Постанова № 59201893, 25.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016 року Справа № 904/1275/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Березкіна О.В.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №33/12 від 09.12.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №б/н від 19.07.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2016р. у справі №904/1275/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроналадка", м.Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором субпідряду №25.10.12ПН від 25.10.2012 у загальному розмірі 211170 грн. 55 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.04.2016)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2016р. у справі №904/1275/16 (суддя Фещенко Ю.В.) з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 27.04.2016р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроналадка" 111427,60 грн. основного боргу, 89760,26 грн. інфляційних втрат, 9982,69 грн. трьох процентів річних та 3167,56 грн. витрат по сплаті судового збору. Повернуто ТОВ "Електроналадка" з Державного бюджету України 184,79 грн. надмірно сплаченого судового збору.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що позивачем доведено належними доказами виконання підрядних робіт, строк оплати виконаних позивачем робіт за Договором є таким, що настав, а відповідачем на момент розгляду справи судом не надано доказів оплати вартості виконаних робіт.

Відповідач (ТОВ "Фірма АЕК"), не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, тому просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2016р. у справі №904/1275/16 і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що висновок суду про те, що відсутність рахунку не звільняє від обов'язку оплатити виконані роботи зроблений без урахування ч. 1 ст. 627, ст. 629 Цивільного кодексу України та умов п. 4.3. та 4.4. договору субпідряду. На твердження відповідача, з аналізу положень ст. 629 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.3. Договору вбачається, що оплата здійснюється тільки після отримання певних документів, зазначених у п. 4.3. Договору, і субпідрядник повинен був надати такі документи. Наголошує на тому, що при укладанні договору позивач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей сторонами не складався, пункт 4.3. договору відповідає вимогам закону, оскільки чітко передбачає настання відповідних правових наслідків, що обумовлені ними, крім того, позивачем не було надано відповідних судових рішень, якими б було визнано зазначений пункт договору недійсним. Вважає, що не надання позивачем рахунка-фактури є порушенням умов договору. Окрім цього, вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, оскільки не прийняв до уваги посилання представника відповідача на пункт 4.4. Договору, згідно умов якого остаточний розрахунок здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами акту робочої комісії. Вказує, що на момент звернення позивача до суду акт робочої комісії не був складений та підписаний сторонами, відповідачем зазначений акт був отриманий лише 15.04.2016р. Тому вважає, що момент остаточного розрахунку згідно умов Договору не настав. Також вважає, що відсутність остаточного розрахунку за даним Договором не є порушенням (простроченням) зобов'язання з боку відповідача, а звідси - відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій у відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України. Вказує, що відхиляючи такі доводи відповідача, в порушення ст. 42-43 ГПК України та роз'яснень, що були надані у п.п. 1 і 2 та абзаці 2 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення", суд не навів правового обґрунтування такого відхилення та не прийняв рішення у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами, з достовірністю встановленими судом. Таким чином, за твердженням відповідача, винесення судом рішення без ретельної перевірки всіх обставин, які мали значення для справи, вирішення спору на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке на вимогу відповідача підлягає скасуванню.

Позивач (ТОВ "Електроналадка") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача, вважає їх необґрунтованими та надуманими, а рішення таким, що винесене у повній відповідності до норм чинного законодавства. На підтвердження своїх заперечень вказує, зокрема, що в оскарженому рішенні вірно вказано, що відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем). При цьому рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обовязку оплатити виконані роботи. Звертає увагу на те, що неодноразово надсилав на адресу відповідача листи з вимогами про сплату заборгованості, до яких додавав відповідний рахунок на оплату виконаних субпідрядних робіт, а також на те, що відповідач жодного разу не звернувся до позивача та не повідомив, що рахунки-фактури не були ним отримані. Щодо оформлення сторонами акту робочої комісії, позивач вказує, що оскільки на момент розгляду справи господарським судом Дніпропетровської області акт робочої комісії не був оформлений сторонами, позивачем згідно заяви від 27.04.2016р. вих. №27-04/2016 позовні вимоги були відповідно зменшені, про що судом першої інстанції також вказано у рішенні. Відповідно, стягнення 5% від вартості виконаних робіт, що мають бути сплачені відповідачем протягом 45 календарних днів з моменту підписання Сторонами акту робочої комісії, не є предметом розгляду у даній справі. Відтак вважає посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом не було прийнято до уваги пункт 4.4. Договору щодо остаточного розрахунку за виконані роботи не мають відношення до справи.

