Постанова № 59202164, 20.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2016 р. Справа № 922/4415/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Катренко І.С.

за участю представників сторін:

прокурора - Захарової Н.О. на підставі службового посвідчення від 10.04.2015р. № 032956;

позивача не зявився;

1-го відповідача ОСОБА_1 на підставі довіреності від 12.01.2016р. №229;

2-го відповідача - не зявився;

3-го відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (вх.№ 1074 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15

за позовом: Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до 1-го відповідача: ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

до 2-го відповідача: Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради", м. Харків ,

до 3-го відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до: 1) ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 2) КЗ "Харківського міжшкільного навчально-виробничого комбінату №5 ХМР", 3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009р., укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, погодженого відповідачем-1, а також зобов'язати відповідача-3 звільнити нежитлові приміщення площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, та повернути їх у комунальну власність.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсними договір оренди нерухомого майна №3759 від 26.01.2009р., укладений між Комунальним закладом "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, та всі додаткові угоди до вказаного договору оренди, а саме: від 01.01.2012р., 26.01.2012р., та додаткову угоду (дата не вказана) укладену між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та ФОП ОСОБА_3, погоджені ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; зобов'язано ФОП ОСОБА_3 звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади м. Харкова нежитлове приміщення площею 60 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, згідно договору оренди нерухомого майна № 3759 від 26.01.2009р.; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь державного бюджету України 812,00 грн. судового збору; стягнуто з КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на користь державного бюджету України 812,00 грн. судового збору; стягнуто з ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на користь державного бюджету України 812,00 грн. судового збору.

Рішення суду з посиланням на положення статей 203, 215, 216, 785 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", мотивовано наявністю підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №3759 від 26.01.2009р., оскільки були передані для розміщення діяльності не повязаної з навчально-виховним процесом.

ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що з 26.01.2009р. нежитлове приміщення площею 60 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, перебуває в орендному користуванні за договором оренди, який було укладено на підставі та в порядку, що встановлений Законом України "Про оренду державного і комунального майна"; приміщення за оспорюваних договором не використовується навчальним закладом. Також зазначає, що при укладені оспорюваного договору та додаткових угод до нього, сторонами були додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вважає, що підстави для визнання його недійсним на підставі статті 203 Цивільного кодексу України відсутні.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 25.05.2016р.

У звязку з відпусткою судді Шутенко І.А., автоматизованою системою документообігу суду 24.05.2016р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Здоровко Л.М., судді Бородіної Л.І., судді Плахова О.В.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. у справі №922/4415/15 відкладено розгляд справи на 08.06.2016р.; зобовязано прокурора та Комунальний заклад "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради" надати належним чином засвідчену копію статуту КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради", станом на момент укладення оспорюваного договору та на цей час; зобовязано прокурора надати письмові пояснення та докази в обґрунтування, коли саме прокурору стало відомо про порушення зазначене в позовній заяві; зобовязано прокурора, ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради" надати належним чином засвідчену копію плану спірного нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48; належним чином засвідчену копію технічної документації на приміщення, що знаходяться на балансі КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради" із зазначенням цільового призначення вказаних приміщень.

31.05.2015р. прокурором подано до апеляційного господарського суду письмові пояснення (вх.№5517).

08.06.2016р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду письмові пояснення (вх.№5876), в яких зазначає, що на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. надає належним чином засвідчену копію технічного паспорту на нежитлову будівлю по просп. Льва Ландау, 48 (пр-т 50-річчя СРСР, 48), м. Харків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2016р. у справі №922/4415/15 відкладено розгляд справи на 20.07.2016р.

У звязку з відпусткою судді Бородіної Л.І., автоматизованою системою документообігу суду 19.07.2016р. для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Здоровко Л.М., судді Плахова О.В., судді Шутенко І.А.

Колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

19.07.2016р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх.№7245).

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 20.07.2016р. представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, просила суд рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 20.07.2016р. представники 2-го та 3-го відповідача не з'явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки суд не повідомили, хоча як вбачається з матеріалів справи, були завчасно повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги (т. 2 а.с.51,52).

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що сторони у справі належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, право звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають право підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2.1. Наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012р. Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень основними завданнями здійснення представництва в суді, зокрема є захист інтересів держави у випадках порушення або загрози їх порушення, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з положеннями Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), підстава для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Офіційним тлумаченням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. визначено, що під органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, територіальна громада - жителі, обєднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне обєднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено статтею 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У даній справі, Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Харкова.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу положень статті 29 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, повноваження якого визначено Законом України Про освіту та Положенням про Міністерство освіти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. № 630 (надалі - Положення).

Міністерство освіти і науки України забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, повязану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Міністерство освіти бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

Положенням не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти і науки, до суду про визнання незаконним рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження майном, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування об'єктів нерухомості державної та комунальної власності.

