Постанова № 59201912, 21.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2016 року Справа № 904/9163/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Герасименко І.М. (доповідач)

судді: Широбокова Л.П., Кузнецова І.Л.

секретар судового засідання: Погорєлова Ю.А.

за участю представників сторін:

представник позивача: ОСОБА_1

представники відповідача, третіх осіб 1,2,3,4 у судове засідання не зявились, про час та місце слухання справи попереджені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Вай", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016р. у справі №904/9163/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Вай", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агея", м. Запоріжжя,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, с. Городилець, Турійського району, Волинської області,

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,

за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,

про визнання договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом від 07.07.2014р. Э/ГР № 07/07-1 недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрі Вай" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.07.2014р. Э/ГР №07/07-1, який укладений між ТОВ "Фрі Вай" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6.

Рішенням господарського суду Дніпроптеровської області від 15.03.2016р. по справі №904/9163/15 (головуючий суддя Рудь І.А., судді: Мартинюк С.В., Юзіков С.Г.) в позовних вимогах відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016р. у справі № 904/9163/15, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального. В апеляційній скарзі вказав, що оскаржуваний право чин не був направлений на настання реальних наслідків, був вчинений за відсутністю волевиявлення ТОВ «ФРІ ВАЙ». Представник ТОВ «ФРІ ВАЙ» - ОСОБА_7 усвідомлював той факт, що умисно вчинює право чин всупереч інтересам ТОВ «ФРІ ВАЙ» та має бажання на настання невигідних для довірителю наслідків. Також вказав, що відповідно до змісту договору №Э/ГР №07/07-1 від 07.07.2014р., маршрут перевезення: м. Бяла-Равська (Польща) Дніпропетровськ (Україна). При цьому, акт здачі прийняття робіт №ОУ-0000006 складено за надання транспортно експедиційних послуг за маршрутом Груець (Польща) Дніпропетровськ (Україна).

Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/9163/15 від 15.03.2016р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Визнати недійсним договір 3/ГР №07/07-1 від 07.07.2014р., укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «Фрі Вай» про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародних сполученнях.

В судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду 21.07.2016р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу; представники відповідача, третіх осіб 1,2,3,4 у судове засідання не зявились, про час та місце слухання справи попереджені належним чином.

Колегія суддів, дослідивши докази по справі, в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

07.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідністю "Фрі Вай" в особі директора ОСОБА_7, діючого на підставі Статуту (експедитор-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (експедитор-2) укладений договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом Э/ГР №07/07-1 (надалі - договір).

Згідно п.1.1. договору, предметом цього договору є порядок взаємовідносин, які виникають між експедитором-1 та експедитором-2, при здійсненні автомобільних перевезень вантажів у міжнародному сполученні.

Відповідно до п.1.2. договору, перевезення здійснюються на підставі Заявок, які є невідємною частиною договору. Підписана повноважними представниками сторін та засвідчена відтиском печатки заявка підтверджує факт прийняття сторонами всіх умов даного договору в кожному конкретному випадку. Копія заявки, передана факсимільним звязком, має юридичну силу нарівні з оригіналом.

Сторони узгодили в договорі те, що Заявка повинна містити найменування вантажу, його кількість (обєм), тоннаж, точні габарити при негабаритних та великовагових перевезеннях, характер упаковки, пункт завантаження та розвантаження, маршрут прямування, час, дату подачі транспорту під завантаження, вартість перевезення, строки доставки, а також інші умови перевезення, визначені сторонами як істотні (п. 1.3 договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що вартість послуг з перевезення вантажів визначається на договірній основі, сума послуги вказується в рахунку або заявці.

Факт виконання перевезення оформлюється актом виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками експедитора-1 та експедитора -2, засвідчується відтиском печатки на підставі підтверджуючих перевезення документів (п. 2.2 договору).

Договір вступає в силу з моменту його укладення сторонами та діє до 31.12.2013р. Всі зміни, доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі. Факсові копії договору, додатків, заявок та інших документів мають юридичну силу нарівні з оригіналом. Розірвання договору допускається за взаємною згодою сторін, в односторонньому порядку за умови відсутності не виконаних зобовязань сторін та оформлюється в письмовій формі. Якщо по закінченню строку дії цього договору жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік (п.5.1. договору).

На виконання цього договору, сторонами було складено заявку Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014р. про транспортне експедирування за маршрутом м. Бяла Равська, Польща м. Дніпропетровськ, Україна, автомобілем Вольво АА 6191 НА//АА 6427 ХТ, дата вивантаження 15-16.07.2014р., сума фрахту - 16 330 грн. 00 коп.

