Рішення № 59204218, 20.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2016Справа №910/6279/15-гГосподарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до За участю 1. Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега - поліс»; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» провизнання недійсним договору відступлення права вимоги Представники:

від Позивача: Івасів Ю.Ю. (представник за довіреністю);

від Відповідача-1: Харабет О.І. (представник за довіреністю);

від Відповідача-2: Тарнавська О.В. (представник за довіреністю);

від Третьої особи: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега - поліс» (надалі також - «Відповідач-1») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (надалі також - «Відповідач-2») про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 01.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (Кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега - поліс» (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №0108, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор зобов'язується відступити (передати) Новому кредитору за цим Договором право вимоги до Боржника, а Новий кредитор зобов'язується сплатити Кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9. цього Договору, та набути означене право вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення. Як зазначає Позивач, вказаний договір є недійсним, оскільки Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Мега - поліс» є страховою компанію, Закон України «Про страхування» не допускає вчинення страховими компаніями таких правочинів, тобто вказаний правочин вчинений без дотримання ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Позивач не є стороною оспорюваного правочину, проте є зацікавленою особою, оскільки 12.08.2014 року відносно Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» порушено справу про банкрутство, а вимоги Позивача і Відповідача - 2 включені до реєстру вимог кредиторів. Зазначає, що права вимоги за договором були передані підприємству, яке є підконтрольним голові наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар», й такі дії направлені на створення підконтрольного боржнику комітету кредиторів, усунення реальних кредиторів. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги №0108 від 01.08.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега - поліс».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 року (суддя Якименко М.М.) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року (судді: Ткаченко Б.О. - головуючий, судді Зеленін В.О., Шевченко Е.О) апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 року - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2015 року у справі №910/6279/15-г залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 25.05.2016 року заяву Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року, рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2015 року у справі №910/6279/15-г скасовано, справу №910/6279/15-г передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/6279/15-г.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/6279/15-г передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2016 року справу № 910/6579/15-г прийнято до провадження суддею Чинчин О.В., судове засідання призначено на 30.06.2016 року.

29.06.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 15.06.2016 року.

29.06.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 15.06.2016 року.

30.06.2016 року в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники позивача та третьої особи вимоги ухвали суду від 15.06.2016 року не виконали.

В судовому засіданні представник відповідача-2 подав документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.06.2016 року відкладено розгляд справи на 20.07.2016 року, у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

04.07.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

18.07.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 20 липня 2016 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив Суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представники Відповідача - 1 та Відповідача - 2 заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, просили Суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 року у справі № 910/6279/15-г.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» є 50045, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ОКРУЖНА, будинок 127.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/6279/15-г направлялись на адресу Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Третя особа про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 20 липня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (Кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега - поліс» (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №0108, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор зобов'язується відступити (передати) Новому кредитору за цим Договором право вимоги до Боржника, а Новий кредитор зобов'язується сплатити Кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9. цього Договору, та набути означене право вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення.

Згідно з ст. 1 Договору боржник - Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "КОНСТАР", ідентифікаційний код юридичної особи 32309445, місцезнаходження якого: 50045, Україна, м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 127;

договір оренди - договір оренди нежитлового приміщення №6-128/90 від 14.05.2013 р., укладений між первісним кредитором (орендодавець за договором оренди нежитлового приміщення) та боржником (орендар за договором оренди нежитлового приміщення), згідно якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове платне користування без права передачі в суборенду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6, розташованого на четвертому поверсі будівлі, загальною площею 37,5 кв.м. орендарю, а орендар зобов'язався прийняти та щомісячно оплатити орендну плату згідно виставлених рахунків та актів про надання послуг по оренді приміщення.

Відповідно до п. 2.2. Договору загальний розмір заборгованості Боржника Право вимоги якої відступається згідно даного Договору становить 51 408,00 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору сторони домовились, що право вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення вважається відступленим кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами акту відступлення права вимоги.

Ціна договору складає суму грошових коштів в національній валюті України та визначається сторонами окремо. (п.3.9 Договору)

У пункті 5.1 Договору визначено, що новий кредитор гарантує, що він є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору; має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) уразі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказаний договір є недійсним, оскільки Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Мега - поліс» є страховою компанію, Закон України «Про страхування» не допускає вчинення страховими компаніями таких правочинів, тобто вказаний правочин вчинений без дотримання ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Позивач не є стороною оспорюваного правочину, проте є зацікавленою особою, оскільки 12.08.2014 року відносно Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» порушено справу про банкрутство, а вимоги Позивача і Відповідача - 2 включені до реєстру вимог кредиторів. Зазначає, що права вимоги за договором були передані підприємству, яке є підконтрольним голові наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар», й такі дії направлені на створення підконтрольного боржнику комітету кредиторів, усунення реальних кредиторів. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги №0108 від 01.08.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега - поліс».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 01.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (Кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега - поліс» (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №0108, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор зобов'язується відступити (передати) Новому кредитору за цим Договором право вимоги до Боржника, а Новий кредитор зобов'язується сплатити Кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9. цього Договору, та набути означене право вимоги за Договором оренди нежитлового приміщення.

Постановою Верховного Суду України від 25.05.2016 року заяву Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено частково, постанову Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року, рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2015 року у справі №910/6279/15-г скасовано, справу №910/6279/15-г передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові Верховного Суду України зазначено, що зі змісту умов договору № 0108 вбачається, що кредитор (ТОВ "Енерготехпром") уступив грошову вимогу до боржника (ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар") в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ПрАТ "СК "Мега-Поліс") зобов'язався сплатити кредитору, тобто за умовами оспорюваного договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК. Так, частиною першою статті 1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). При цьому якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК). Аналогічні положення наведено і в пунктах 3.2 і 3.7 договору № 0108, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника у погашення заборгованості за виконання зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення. Кредитор (ТОВ "Енерготехпром") не відповідає перед новим кредитором (ПрАТ "СК "Мега-Поліс") у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

У цьому випадку права грошової вимоги до боржника переходять до фактора з метою забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором (забезпечувальне відступлення).