Отже, Положенням не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти і науки, до суду про визнання незаконним рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження майном, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування об'єктів нерухомості державної та комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями законодавства України, зокрема частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у відповідності до положень закону звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.1999р. між ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Харківської міської ради (власник) та Комунальним закладом освіти навчально - виробничим комбінатом Фрунзенського району м.Харкова (заклад) було укладено договір про передачу майна в оперативне управління №937 (надалі договір №937) (т.1 а.с.64-66).

Відповідно до пункту 1.1. договору №937, власник передає, а заклад приймає майно в оперативне управління на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.04.1999р. №450 та розпорядження управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 14.05.1999р. №322.

Згідно з пунктом 1.3 договору №937, власник передає закладу в оперативне управління майно строком на 1 рік.

Відповідно до пункту 5.1 договору №937, заклад використовує передане майно у відповідності до мети та задачі, передбачених його Статутом.

Пунктом 5.2 договору №937 сторони погодили, що закладу дозволяється списувати, передавати іншим організаціям, здавати в оренду передане майно та приміщення тільки з дозволу власника.

26.01.2009р. між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3І.(орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №3759 (т. 1 а.с.12-18) (надалі договір №3759).

Відповідно до пункту 1.1. договору №3759, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 60 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: м.Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48 та знаходиться на балансі управління освіти Фрунзенської районної у м.Харкові ради.

За умовами пункту 1.2. договору №3759, майно передається в оренду з метою використання виробнича діяльність субєктом малого підприємництва (кондитерське виробництво)

Відповідно до пункту 2.1.договору №3759, набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання передачі майна.

Пунктом 3.1 договору передбачено №3759, що вартість обєкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 167 390,00рн станом на 19.01.2009р.

26.01.2009р. КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на підставі договору оренди передало за актом приймання передачі нежитлового приміщення (будівлі) Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 нерухоме майно, що є предметом договору (нежитлове приміщення 2-го поверху площею 60,0кв.м., в 2-ох поверховій нежитловій будівлі) (т. 1 а.с.19)

Відповідно до рішення Харківської міської ради від 16.11.2011 р. № 492/11 Про затвердження Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова (надалі - Порядок) орендодавцями комунального майна є: ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо: нерухомого майна, яке знаходиться в господарському віданні та оперативному управлінні комунальних підприємств (крім КП Жилкомсервіс), установ, організацій або яке закріплене за КП Жилкомсервіс під власні потреби, та загальна площа якого перевищує 200 квадратних метрів на одне комунальне підприємство, установу, організацію (підпункт 1.2.1.(г) пункту 1.2 Порядку.

01.01.2012р. муж КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №3759/2009 від 26.01.2009р., якою виклали договір оренди №3759/2009 від 26.01.2009р. в новій редакції (надалі додаткова угода №3759/2009)(т.1 а.с. 20-23).

Відповідно до пункту 1.1. додаткової угоди №3759/2009, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 60,00 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48 та знаходиться на балансі КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації №2031 від 25.12.2008р Майно передається в оренду з метою використання: виробнича діяльність субєктів малого підприємництва (кондитерське виробництво) (пункт 1.2. додаткової угоди №3759/2009).

Згідно пункту 2.1 додаткової угоди №3759/2009, набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання передачі майна.

Відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди №3759/2009, вартість обєкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 167 390,00грн. станом на 19.01.2009р.

Цей договір згідно пункту 10.1 додаткової угоди №3759/2009 діє до 26.01.2012р.

Відповідно до умов пункту 10.5 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той саме термін і на тих саме умовах .

01.01.2012р. КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на підставі договору оренди №3759/2009 від 26.01.2009р. передало в орендне користування за актом приймання передачі нежитлового приміщення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 нерухоме майно, площею 60,00 кв.м. розташоване за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48 (т. 1 а.с.24)

26.01.2012р. між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №3756 від 26.01.2009р. нежитлового приміщення (надалі додаткова угода) (т. 1 а.с.25).

Пунктом 1 додаткової угоди сторони погодили, що керуючись Законом України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до Методики розрахунку орендної платті за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011р. № 566/11, за згодою сторін, пункт 3.1. та пункт 3.2. розділу 3 "Орендна плата", та пункт 10.1. розділу 10 "Строк дії та умови зміни, розірвання Договору", договору оренди № 3759 від 26.01.2009р. викласти в наступній редакції:

"3.1. Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 108 000,00грн. ( сто вісім тисяч грн.) станом на 13.04.2012р.

3.2. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011р. № 566/11 (далі - Методика). Орендна плата за січень місяць 2012р. становить - 945,00 грн. без урахування пдв. Ставка орендної плати складає 15%.

10.1. Цей договір діє з 26.01.2012р. до 26.01.2013р."

