергії є лише фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та ст. 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема належить: розроблення порядків (методик) формування тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; здійснення нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил провадження відповідних видів господарської діяльності.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1388 від 30.04.2015 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, іі виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) змінено тарифи на теплову енергію, іі виробництво, транспортування, постачання.

З наведених вище положень закону та змісту нормативних актів НКРЕКП вбачається, що споживачі теплової енергії (фізичні та юридичні особи) відповідно до методики формування тарифів розділяються на певні категорії: «населення» та інші споживачі «крім населення». До категорії інших споживачів «крім населення» відносяться бюджетні установи, релігійні організації та всі інші споживачі, які не відносять до зазначених вище груп. Розмір тарифів встановлюється НКРЕКП. При цьому, як вбачається з наведеного, критерієм розподілу виступає не належність споживачів до фізичних чи юридичних осіб, і вид їх діяльності, а призначення нерухомого майна, для отримання послуг з опалення якого у споживачів виникає потреба.

Як вбачається з матеріалів справи, та виходить зі змісту наведених норм закону тарифи для оплати послуг з теплопостачання для «населення» застосовуються для здійснення оплати фізичними особами послуг з теплопостачання в приміщеннях, які відносяться до «житлового фонду» та використовуються ними для проживання, а оскільки приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Докучаєва, №10 є нежитловим, то постачання теплової енергії ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» здійснюється за тарифом для потреб «інших споживачів» (крім населення). У спірних положеннях додаткової угоди №7 до договору категорія споживача - ОСОБА_2 не змінювалась.

Доводи апелянта, про те, що він не відноситься до категорії «інші споживачі (крім населення)», як є необґрунтованими та такими, що сформовані на підставі неправильного розуміння норм чинного законодавства.

Доводи апелянта, щодо неправомірно посилання судом першої інстанції на нормативно-правові акти, які втратили чинність, є обґрунтованими, проте, оскільки даний факт не вплинув на правильне вирішення справи, вони не є підставою для скасування рішення, та враховуються колегією суддів, шляхом наведення додаткових мотивів з посиланням на чинні вимоги закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргуОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя: /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_3 /підпис/ ОСОБА_4

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: