Рішення № 59204406, 11.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2016Справа №910/11165/16Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

до Моторно (транспортне) страхового бюро України

про відшкодування шкоди у розмірі 59 295,11 грн.

Представники

від позивача: Бабак Б.С. - представник за довіреністю № б/н від 04.11.2015 р.;

від відповідача: Чехоєва Н.М. - представник за довіреністю № 142 від 28.12.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторно (транспортне) страхового бюро України про відшкодування шкоди у розмірі 59 295,11 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №1/16-10/2014 від 16.01.2014 р., укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, перейшло право вимоги до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" щодо виплати страхового відшкодування у розмірі 49 500,00 грн. внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи - ПАТ "СК "Лафорт" та невиплатою останнім суми грошового відшкодування, обов'язок відшкодувати шкоду покладається на Моторне (транспортне) страхове бюро України на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 7 244,82 грн. та 3% річних у розмірі 520,79 грн. та інфляційні втрати 2 029,50 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.07.2016 р.

08.07.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі, документи по справі.

11.07.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 17.05.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" та ОСОБА_4 укладено поліс № АВ/7798857 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі від 19.07.2012 р., за яким застраховано цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen, д.н. НОМЕР_2.

Із страхового акту № _11-13/0069 складеного приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" вбачається, що 26.07.2012 р. ОСОБА_5, керуючи автомобілем Volkswagen, д.н. НОМЕР_2, порушив Правила дорожнього руху України, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем НОМЕР_1.

Внаслідок настання страхового випадку, приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" було здійснено розрахунок страхового відшкодування, яке підлягає виплаті потерпілій особі - ОСОБА_6 та визначений його розмір у сумі 49 500,00 грн.

В подальшому 16.01.2014 р. між ОСОБА_6 (цедент, первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (цесіонарій, новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст. 512-519 Цивільного кодексу України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Volkswagen, д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.07.2012 р., номер полісу АВ/7798857, у страховій компанії ПАТ "СК "Лафорт".

Відповідно до п. 1.1 договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках.

Згідно з п. 1.2 вказаного договору характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим Договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 49 500,00 грн.

Пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування передбачено, що зобов'язаними особами є: особа, визнана винною у ДТП особа - ОСОБА_5; страхова компанія - ПАТ "СК "Лафорт"; Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Відповідно до 2.1 Договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування за передані права вимоги до боржника за договором страхування цесіонарій сплачує цементу 49 500,00 грн.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору для реалізації цесіонарієм придбаних ним прав цедент передає під час підписання цього Договору наступні документи: чинний на дату ДТП поліс ОСЦВВТЗ або посвідчення відповідної пільгової категорії (учасник бойових дій, інвалід війни, інвалід 1 групи); копію паспорту, що засвідчує особу цедента; копію посвідчення водія цедента; довідку про присвоєння цеденту ідентифікаційного номеру; копію документу про реєстрацію транспортного засобу та документу, що посвідчує правомірність керування ТЗ цедентом; довідку про пошкодження ТЗ, складену інспектором ДАІ на місці ДТП; відомості про наявність добровільного страхування автомобіля (КАСКО); оригінал або завірену належним чином копію авто товарознавчого дослідження щодо встановлення розміру заданої шкоди (ремонт з урахуванням фізичного зносу), складеного відповідно до чинного законодавства, з обов'язковим долученням оригіналів фотографій пошкодженого ТЗ, зображення номерних знаків та номеру кузову (VIN код), або оригінал чи завурену належним чином копію авто товарознавчого дослідження щодо встановлення вартості ТЗ після ДТП у разі визнання ТЗ фізично знищеним; довідку про ДТП, яка видається органами внутрішніх справ (розширена довідка із зазначенням інформації про учасників ДТП та про осіб, винних у скоєнні ДТП); копію постанови місцевого суду, завірену належним чином (мокрою печаткою відповідного суду), що підтверджує відповідальність іншого учасника ДТП; заяву про відсутність здійснення взаєморозрахунків з особою, відповідальною за заподіяну шкоду; заяву до страхової компанії про відшкодування шкоди.

16.01.2014 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактором) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/16-01/2014, в порядку та на умовах якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 16.01.2014 р.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу, в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Відповідно до п. 1.3 договору факторингу, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу становить 49 500,00 грн.

Згідно з п. 1.4 договору факторингу, зобов'язаними особами є: особа, визнана винною у ДТП особа - ОСОБА_5; страхова компанія - ПрАТ "СК "Лафорт"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до п. 1.5 договору факторингу, зобов'язання клієнта перед боржником за основним договором на момент укладення цього Договору клієнтом виконані повністю.

Згідно з п. 2.1 договору факторингу, для реалізації фактором придбаних ним прав клієнт передає під час підписання цього Договору наступні документи: засвідчену копію основного договору; пакет документів відповідно до п. 3.1 основного договору.

Пунктом 4.1 договору факторингу, що за передані права вимоги до боржника за Договором факторингу фактор сплачує клієнтові 15 190,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" набуло право грошової вимоги у розмірі 49 500,00 грн. до боржників, які визначені у п. 1.4 договору факторингу.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20063/13 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт".

