Рішення № 59211469, 18.07.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/5349/16-ц

Провадження № 2/161/2390/16

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Пушкарчук В.П.,

при секретарі Сіньчук Л.О.

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась в суд з позовом до відповідачів про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, мотивуючи свій позов тим, що перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 з 1978 року по 2013 рік.

Під час шлюбу ОСОБА_4 згідно рішення Першотравневої (на даний час Боголюбської) сільської ради від 20.11.1990 року, яким затверджено рішення дирекції радгоспу «Гнідавський», було виділено земельну ділянку площею 0,12га для будівництва індивідуального житлового будинку за рахунок присадибного фонду сільської ради.

В період шлюбу подружжям ОСОБА_4 було побудовано житловий будинок № 40а по вул. Л. Українки у с. Боголюби Луцького району.

13.10.2015 року ОСОБА_4 без згоди дружини, позивача по справі, подарував синові ОСОБА_5 вказаний житловий будинок і земельну ділянку, на якій він знаходиться.

26.01.2016 року рішенням Луцького міськрайонного суду визнано недійсним договір дарування житлового будинку № 40а по вул. Л. Українки у с. Боголюби Луцького району, укладений 15.10.2015 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 1200.

27 квітня 2016 року згідно рішення Луцького міськрайонного суду за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину житлового будинку та господарських будівель і споруд № 40а по вул. Л. Українки у с. Боголюби Луцького району.

Покликаючись на вищевикладене і ту обставину, що і земельну ділянку площею 0,12га для будівництва індивідуального житлового будинку по вул. Л.Українки, 40а у с. Боголюби чоловік подарував синові без згоди позивача, просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,12га для будівництва індивідуального житлового будинку по вул. Л. Українки, 40 а у с. Боголюби Луцького району.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, вказаних у заяві.

Представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити та додатково суду пояснила, що підстав для задоволення позову немає, оскільки її довіритель отримав земельну ділянку у приватну власність в порядку приватизації земель державного земельного фонду.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

Крім того, представник відповідачів зазначила, що позивач також має право отримати в порядку приватизації земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши документи справи суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа,щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 з 1978 року по 2013 рік.

Під час шлюбу ОСОБА_4 згідно рішення Першотравневої (на даний час Боголюбської) сільської ради від 20.11.1990 року, яким затверджено рішення дирекції радгоспу «Гнідавський», було виділено земельну ділянку площею 0,12га для будівництва індивідуального житлового будинку за рахунок присадибного фонду сільської ради.

В період шлюбу подружжям ОСОБА_4 було побудовано житловий будинок № 40а по вул. Л. Українки у с. Боголюби Луцького району.

13.10.2015 року ОСОБА_4 без згоди дружини, позивача по справі, подарував синові ОСОБА_5 вказаний житловий будинок і земельну ділянку, на якій він знаходиться.

26.01.2016 року рішенням Луцького міськрайонного суду визнано недійсним договір дарування житлового будинку № 40а по вул. Л. Українки у с. Боголюби Луцького району, укладений 15.10.2015 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 1200.

27 квітня 2016 року згідно рішення Луцького міськрайонного суду за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину житлового будинку та господарських будівель і споруд № 40а по вул. Л. Українки у с. Боголюби Луцького району.

В попередніх судових засіданнях сторони визнавали, що в спільному будинку вони проживали з 2000 року.

Статтею 368 ч.3 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Згідно із зазначеною нормою при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю зясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Відповідно до п. 29 Постанови Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що згідно положень ст.ст. 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємця чи фізичної особи-підприємця не є обєктом спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується земельної ділянки по вул. Л. Українки, 40а у с. Боголюби Луцького району, то суд враховує ту обставину, що зазначена земельна ділянка виділена ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Першотравневої (на даний час Боголюбської) сільської ради від 20.11.1990 року, яким затверджено рішення дирекції радгоспу «Гнідавський», за рахунок присадибного фонду сільської ради.

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 284248 від 27.11.2012 року, виданий на імя ОСОБА_4 не свідчить про приватизацію ним земельної ділянки, як одержану частку із земельного фонду, що давало б суду підстави вважати, що дана земельна ділянка є його особистою власністю, а не майном подружжя.

Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка площею 0,12га по вул. Л. Українки, 40а у с. Боголюби є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4, оскільки право спільної сумісної власності подружжя посідає провідне місце у системі не лише майнових, а й земельних відносин між ними.

Відповідно до ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди.

При спільній частковій власності на будівлю чи споруду до кожного з її співвласників переходить така сама доля у спільній власності на земельну ділянку, яку співвласник має у спільній власності на будівлю чи споруду.

Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом праваспільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення досудуз позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межідрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів,які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації,атакож договорівстосовноцінногомайна,згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Частинами 1, 2 ст. 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Отже, за змістом вищевказаних норм закону у разі дарування спільного сумісного майна подружжя, право власності на яке зареєстроване лише за одним із подружжя, таке майно підлягає відчуженню лише у разі наявності письмової згоди іншого з подружжя.

З договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що згода ОСОБА_1 на укладення договору дарування нотаріусом не посвідчувалась, так як дарувальник та обдарований повідомили нотаріуса, що майно є особистою власністю лише ОСОБА_4, що підтверджується їх спільною заявою.

Самостійно, без згоди інших співвласників, співвласник може розпорядитися лише своєю часткою (ст. 361 ЦК України).

Так, судом встановлено, що спірна земельна ділянка придбана в період шлюбу з позивачем, то суд приходить до висновку, що слід визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,12га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Л. Українки, 40а у с. Боголюби Луцького району Волинської області, укладений 13.10.2015 року.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 61, 83, 88, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 61, 65 СК України, ст.ст.52, 361, 368, 369 ЦК України, ст.ст. 89, 120 ЗК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,12га для будівництва індивідуального житлового будинку по вул. Л. Українки, 40 а у с. Боголюби Луцького району укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 13.10.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.10.2015 року за Р№ 748555507228.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,20 (пятсот пятдесят одну гривню двадцять копійок) грн. по 275,60 (двісті сімдесят пять гривень шістдесят копійок) грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_7