Постанова № 59201908, 20.07.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.07.2016р. справа №913/515/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: ОСОБА_5 за довіреністювід відповідача:ОСОБА_6 за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київна рішення господарського суду Луганської області від06.06.2016р.по справі№913/515/16 (суддя: Іноземцева Л.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київдо Комунального підприємства «Сватове-тепло» м. Сватове, Луганська областьпростягнення 68 898,91грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства «Сватове-тепло» м. Сватове, Луганська область про стягнення 68 898,91грн., з яких пені в сумі 24 209 грн. 77 коп., інфляційних втрат в сумі 41 532 грн. 34 коп., 3% річних в сумі 3 156 грн. 80 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 06.06.2016р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Сватове-тепло» про стягнення 68 898 грн. 91 коп. задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Сватове-тепло» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість з пені в сумі 11 364 грн. 53 коп., 3% річних в сумі 2 963 грн. 57 коп., втрати від інфляції в сумі 3 681 грн. 66 коп., судовий збір в сумі 587 грн. 49 коп.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 12 845 грн. 24 коп., 3% річних в сумі 193 грн. 23 коп., втрат від інфляції в сумі 37 850 грн. 68 коп. відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Луганської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині зменшення розміру пені на 50% та прийняти в цій частині нове рішення, за яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне зясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апелянт також зазначає, що оскільки сума нарахованих штрафних санкцій є значно меншою в порівнянні зі збитками кредитора, тому суд не мав права зменшувати санкції.

Крім того, позивач зазначає про те, що в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судове засідання прибув, надав заперечення, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого статями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційні скарги, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Комунальним підприємством «Сватове-тепло» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2232/14-БО-20, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1.).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

За визначеннями п.2.1 договору, Продавець передає Покупцеві з 1 січня 2014р. по 31 грудня 2014р. газ обсягом до 755,0 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.).

На підставі п.п. 2.1.1, 2.1.2 Договору сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого планованого обсягу продажу газу без коригування планованого обсягу.

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За умовою п.3.4 договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи його транспортування установлюються НКРЕ.

За змістом п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 448,00грн., без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; - податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 287,00грн., крім того ПДВ 20% - 57,40грн., всього з ПДВ 344,40грн.

До сплати за 1000куб.м. природного газу 2 783,96грн., крім того ПДВ 20% - 556,79грн., всього з ПДВ 3 340,75грн.

Згідно п.5.5 договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 11 Договору визначено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 1 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Також, сторонами укладалися Додаткові угоди до Договору №1 від 29.04.2014р., №2 від 23.05.2014р., №3 від 10.06.2014р., №4 від 15.09.2014р., №5 від 10.11.2014р. та №6 від 08.12.2014р., якими змінювався п. 5.2. статті 5 «Ціна газу» Договору.

Договір на купівлю-продаж природного газу та Додаткові угоди до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глав 19, 20 Господарського кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що у період за який виник спір, сторони перебували у договірних відносинах, що ними не заперечується.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач на виконання умов передав, а відповідач прийняв природний газ за період з січня по грудень 2014 року на підставі Договору, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень: від 31.01.2014 в обсязі 111,187 тис. куб. м на суму 371 448 грн. 19 коп.; від 28.02.2014 в обсязі 97,144 тис. куб. м на суму 324 534 грн. 02 коп.; від 31.03.2014 в обсязі 85,181 тис. куб. м на суму 284 568 грн. 60 коп.; від 30.03.2014 в обсязі 43,779 тис. куб. м на суму 230 491 грн. 17 коп.; від 31.05.2014 в обсязі 15,229 тис. куб. м на суму 94 544 грн. 32 коп.; від 30.06.2014 в обсязі 14,412 тис. куб. м на суму 89 674 грн. 58 коп.; від 31.07.2014 в обсязі 13,796 тис. куб. м на суму 85 841 грн. 69 коп.; від 31.08.2014 в обсязі 12,255 тис. куб. м на суму 76 253 грн. 25 коп.; від 30.09.2014 в обсязі 14,494 тис. куб. м на суму 92 845 грн. 90 коп.; від 31.10.2014 в обсязі 53,279 тис. куб. м на суму 341 295 грн. 47 коп.; від 30.11.2014 в обсязі 72,611 тис. куб. м на суму 485 218 грн. 64 коп.; від 31.12.2014 в обсязі 84,574 тис. куб. м на суму 647 975 грн. 55 коп.

З актів приймання-передачі природного газу вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період з січня по грудень 2014 року в обсязі 617,941тис.куб.м. на суму 3 124 691 грн. 38 коп.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.6.3 договору, сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях Покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Матеріалами справи підтверджено, що покупець здійснив оплату вартості поставленого природного газу, але з порушенням строків його оплати, що підтверджується Довідкою по операціях за Договором від 22.01.2014р. №2232/14-БО-20.