27.02.2015 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до господарського суду міста Києва із заявою № 7 від 27.02.2015 р. про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" за 15 договорами факторингу на загальну суму 227 753,48 грн., в тому числі , і за договором факторингу на суму 49 500,00 грн., що ґрунтуються на невиконаних приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лафорт" зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просило визнати грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду міста Києва 910/20063/13 від 21.05.2015 р. визнано кредитором приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на суму 228 971,48 коп.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт", в тому числі, і за договором про надання фінансових послуг факторингу № 1/16-01/2014 на суму 49 500,00 грн.

Відповідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 49 500,00 грн. та обґрунтованість такої вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лафорт" встановлені в ухвалі господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. у справі № 910/20063/13, мають преюдиціальне значення і не потребують доказуванню у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості;

має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту;

заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими;

подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом;

продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом…

За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Ухвалою господарського суду міста Києва № 910/20063/13 від 06.10.2015 р. затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт" та припинено провадження у справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на викладене суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ для задоволення вимог його кредиторів.

Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором страхової компанії - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 49 500,00 грн., проте під час провадження у справі про банкрутство такої особи не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

Частиною першою статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам.

Відповідно до п. 41.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.

Таким чином, МТСБУ відшкодовує шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ у двох випадках: визнання страховка банкрутом або ліквідації страховика, а також у випадку недостатності коштів страховика та існування заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву б/н від 11.07.2016 р. про те, що позивачем за договором факторингу набуто лише право грошової вимоги до страхової компанії, яку визнано банкрутом, а не права виплати страхового відшкодування, судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До основних ознак договору факторингу слід віднести, зокрема, предмет договору, яким є відступлення права грошової вимоги, у зв'язку з чим відбувається заміна кредитора у зобов'язанні. Метою такого відступлення є отримання фінансування від фактора (банка чи іншої фінансової установи), що, в свою чергу, зумовлює віднесення факторингу до фінансових операцій. Віднесення факторингу до фінансових послуг обумовило ще одну відмінну ознаку такого договору, а саме специфіку його сторін, зокрема фактором може бути банк чи інша фінансова установа, а клієнтом юридична особа чи фізична особа-підприємець. Окрім цього, фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів (факторинг) відбувається за плату (окрім випадків, коли факторинг має забезпечувальний характер), розмір якої визначається договором, це може бути як сплата відсотків, так і фіксованої ставки за таку фінансову послугу. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Договір факторингу, поєднує в собі ознаки різних договорів: цесії (відступлення права вимоги), кредитування, страхування, застави, поруки, і є окремим видом правочину, який регулюється спеціальними нормами законодавства, а саме Главою 73 ЦК України "Факторинг", Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" тощо.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України № 910/11399/15 від 11.11.2015 р.

Таким чином, позивач, уклавши з ФОП ОСОБА_3 договір факторингу, отримав від первісного кредитора право вимоги з одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди (за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відподальності власників наземних транспортних засобів) до боржника - ПрАТ "СК "Лафорт", а відтак правомірно набув прав нового кредитора у зобов'язанні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні та доведені всі необхідні умови для здійснення відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, а саме: визнання страховика-учасника МТСБУ (приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лафорт") банкрутом та його ліквідацію, а також недостатність коштів і майна страховика-учасника МТСБУ для здійснення грошових виплат його кредиторам (зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"), а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про стягнення з МТСБУ шкоди у розмірі 49 500,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 7 244,82 грн. 3% річних у розмірі 520,79 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 029,50 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, адже відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з зобов'язальних відносин.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 17.02.2016 р. у справі № 910/24533/14 та від 09.03.2016 р. у справі № 910/20198/15.

Відтак, підстави для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 520,79 грн. та індексу інфляції в розмірі2 029,50 грн. у суду відсутні.

Щодо неустойки, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику (потерпілій особі).

Як передбачено у пункті 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році", господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок неустойки доданий до позовної заяви, суд приходить до висновку про те, що він не містить всіх елементів, необхідних для здійснення обґрунтованого розрахунку штрафних санкцій, а саме не вказано чіткого періоду нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних, оскільки в додатках до позовної заяви відсутні докази отримання відповідачем вимоги вих. № 51 від 29.01.2016 р.

Оскільки, суду не надано доказів отримання відповідачем вимоги та відсутністю у суду достатніх даних для здійснення власного розрахунку неустойки, тому вимоги позивача щодо стягнення неустойки в розмірі 7 244,82 грн. є не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються:

на позивача в сумі 227,65 грн., на відповідача - 1 150,35 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 32-35, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; ідентифікаційний код 37686922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36020, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 14-А/22; ідентифікаційний код 37686922) шкоду у розмірі 49 500 (сорок дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 150 (одна тисяча сто п'ятдесят) грн. 35 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення 25.07.2016 року.

Суддя С.М.Мудрий