В судовому засіданні 25.07.2016р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник позивача заперечував на її задоволення, з підстав, наведених у відзиві на скаргу.

За результатами розгляду апеляційної скарги відповідача колегію суддів в судовому засіданні 25.07.2016р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції у даній справі.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що між ТОВ "Фірма АЕК" (Підрядник) і ТОВ "Електроналадка" (Субпідрядник) був укладений договір субпідряду №25.10.12ПН від 25.10.2012р. (а.с. 10-15).

Відповідно до пунктів 1.1. і 1.2. вказаного Договору Субпідрядник зобов'язався на свій ризик, своїми силами у відповідності до умов договору, виконати пусконалагоджувальні роботи з технічного переоснащення ОРУ 150кВ ПС 150/35/6 кВ "Західно-Донбаська" згідно Технічного завдання (Додаток №4) з налагодження і випробування високовольтного обладнання (об'єкт). Підрядник зобов'язався прийняти і своєчасно оплатити виконані Субпідрядником роботи.

Згідно п. 2.1. Договору вартість виконуваних субпідрядних робіт по договору визначається у розрахунку договірної ціни (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, складеному на підставі локального кошторису (Додаток №2), що є невід'ємною частиною цього договору, що містить перелік і обсяги робіт і складає з ПДВ 122571,66 грн. (а.с. 35-65).

Вартість робіт є остаточною та може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом оформлення відповідної Додаткової угоди до цього договору (п. 2.2. Договору).

Пунктами 4.3., 4.4. Договору сторони узгодили, що Підрядник проводить оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Субпідрядника протягом 60 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін Актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), Довідок про вартість виконаних робіт і витрати (форма КБ-3) та отримання Підрядником від Субпідрядника рахунка-фактури у розмірі 95% вартості виконаних Субпідрядником і прийнятих Підрядником робіт. Остаточний розрахунок здійснюється Підрядником протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту робочої комісії.

Згідно п. 5.1. договору строк виконання робіт - до 20 грудня 2012 року включно.

Встановлено п. 7.2. Договору, що приймання завершених Субпідрядником робіт здійснюється сторонами шляхом підписання Акту приймання виконаних субпідрядних робіт, Довідки про вартість виконаних субпідрядних робіт за останній місяць виконання робіт у відповідності з Календарним графіком виробництва робіт.

Виконання своїх договірних зобов'язань позивач підтверджує Актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року (а.с.16-18), Підсумковою відомістю ресурсів (витрат за прийнятими нормами) (а.с. 18 на звороті), Розрахунком загальновиробничих витрат до Акту КБ-2В "Пусконалагоджувальні роботи" (а.с. 19), Витратами на відрядження за грудень 2012 року (а.с. 19 на звороті) та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт і витрати за грудень 2012 року (а.с. 20), які були підписані представником відповідача 24.12.2012р. без зауважень і заперечень.

Таким чином, фактична вартість виконаних позивачем пусконалагоджувальних робіт, що були предявлені до оплати відповідачеві, склала 121116,96 грн., тобто не перевищувала кошторисну вартість за вказаним Договором.

В той же час у п. 4.9. Договору визначені зустрічні зобов'язання позивача, згідно з якими Субпідрядник зобов'язаний сплатити Підряднику за організаційно-технічні послуги, необхідні для виконання робіт Субпідрядником, у розмірі 3% вартості таких робіт.

Згідно підписаного сторонами Акту №ОУ-1/25.10 від 28.12.2012р. Підрядником були надані організаційно-технічні послуги на суму 3633,51 грн. з ПДВ (а.с. 21).

З урахуванням свого зустрічного зобов'язання на суму 3633,51 грн. позивач визначив, що належна до сплати на його користь відповідачем вартість означених субпідрядних робіт складає 117483,45 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листів №10-01/1574 від 09.12.2015р. (а.с. 31), №01/27 від 15.01.2016р. (а.с. 32), №01/159 від 15.02.2016р. (а.с. 33), позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням погасити заборгованість за укладеним договором, натомість вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення.