Додатковою угодою б/н б/д до договору оренди нежитлового приміщення №3759 від 26.01.2009р. КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (орендар) погодили викласти пункт 10.1 договору оренди №3759 від 26.01.2009р. в наступній редакції: 10.14. Цей договір діє з 26.01.2015р. до 26.01.2016р. (т.1 а.с 27.)

Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2015р. заступник прокурора Харківської області звернувся до голови Харківської міської ради ОСОБА_4 з листом №09-767вих.-15, в якому повідомив про свій намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору оренди та повернення майна у зв'язку з виявленням прокуратурою порушень вимог Закону України "Про освіту" під час укладання договору оренди від 26.01.2009р. №3759 між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та ФОП ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 29).

30.07.2015р. заступник прокурора Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009р., укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, погоджені відповідачем-1, а також зобов'язати відповідача-3 звільнити нежитлові приміщення площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, та повернути їх у комунальну власність.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що прокуратурою міста Харкова під час вивчення стану використання майна закладів освіти встановлено факт надання в оренду субєкту господарювання майна навчального закладу для цілей, не повязаних з навчальним процесом, що порушує інтереси держави в частині гарантування конституційного права громадян на освіту.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 позов задоволено повністю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Особи, визначені статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними " вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з приписами частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільно кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) не можуть бути обєктами оренди, зокрема ,обєкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з положеннями частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", приватизації не підлягають обєкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають зокрема, обєкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про освіту" визначено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно приписів статей 28, 29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Статтею 3 Закону України Про професійно-технічну освіту також визначено, що професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до пункту 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997р. № 38 (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) (надалі - Постанова) до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься здавання в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до змісту пункту 4 розділу 9 вказаної Постанови була надана можливість державним навчальним закладам здавання в оренду будівель, споруд, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України 17 серпня 2000р. №507, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин,

Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, (який регулювався постановою КМУ від 20.01.1997р. №38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" в редакції від 17.11.2004р.) не входила можливість здавання в оренду іншого нерухомого майна, тобто не була передбачена можливість орендування окремого приміщення.

Посилання апелянта на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 27.10.2010р. №796, відповідно до якої обсяг майна закладів освіти, яке може бути надано в оренду на платній основі розширився, в даному випадку не підлягає до застосування до спірних правовідносин, оскільки даний нормативно правовий акт, яким затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності набрав чинності тільки 13.09.2010р., тобто після виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

Крім того, постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. за №63 затверджені Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (надалі- Правила ДСанПіН 5.5.2.008-01), які поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.

Відповідно до пункту 3.19 Правил ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча стаття 61 Закону України "Про освіту" зазначає, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих, в тому числі, на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень. Однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з копії технічного паспорту (т.2 а.с. 26-34) нежитлові приміщення загальною площею 60,00кв.м., передані в оренду за оспорюваних договором, які знаходяться за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, належать до комунальної власності та розташовані в Комунальному закладі "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР", отже за статусом є державним навчальним закладом, який законом в цілому заборонено використовувати не за призначенням.

Відповідно до пункту 1 "Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат" затвердженого наказом Міністерства освіти України від 30.11.1993р. № 430 визначено, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат (надалі - комбінат) - навчально-виховний комплекс, який задовольняє потреби громадян, держави і суспільства у поглибленні базової трудової підготовки школярів 8-11 (10-11) класів, здійснює професійне консультування учнівської молоді, організовує їх добровільну продуктивну працю та забезпечує реалізацію потреб особистості в отриманні професії і кваліфікації відповідно до її інтересів, здібностей, наявних умов.

Відповідно до Статуту Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 28.12.2008р.) (надалі - Статут) (т.1 а.с.54-71) затвердженого начальником управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, головною метою навчального закладу є здійснення трудової ,профільної, професійної, підприємницької підготовки учнівської молоді, забезпечення задоволення освітніх запитів із профільного й професійного навчання на підвищеному рівні та адаптацію молоді в умовах ринкової економіки поряд з отриманням загальноосвітньої підготовки у загальноосвітніх навчальних закладах (пункту 1.5. Статуту).

Відповідно до пункту 1.11. Статуту, у КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" запроваджено наступні профілі навчання: дошкільне виховання; медичний, бухгалтерський облік, деревообробка, металообробка, радіотехнічний, менеджмент та підприємництво, швацький, секретар керівника і автодільниця.

Отже, напрямки за якими Комунальний заклад "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради" здійснює навчання не пов'язані з діяльністю 3-го відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, а саме - кондитерське виробництво.

З огляду на викладені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що платні послуги по передачі в оренду приміщень загальноосвітнього державного закладу можуть надаватися виключно з метою досягнення передбачених у статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань, якими є виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Крім того, відповідно до статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з приписами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, яка у відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", є достовірними, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (основний); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

До матеріалів справи апелянтом не надано доказів пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю.