Позивач ставить під сумнів реальність укладання оспорюваного договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.07.2014р. Э/ГР №07/07-1 та документів, складених на його виконання, оскільки вони були підписані відстороненим від виконання посадових обов'язків директором ТОВ "Фрі Вай" ОСОБА_7 з прикладенням втраченої печатки підприємства позивача з метою привласнення грошових коштів позивача та введення в оману щодо фактичних обставин іншої дійсної господарської операції. Посилається на те, що договір від 07.07.2014р. Э/ГР № 07/07-1 та укладена на його виконання заявка від 11.07.2014р. Э/ГР № 110714-3, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними. Крім того, як на підставу визнання спірного договору недійсним позивач посилається також на те, що, на його думку, спірний договір перевезення вантажів укладений внаслідок зловмисної домовленості представника ТОВ „Фрі Вай ОСОБА_7, який відсторонений від виконання посадових обов'язків директора ТОВ "Фрі Вай" з 06.08.2014р., та його матері ФОП ОСОБА_2 з метою привласнення грошових коштів підприємства позивача та введення в оману щодо фактичних обставин іншої дійсної господарської операції.

Також позивач вказав на те, що перевезення, про яке йдеться у заявці від 11.07.2014р. Э/ГР № 110714-3, складеної на виконання умов оспорюваного договору, насправді здійснене перевізником ФОП ОСОБА_3 на виконання договору-заявки П/ГР № 100714-3 від 10.07.2014р., укладеної із експедитором ФОП ОСОБА_5, що діяв на виконання договору-заявки П/ГР № 100714-2 від 10.07.2014р., укладеної із експедитором ФОП ОСОБА_4, яка, у свою чергу, діяла на виконання договору-заявки № 100714-1 від 10.07.2014р., складеної на виконання умов договору транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 16.05.2014р. З/Д №16/05-1, укладеного із замовником ТОВ „Агея. Тобто, перевезення вантажу яблуко за замовленням ТОВ „Агея з 11.07.2014р. по 16.07.2014р. по маршруту м. Бяла - Равська (Польша) Дніпропетровськ (Україна) автомобілем Вольво АА6191НА/АА6427ХТ перевізником ФОП ОСОБА_3 дійсно відбулося, але без участі ТОВ „Фрі Вай та ФОП ОСОБА_2

В обґрунтування викладених у позовній заяві обставин позивач посилається на наявність складених між вказаними експедиторами та замовником відповідних договорів-заявок та актів приймання-передачі наданих послуг, виставляння замовнику та сплата ним відповідного рахунку за виконане перевезення, доказами розрахунків між експедиторами за надані послуги тощо.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, вказавши, що оспорюваний договір укладений сторонами відповідно до вимог чинного законодавства, складена на його виконання заявка №Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014р., виконана у повному обсязі, про що свідчить підписаний обома сторонами акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 16.07.2014р. на суму 16 330 грн. 00 коп. Факт належного виконання спірного договору з боку ФОП ОСОБА_2 також підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015р. по справі №904/1302/15 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТОВ "Фрі Вай" про стягнення заборгованості за вказаним перевезенням, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р., яким позовні вимоги задоволені. Таким чином, судовим рішенням, що набрало чинності, був встановлений факт неналежного виконання ТОВ „Фрі Вай зобов'язань за спірним договором та стягнуто з позивача заборгованість за надані послуги з організації перевезення вантажу за маршрутом м. Бяла Равська, Польща м. Дніпропетровськ, Україна, автомобілем Вольво АА 6191 НА//АА 6427 ХТ, дата вивантаження 15-16.07.2014р., сума фрахту - 16 330 грн. 00 коп., згідно заявки №Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014р.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати на підставі ст. 215 ЦК України недійсним договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.07.2014р. Э/ГР №07/07-1, з підстав недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а також з підстав зловмисної домовленості між сторонами, що за приписами ч.1 ст. 232 Цивільного кодексу України має правовим наслідком недійсність правочину, яка визнається судом.

Зі змісту ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умова договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов'язання, що виникають із договору транспортного експедирування як різновиду транспортних договорів унормовані Главою 65 Цивільного кодексу України.

Поняття договору транспортного експедирування визначено статтею 929 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Слід врахувати, що положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно правовими актами.

Зі змісту частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України вбачається, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

При цьому, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Слід також врахувати, що відповідно до змісту постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до позовної заяви, позивач посилається на те, що сторони, укладаючи спірний договір, не мали на меті реального настання правових наслідків, що обумовлені ним, а діяли з метою привласнення грошових коштів ТОВ „Фрі Вай та введення в оману щодо фактичних обставин іншої дійсної господарської операції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Судова колегія дійшла висновку, що доводи позивача спростовуються фактами, встановленими рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2015р. у справі № 904/1302/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Вай" про стягнення заборгованості за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2015р.