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 року у справі №26/347-06-6531.

Таким чином, у випадку правової конструкції договору факторингу має місце двостороннє зобов'язання сторін (з однієї сторони - надання грошових коштів у розпорядження, а з другої сторони - відступлення права грошової вимоги та здійснення оплати).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога.

Згідно з частиною 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, відповідно до вимог статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статей 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор, на момент укладення договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

Відповідно до п. 2.1 спірного Договору про відступлення права вимоги №0108 від 01.08.2014 року його предметом є відступлення Кредитором на користь Нового кредитора право вимоги до Боржника, у зв'язку з чим Відповідач - 1 стає кредитором у зобов'язаннях з боржником - Публічним акціонерним товариством «Криворізький турбінний завод «Констар» за Договором оренди нежитлового приміщення №6-128/90 від 14.05.2013 р., укладеним між первісним кредитором (орендодавець за договором оренди нежитлового приміщення) та боржником.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Суд зазначає, що в Договорі про відступлення права вимоги №0108 від 01.08.2014 року відсутнє зобов'язання Нового кредитора передати Первісному кредитору грошові кошти за плату.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, це передбачено ст.1084 ЦК України.

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

За таких обставин, Суд приходить до висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є саме договором купівлі-продажу права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно з п. 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує відповідного ліцензування.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до Закону України "Про страхування" страхова діяльність підлягає ліцензуванню.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Закон України "Про страхування" є спеціальним законом, який регламентує страхові послуги як окремий вид фінансових послуг, що надаються страховиками та особливості здійснення ними кредитної діяльності як фінансової послуги, проте цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення.

Стаття 6 Господарського кодексу України визначає загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно зі ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Оспорюваний правочин є договором відступлення права вимоги, який регулюється нормами ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України і не є ані договором факторингу ані фінансовою послугою, не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої визначено ст. 2 Закону України "Про страхування". Також, договір не містить жодних ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України "Про страхування".

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено, що оспорюваний договір відступлення права вимоги порушує будь-які норми чинного законодавства України, а також не доведено відсутність у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс" права на укладення спірного договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року у справі № 910/6279/15-г, від 05.10.2015 року у справі № 910/6281/15-г, від 28.10.2015 року у справі № 910/8670/15.

Таким чином, безпідставними є посилання Позивача на відсутність у Відповідача-1 правових можливостей на вчинення спірного договору, зокрема, правового статусу фінансової установи та відповідної ліцензії, оскільки Договір про відступлення права вимоги №0108 від 01.08.2014 року не є фінансовою послугою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", так як його предметом як зазначалося вище є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не фінансування під відступлення права грошової вимоги, як помилково зазначає Позивач.

Враховуючи вищевикладене, а також виходячи з положень та умов оспорюваного Договору відступлення права вимоги, Суд дійшов висновку, що укладення оспорюваного договору регулюється ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України. Оспорюваний договір не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої встановлені у ст. 2 Закону України "Про страхування", а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування; оспорюваний договір не містить ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України "Про страхування", а є лише підставою для виникнення правовідносин між його сторонами, суб'єктний склад на укладення якого не обмежений ані загальними нормами цивільного законодавства, ані спеціальними.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року також зазначено, що поза увагою судів залишилася та обставина, що розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 25 червня 2015 року № 1546, за результатами розгляду справи про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, ПрАТ "СК "Мега-Поліс" зобов'язано вжити заходів для недопущення у подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, оскільки договір № 0108 є договором факторингу, за яким було фактично сплачено грошові кошти, що підтверджується, зокрема, банківськими виписками. Отже, ПрАТ "СК "Мега-Поліс" порушило вимоги законодавства про фінансові послуги, оскільки частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України "Про страхування", пунктом 2.11 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 року № 805/8126, визначено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Проте, Суд звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 у справі № 826/16652/15 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" задоволено повністю, визнано нечинним та скасовано Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" від 25 червня 2015 року №1546.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 року , яка набрала законної сили, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 у справі № 826/16652/15 залишена без змін.

Що стосується доводів Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в частині порушення його прав, як кредитора Публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" та на порушення прав та інтересів позивача укладенням спірного договору відступлення права вимоги, Суд зазначає.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 постанови).

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Втім, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи поданий на розгляд господарського суду спір по суті, Суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що договір спрямований на створення підконтрольного божнику комітету кредиторів та на усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень в справі про банкрутство.

Проте, Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом Позивач не зазначає чи порушені його права як кредитора в справі про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", зокрема, сторонами оспорюваного ним правочину, які також визнані кредиторами у справі про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", а обґрунтовує свої вимоги лише можливістю порушення його прав як кредитора ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" в майбутньому, оскільки його може бути усунуто від процесу прийняття рішень в справі про банкрутство третьої особи.

Суд зазначає, що Позивачем не доведено порушення оспорюваним договором прав та інтересів банку як кредитора у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", оскільки договір було укладено відповідачами 01.08.2014 року, а справа про банкрутство Третьої особи була порушена господарським судом Дніпропетровської області 12.08.2014 року, тобто, укладення спірного правочину не могло порушити права позивача як кредитора третьої особи. Крім того, укладеним договором не змінювався розмір заборгованості третьої особи, а лише замінено особу кредитора в зобов'язанні.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір про відступлення прав вимоги №0108 від 01.08.2014 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега - поліс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега - поліс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25 липня 2016 року.

Суддя О.В. Чинчин