Оскільки, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем газу належним чином не виконав, за поставлений газ вчасно не розрахувався, позивачем нараховано 24 209грн. 77 коп. пені за період з 15.02.2014р. по 05.02.2015р., 41 532грн. 34 коп. інфляційних витрат за період з лютого 2014р. по січень 2015р. та 3 156 грн. 80 коп. 3% річних за період з 15.02.2014р. по 05.02.2015р.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахування інфляційних витрат, колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення даних вимог частково в сумі 2 963,57грн. 3% річних за період з 15.02.2014р. по 04.02.2015р. та 3 681,66грн. інфляційних витрат з березня 2014р. по січень 2015р., враховуючи те, що дата погашення боргу не входить до періоду прострочення, а також те, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 24 209грн. 77 коп. за період з 15.02.2014р. по 05.02.2015р. з урахуванням здійснених часткових оплат, за несвоєчасне виконання зобовязання оплатити поставлений природний газ.

Такий вид забезпечення виконання зобовязання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу країни, статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього Договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 24 209,77грн., підлягають частковому задоволенню у сумі 22 729,05грн., за період з 15.02.2014р. по 04.02.2015р., виходячи з того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Проте, відповідач під час розгляду справи заявив клопотання про зменшення розміру інфляційних витрат, 3% річних та штрафних санкцій.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що розрахунки протягом 2014 року з позивачем здійснювались несвоєчасно через обставини незалежні від нього, зокрема обмеження казначейського обслуговування розпорядників бюджетних коштів, що підтверджується довідкою Управління Державної казначейської служби України у Сватівському районі Луганської області від 24.05.2016 № 01-26/335. Також відповідач зазначає про те, що він знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції і протягом 2014р. в м. Сватове неодноразово був порушений зв'язок між установами, відсутнє електропостачання, збої роботи Інтернету та телефонного звязку.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов"язання визначені у ст. 617 ЦК України.

Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 ГК України також визначено, що не вважаються такими обставинами (дією непереборної сили), зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з правової позиції Верховного суду України, висловленої в постановах від 08.11.2010р. №3-12гс10 та від 15.11.2010р. №3-11гс10 правові наслідки прострочення виконання грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних від простроченої суми не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відсутність коштів у боржника взагалі не вважається неможливістю виконання грошового зобов"язання, яке б звільняло його від відповідальності. Про це прямо зазначено в ч. 1 ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов"язання.

Таким чином, клопотання відповідача в частині зменшення розміру 3% річних та інфляційних витрат задоволенню не підлягає.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як необхідність використання права на зменшення розміру фінансових санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Статуту Комунального підприємства «Сватове-тепло», який затверджено рішенням виконавчого комітету Сватівської міської ради №143 від 14.06.2007р. відповідач є виробничо-господарським теплопостачальним комплексом, заснованим на майні власності Сватівської міської територіальної громади (п. 1.1.).

Відповідно до п. 2.1. зазначене підприємство створене з метою якісного і безперебійного надання послуг населенню та підприємствам міста Сватове по забезпеченню теплом, надійної експлуатації котельних і теплових мереж.

Таким чином, основними напрямками діяльності підприємства Статутом визначені такі, які повязані з реалізацією потреб централізованого теплопостачання.

Крім того, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» від 30.10.2014 № 1053-р (діючого на момент укладення спірного договору) та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. № 1275-р (діючого на момент розгляду справи) м.Сватове віднесено до переліку населених пунктів, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

За таких обставин, зазначене не може не вплинути на діяльність та матеріальне становище підприємства.

Крім того, довідкою Управління Державної казначейської служби України у Сватівському районі Луганської області від 24.05.2016 № 01-26/335 підтверджено, що оплата послуг наданих розпорядникам бюджетних коштів комунальним підприємством «Сватове-тепло» не є захищеними видатками і не підлягали першочерговій оплаті.

Враховуючи наведене, оцінивши надані сторонами докази у сукупності із обєктивними обставинами складної ситуації у державі та економічного її становища, період, за який виник борг (січень-грудень 2014р.), незначний час прострочення, систематичне погашення суми основного боргу, враховуючи положення ст.129 Конституції України та інтереси позивача, скориставшись правом, наданим п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру суми пені, що підлягає до стягнення зі сторони, що порушила зобовязання, а саме від розміру встановленого судом на 50%, тобто до 11 364,53грн.

Таким чином, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені на 50% до суми в розмірі 11 364,53грн., оскільки доведено відповідачем в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і обєктивно зясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 06.06.2016р. у справі №913/515/16 підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ на рішення господарського суду Луганської області від 06.06.2016р. у справі №913/515/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 06.06.2016р. у справі №913/515/16 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: К.І. Бойченко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу,

4. ДАГС,

5. ГСЛО.