Постанова № 59202028, 19.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2016 р. Справа№ 910/31303/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Пашкіної С.А.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від позивача: Петрук Т.Я. - представник за довіреністю від 23.12.2015 року;

від відповідача: Патрик Г.Г. - представник за довіреністю від 28.12.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 року

у справі № 910/31303/15 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 25 096, 25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Просто-Страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 25 096, 25 грн. витрат по виплаті страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виконано умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплачено страхувальнику, у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перейшло право вимоги (регресу) до осіб, відповідальних за завдані збитки, яким є відповідач, як особа, що відповідає за збитки від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є учасник бойових дій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивач довідався про особу відповідальну за спричинену у ДТП шкоду лише 04.08.2015 року, а отже з цієї дати починається відлік строку позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року справу № 910/31303/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено до розгляду на 29.06.2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні 29.06.2016 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.06.2016 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 29.06.2016 року оголошена перерва до 19.07.2016 року.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року у зв'язку із перебуванням судді Руденко М.А., яка не є головуючою суддею, у відпустці, справу № 910/31303/15 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016 року, справу № 910/31303/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року, справу № 910/31303/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Пашкіна С.А.

Представник позивача у судовому засіданні 19.07.2016 року подав заяву про визнання поважності причин пропуску строків звернення до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.07.2016 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 30 жовтня 2012 року в місті Маріуполі на проспекті Перемоги відбулась дорожньо- транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль „Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_7 та застрахований автомобіль „Мітсубісі Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керувала ОСОБА_8.

Відповідно до Постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2013 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_7.

У результаті цієї пригоди був пошкоджений, зокрема, автомобіль „Мітсубісі Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_2.

Відповідно до висновку № 1048 від 02 листопада 2012 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „Мітсубіші Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 37 842,58 гривень.

При цьому, 16.05.2012 року між АТ „ПРОСТО-страхування" та ФОП ОСОБА_9 було укладено договір страхування № АТФ 1208862 майнових інтересів власника автомобіля „Мітсубісі Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_2.

17 грудня 2012 року співробітниками АТ "ПРОСТО-страхування" було складено розрахунок страхового відшкодування № 6058, що належить до виплати страхувальнику. Згідно з даним розрахунком страхове відшкодування становить 25 096,25 гривень.

Відповідно до платіжного доручення № 39519 від 20 грудня 2012 року АТ „ПРОСТО- страхування" виплатило страхувальнику страхове відшкодування за ремонт автомобіля „Мітсубісі Патжеро", реєстраційний номер НОМЕР_2, в розмірі 25 096,25 гривень.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Зважуючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191 ЦК України, на які посилається позивач.

Матеріалами справи підтверджено, що транспортний засіб - автомобіль марки "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_7, вина якого у скоєнні ДТП встановлена в судовому порядку.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом".

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області № 22-Ц/778/4473/15 від 04 серпня 2015 року було встановлено, що ОСОБА_7 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії ЮА № 032198,

31 жовтня 2012 року ТОВ "Універсам Елена" повідомила відповідача про страховий випадок, що стався 28 жовтня 2012 року з водієм ОСОБА_7, який є учасником бойових дій, та надало свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що належить даному підприємству.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що МТСБУ несе відповідальність за учасника бойових дій, ОСОБА_7М, особи винної у вчиненому ДТП.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги який перейшов до позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 25 096,25 грн. страхового відшкодування є обґрунтованою.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що з моменту ДТП яка сталася 30.10.2012 року, минуло три роки.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України).

Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди, а у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-112цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Таким чином, перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 30.10.2012 року та закінчився 30.10.2015 року.

Так, позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 11.12.2015 року, тобто з пропущенням встановленого чинним законодавством трирічного строку позовної давності.

Проте, колегія суддів зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 3-14гс14 від 13.05.2014 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що до застосування строку позовної давності суд повинен встановити поважність або неповажність пропуску строку позовної давності.

Водночас, суд першої інстанції не встановив поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, колегією суддів встановлено, що у передбаченому законом порядку позивач звернувся до винуватця ДТП про стягнення витрат на страхове відшкодування у сумі 25 096, 25 грн.

14.11.2014 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області позов АТ «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_7 було задоволено та стягнуто з винної особи 25 096, 25 грн.

Натомість, лише 04.08.2015 року рішенням Апеляційного суду Запорізької області № 22-ц/778/4473/15 було встановлено, що ОСОБА_7 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії ЮА № 032198, а отже за спричинені збитки повинен відповідати МТСБУ.

22.10.2015 року позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування.

17.11.2015 року відповідач направив відповідь на заяву позивача, відповідно до якої відмовив у виплаті страхового відшкодування.

Беручи до уваги зазначене, враховуючи те, що ОСОБА_7 є учасником бойових дій було встановено лише Апеляційним судом Запорізькї області (04.08.2015 року) та зважаючи на те, що відповідач надав відповідь на заяву позивача про виплату страхового відшкодування вже після спливу строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

За таких обставин, зважаючи на вище викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги до МТСБУ є обгрунтованими, а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 року у справі № 910/31303/15 скасувати.

3. Позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бул. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10; код ЄДРПОУ 24745673) витрати по виплаті страхового відшкодування у сумі 25 096, 25 грн., 1 218, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 339, 80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи № 910/31303/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

С.А. Пашкіна