Так, вказаними судовими рішеннями були встановлені факти існування договірних відносин між ТОВ „Фрі Вай та ФОП ОСОБА_2 на підставі договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.07.2014р. Э/ГР №07/07-1, належне виконання ФОП ОСОБА_2 умов вказаного договору та укладеної на його виконання заявки від 11.07.2014р. Э/ГР № 110714-3, а також факт несвоєчасних та не у повному обсязі розрахунків ТОВ „Фрі Вай із ФОП ОСОБА_2 за наданні останнім послуги експедирування, що стало підставою для нарахування ФОП ОСОБА_2 понесених нею інфляційних втрат, 3% річних та стягнення заборгованості у судовому порядку.

Також, зі змісту постанови від 01.10.2015р. по справі № 904/1302/15 вбачається, що посилання ТОВ „Фрі Вай на кримінальну справу №208/2026/15-к є безпідставним, оскільки за його твердженням у кримінальній справі №208/2026/15-к вирішується питання привласнення грошових коштів ТОВ „Фрі Вай, але не стосується спростування факту надання послуг за договором Э/ГР№07/07-1. Таким чином, ТОВ „Фрі Вай не довів, що ОСОБА_7, перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Вай", не мав права підписувати договір Э/ГР №07/07-1 від 07.07.2014р., заявку Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 16.07.2014р., в той час як факт надання послуг, їх вартість та стан взаєморозрахунків доведено позивачем в порядку ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, спірний договір виконувався сторонами, та твердження позивача про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Посилаючись на зловмисну домовленість, позивач вказав на те, що договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07.07.2014р. Э/ГР №07/07-1 з боку ТОВ „Фрі Вай підписаний відстороненим від виконання посадових обов'язків директором ТОВ "Фрі Вай" ОСОБА_7 з прикладенням втраченої печатки підприємства позивача з метою привласнення грошових коштів позивача, приховування складу кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_7 за звинуваченням у розкраданні грошових коштів ТОВ „Фрі Вай із використанням реквізитів його матері ФОП ОСОБА_2, на рахунку якої опинились грошові кошти ТОВ „Фрі Вай без підтверджуючих документів; укладання оспорюваного договору, на думку позивача, має головною ціллю руйнування звинувачення по кримінальній справі, порушеної проти ОСОБА_7 органами по боротьбі з економічною злочинністю м. Дніпродзержинська, яка на цей час є предметом судового розгляду по справі № 208/2026/15-к у Заводському районному суді м. Дніпродзержинська, а також введення в оману щодо фактичних обставин іншої дійсної господарської операції.

На момент винесення рішення суду по справі №904/9163/15 вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення також відсутні.

Суд не може погодитись із вказаними доводами, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Зловмисна домовленість в розумінні ст. 232 ЦК України означає саме навмисні дії представника, які полягають в усвідомленні ним того, що він вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання.

Відповідно до п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі

наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України, що вбачається з п. 22 постанови пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" де вказано, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Судом було встановлено, що позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження існування умислу представника ТОВ „Фрі Вай ОСОБА_7 на вчинення дій при укладенні спірного договору всупереч інтересам довірителя, а також настання несприятливих для ТОВ „Фрі Вай наслідків саме через укладання між сторонами оспорюваного правочину.

Отже, доводи позивача про зловмисну домовленість між сторонами, внаслідок якої укладений спірний договір, під час судового розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що як в заявці Э/ГР №110714-3 від 11.07.2014р. до договору Э/ГР №110714-3 (а.с. 5), так і в акті №ОУ-0000006 від 16.07.2014р. (а.с. 6) вказано маршрут перевезення Груець (Польща) Дніпропетровськ (Україна), тобто заперечення апелянта з цього приводу є необґрунтованими.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань наявності підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, з якими закон пов'язує недійсність правочину, а також наявності зловмисної домовленості між сторонами, що за приписами ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України має наслідком недійсність оспорюваного правочину, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Решта посилань позивача в обґрунтування позовних вимог, а також доводи, викладені третіми особами у письмових поясненнях, спростовуються матеріалами справи або не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Таким чином, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 ГПК України, відсутні, а в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.99,101,103,105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрі Вай", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,- залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 року по справі №904/9163/15, - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України на протязі 20 днів.

Повний текст постанови підписано 26.07.2016р.

Головуючий І.М. Герасименко

Судді І.Л. Кузнецова

ОСОБА_9