Відмова відповідача в оплаті вартості зазначених вище субпідрядних робіт у добровільному порядку стало причиною звернення позивача із позовом до відповідача про стягнення заборгованості, який розглядається у даній справі.

Звертаючись до суду за стягненням означеної вище суми основного боргу, з посиланням на норми статей 193 Господарського кодексу України та статей 611, ч. ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач вимагав додатково стягнути з відповідача суму 95490,43 грн. інфляційних втрат та суму 10515,57 грн. трьох процентів річних, які обґрунтовував відповідним розрахунком (а.с. 9).

Відповідач доказів оплати за виконані субпідрядні роботи суду не надав.

У своїх запереченнях на позов (а.с. 66-67) та поясненнях (а.с. 91-92), відповідач посилається на недотримання позивачем пунктів 4.3. і 4.4. Договору, а саме неотримання ним рахунку-фактури та Акту робочої комісії; вказує, що такий Акт був отриманий тільки у квітні 2016 року; вважає, що момент розрахунку, передбачений умовами цих пунктів Договору та право на отримання плати не настали, а отже - права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені.

Заявою від 27.04.2016р вих. №27-04/2016 (а.с. 115-116) позивач уточнив (зменшив) позовні вимоги, а саме: просив стягнути з відповідача не 100%, а 95 % вартості виконаних за Договором субпідряду №25.10.12ПН від 25.10.2012р. робіт в розмірі 111427,60 грн., а також суму інфляційного збільшення суми боргу в розмір 89760,26 грн. та трьох процентів річних в розмірі 9982,69 грн., згідно до уточненого розрахунку позовних вимог (а.с. 117).

Причиною спору у даній справі є питання щодо строку для виконання відповідачем своїх грошових зобовязань перед позивачем з оплати субпідрядних робіт у відповідності до умов вказаного Договору та чинного законодавства.

У пунктах 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено господарським судам про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Задовольняючи повністю уточнені позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд виходив із того, що факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 111427,60 грн. належним чином доведений та документально підтверджений. Доводи відповідача про те, що невиконання позивачем умов пункту 4.3. Договору в частині обов'язку надати рахунок-фактуру та умов пункту 4.4. Договору в частині підписання Акту робочої комісії є підставою для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт, були відхилені місцевим господарським судом з посиланням на те, що у відповідності до чинного законодавства рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги відповідача відхиляє як такі, що не спростовують їх правильності, виходячи з такого.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори.

Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як вірно визначив місцевий господарський суд, оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати також положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 317 Господарського кодексу України визначають, що роботи у капітальному будівництві, які виконуються субєктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду; загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 318 Господарського кодексу України, за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх. Договір підряду відповідно до цієї статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.

За положеннями ч.ч. 2 і 3 ст. 319 Господарського кодексу України підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник. Договір підряду на виконання робіт з монтажу устаткування замовник може укладати з генеральним підрядником або з постачальником устаткування. За згодою генерального підрядника договори на виконання монтажних та інших спеціальних робіт можуть укладатися замовником з відповідними спеціалізованими підприємствами.

Частина 1 ст. 321 Господарського кодексу України визначає, що у договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її визначення.

За приписами ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України, якщо договором не передбачено попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підряднику зумовлену договором ціну після остаточної здачі об'єкта будівництва, за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частина 1 ст. 837 Цивільного кодексу України також визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 853 Цивільного кодексу України на замовника покладено обов'язок прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч. 1).

Пунктом 4.5. договору передбачено право Підрядника затримувати оплату робіт лише у випадку її виконання з недоліками та/або відступами від умов договору (додатків до нього), до моменту усунення таких недоліків та/або відступів або виключити з вартості робіт, які підлягають оплаті, вартість робіт, виконаних з недоліками та/або відступами.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, позивач належним чином виконав роботи, передбачені умовами укладеного із позивачем договору субпідряду, загальна вартість яких складає 121116,96 грн., що підтверджено зазначеними вище Актом приймання виконаних робіт (Форма КБ-2в) та Довідкою про вартість виконаних робіт і витрати (Форма КБ-3), відповідно до п. 4.3. Договору.

Відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

Стаття 613 Цивільного кодексу України встановлює, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Згідно частин 1, 2 ст. 9 Закону України №996-XIV від 16.07.1999р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами і доповненнями) первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме акт приймання виконаних робіт, а не рахунок, який лише містить платіжні реквізити, є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та фіксує факт здійснення господарської операції.

Тому, з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду у даній справі, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а не надання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи.

Щодо решти доводів відповідача, то колегія суддів встановила, що дійсно матеріали справи не містять належних доказів про направлення йому позивачем рахунку на оплату вказаних робіт саме у грудні 2012 року. При цьому посилання представника позивача на те, що такий рахунок був вручений особисто представнику відповідача, а в подальшому також був направлений на адресу відповідача, але ці факти не можуть бути підтверджені на теперішній час у зв'язку з втратою оригіналів документів під час подій, які відбувались на окупованій території Донецької області у 2013-2015 роках, - не підтверджено будь-якими доказами, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

Однак з листів №01/27 від 15.01.2016р., №01/159 від 15.02.2016р. вбачається, що в подальшому у 2016 році позивач неодноразово направляв відповідачу рахунки на оплату виконаних робіт, що підтверджується копією рекомендованого поштового повідомлення від 18.01.2016р. з відміткою відповідача про отримання документів 25.01.2016р. (а.с. 81), копією опису вкладення до цінного листа від 16.02.2016р. (а.с. 34), отриманого відповідачем 22.02.2016р., згідно з інформацією з офіційного сайту ДП "Укрпошта" (а.с. 99).

Підтверджується також направлення на адресу відповідача і Акту робочої комісії (листи №377/14 від 10.04.2014р. та №35/04 від 12.04.2016р. (повторно).

Відповідач зі своєї сторони не спростував факту отримання означених рахунку та Акту робочої комісії, проте доказів повної або часткової (у обсязі 95% вартості) оплати виконаних на його замовлення позивачем робіт суду на час розгляду даної справи не надав.

Таким чином, заперечення відповідача щодо неотримання ним необхідних для розрахунків документів як єдиної обставини, що перешкодила своєчасним розрахункам, спростовуються вищенаведеними доказами.

Частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

З урахуванням наведених вище положень ст.ст. 530 та 251 Цивільного кодексу України, колегія суддів приймає до уваги і той факт, що умови пункту 4.3. Договору встановлюють, що відлік певного періоду у часі, протягом якого має бути здійснена оплата робіт, розпочинається саме з дати підписання Актів приймання виконаних робіт (Форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних робіт і витрати (Форма КБ-3), а отримання Підрядником від Субпідрядника рахунка-фактури (на дату виписки якого, сторони не посилаються, а відтак ця дата не має значення) виступає більш як додаткова умова, яка вказує на перелік документів, які мають бути складені сторонами в процесі взаємних розрахунків.

Із розділу 14 укладеного між сторонами Договору вбачається, що він містить адреси та банківські реквізити обох сторін, які є достатніми для вчинення безготівкових розрахунків.

Отже, відповідач не мав суттєвих перешкод у виконанні своїх зобов'язань за вказаним Договором в частині оплати та зі своєї сторони не вживав будь-яких заходів щодо усунення тих обставин, які, на його переконання, були підставою для відкладення такого виконання, що свідчить про умисне ухилення відповідачем від належного виконання своїх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вказаних обставин, позовні вимоги позивача про стягнення 111427,60 грн. заборгованості за виконанні роботи (з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 27.04.2016р.) правомірно визнанні місцевим господарським судом цілком обґрунтованими.

Погоджується суд апеляційної інстанції також зі стягненням з відповідача 89760,26 грн. суми інфляційних втрат та 9982,69 грн. трьох процентів річних - з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 27.04.2016р.

Так, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи доведений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати 95% вартості виконаних позивачем робіт у строки, визначені умовами Договору, це надає позивачу правових підстав для стягнення зазначених сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 23.02.2014р. по 17.02.2016р. Тому колегія суддів доходить висновку, що в цій частині вимоги позивача також є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене у даній справі рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 ГПК України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни цього судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2016р. у справі №904/1275/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

СуддяН.Л. Величко

СуддяО.В. Березкіна