Отже, оспорюваним договором фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під виробництво хліба та хлібобулочних виробів, тобто для проведення господарського (підприємницької) діяльності орендарем.

Також, колегія суддів зазначає, що Наказом Держкоммістобудування України від 27.06.1996р. №117 затверджено державні будівельні норми "Будинки та споруди навчальних закладів" ДБН В.2.2-3-97 (надалі - ДБН В.2.2-3-97 ).

Пунктом 3.5 ДБН В.2.2-3-97 передбачено, що в навчальних приміщеннях з постійним перебуванням людей, окрім необхідних систем вентиляції, слід передбачати наскрізне або кутове провітрювання приміщень (в тому числі через рекреації, коридор або суміжне приміщення). Вікна повинні бути обладнані пристроями механічного відчинення фрамуг чи кватирками на доступній для відчинення висоті.

Крім того, пунктом 3.6. ДБН В.2.2-3-97 передбачено, що навчальні приміщення належить ізолювати від приміщень, де є джерела розповсюдження шуму (майстерні, фізкультурно-спортивні зали тощо) і запахів (їдальні і т.п.).

Як вбачається з наданої представником апелянта до матеріалів справи копії експлікації технічного паспорту внутрішньої площі до нежитлової будівлі літ. А -3 (пр.50річчя СРСР №48) (а.с.31-33), призначенням нежитлового приміщення 2-го поверху, загальною площею 60,0 кв.м. є пекарня, у даному приміщенні відсутнє наскрізне або кутове провітрювання та воно є джерелом розповсюдження запахів, що свідчить про порушення пунктів 3.5, 3.6. ДБН В.2.2-3-97, при цьому на 1-му та 3-му поверсі знаходяться учбові кабінети.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України ,якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсними (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього суперечать вимогам частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване приміщення було передано для розміщення діяльності, не повязаної з навчально-виховним процесом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду Харківської області про наявність підстав визначених статтями 203, 215, 216, 785 Цивільного кодексу України, частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" для визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009р. та додаткових угод до нього від 01.01.2012р. №3759/2009, від 26.01.2012р., додаткової угоди б/н б/д, зобовязання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 звільнити та повернути спірні нежитлові приміщення до комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2015р. Харківською міською радою було подано до господарського суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому вона просить застосувати позовну давність до спірних правовідносин (т.1 а.с.68-69).

У відповідності до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За приписами частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014р. у справі №916/2414/13, від 29.10.2014р. у справі №6-152цс14 та від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15.

Як зазначає прокурор у додаткових поясненнях (т.1 а.с.145, т.2 а.с.16-17), про порушення вимог законодавства при передачі в оренду майна Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" він дізнався у травні 2015р. під час вивчення стану збереження майна навчальних закладів Харківської області.

31.03.2015р. прокуратурою Харківської області було направлено лист на адресу ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Харківської міської ради з проханням надати перелік діючих договорів оренди нерухомого майна закладів освіти міста Харкова та копії відповідних договорів.

ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 06.04.2015р. №5176, який надійшов на адресу прокуратури області 19.05.2015р. надано перелік запитуваних договорів оренди, однак копій документів до прокуратури області надано не було.

У зв'язку з цим, 27.05.2015р. прокуратурою Харківської області надано доручення прокурору міста Харкова щодо витребування в управліннях освіти міста Харкова копій договорів оренди майна закладів освіти з додатками.

Прокурор міста Харкова листом від 10.06.2015 №04-34-7063вих15 повідомив, що прокуратурою міста направлено запит на адресу Харківського міського голови щодо надання копій відповідних договорів оренди, але відповідь на зазначений запит не надходила, у зв'язку з чим прокуратурою області витребувані копії відповідних документів у КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР".

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір було укладено 26.01.2009р., строк дії договору продовжувався додатковими угодами до нього від 01.01.2012р. строк дії до 26.01.2012р., від 26.01.2012р. строк дії до 26.01.2013р., додаткова угода б/н б/д строк дії до 26.01.2016р., отже, на даний час договір є чинними, 3-й відповідач ФОП ОСОБА_3 продовжує користуватись приміщеннями навчального закладу.

Отже, на момент звернення прокурора з позовом (30.07.2015р.), договір був чинним.

Як вже було зазначено вище, оспорюваний договір та додаткові угоди до нього, не відповідають вимогам законодавства, однак орендодавець - ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та балансоутримувач - Харківська міська рада, вважають оспорюваний договір таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач і не звертався до суду з відповідним позовом, а враховуючи, що прокурору не було відомо про наявність оспорюваного договору, то відповідно і прокурор не міг звернутись з таким позовом, оскільки про наявність оспорюваного договору йому стало відомо у травні 2015р. під час вивчення стану збереження майна навчальних закладів Харківської області.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду Харківської області про відмову в задоволенні заяви Харківської міської ради про застосування строків позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25 липня 2016р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.