Рішення № 59201164, 19.07.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016р. Справа№ 914/2093/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білані О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про: стягнення 46563,79грн., розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року та зобовязання повернути обєкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2- представник;

від відповідача: ОСОБА_3- представник

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутніх представників в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів про стягнення 46563,79грн., розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 року та зобовязання повернути обєкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі № 914/2093/15 позовні вимоги задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 46563,79 грн. Розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014. Зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути орендодавцю ? Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень, площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, буд. 39 з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорту ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013, інвентарний № 862.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі № 914/2093/15 рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі № 914/2093/15 в частині розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 (п. 3 резолютивної частини судового рішення) та в частині зобов'язати фізичну особу підприємця ОСОБА_1 повернути орендодавцю - Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень, площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, буд. 39 з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорту ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013, інвентарний № 862 (п. 4 резолютивної частини судового рішення) скасовано, і прийнято нове рішення. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9126-14 від 12.08.2014 та виселення з приміщень фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з нежитлових приміщень, площею 45,4 м. кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 39, в т.ч. перший поверх з індексом приміщення 6-1,6-2,6-3, 6-4, 6-5, 6-6 відповідно до даних технічного паспорту ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 05.11.2013, інвентарний № 862. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016р. касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2015р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2016р. у справі №914/2093/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду від 07.06.2016р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду. З метою повного і всестороннього зясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, ухвалами суду розгляд справи відкладався, в судових засіданнях оголошувались перерви.

В судові засідання представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях та просить суд позов задоволити.

В судові засідання представник відповідача явку забезпечив, позовні вимоги заперечив і просить суд у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві .

За умовами ст.33 ГПК України на сторони покладається обовязок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області,

в с т а н о в и в:

12 серпня 2014 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (Орендодавець за договором) та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 (Орендар за договором) було укладено Договір оренди Г-9126-14 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) (надалі Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору Предмет договору, орендодавець на підставі наказу Управління комунальної власності від 24.07.2014 р. № 54-А, передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - обєкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП Старий Львів (надалі балансоутримувач). Обєктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 39, загальною площею 45,4 м2 , у тому числі: перший поверх, 45,40 кв.м., з індексом приміщення 6-1, 6-2, 6-3, 6-4, 6-5, 6-6, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 05.11.2013 року, інвентарний № 862 (п. 1.1. договору). За умовами п. 2.1. договору обєкт оренди буде використовуватись орендарем для підприємницької діяльності.

Згідно із п. 3.1. договору, приймання-передачі обєкта оренди здійснює орендар та балансоутримувач, передача обєкта оренди за актом приймання-передачі проводиться протягом 5-ти днів від дати підписання цього Договору у порядку визначеному сторонами у п. п. 3.2, 3.3. Договору, та акт приймання-передачі обєкта балансоутримувач зобовязаний у пятиденний термін надіслати орендодавцю (п. 3.4. Договору). Обєкт оренди вважається переданим в оренду з часу підписання акту приймання-передачі (п. 3.3. Договору).

На виконання умов вищевказаного договору, 15.08.2014 року орендар та балансоутримувач оформили та підписали Акт приймання-передачі вих. № 837 нежитлового приміщення за адресою: пл. Ринок, 39, під індексами: 6-1, 6-2, 6-3, 6-4, 6-5, 6-6, загальною площею 45,4 кв.м.

Згідно із п. 4.1. договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 12 серпня 2014 року до 11 серпня 2017 року включно. Пунктом 4.3. договору сторони погодили що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Відповідно до п. 5.1. договору зазначено, що розмір орендної плати за обєкт оренди становить 6700,00 грн. (шість тисяч сімсот грн. 00 коп.) за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік) (п. 5.2. Договору). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць на величину індексу інфляції за попередній місяць (п. 5.3. Договору). Відповідно до п. 5.6 Договору орендар сплачує орендну плату не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця. Пунктом 5.8. Договору сторони погодили, що несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Підставою звернення позивача із позовом до господарського суду, як зазначено у позовній заяві, є несплата відповідачем орендної плати за період з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року, відтак позивач просить суд стягнути орендну плату в розмірі 45653,79грн. за спірний період, розірвати договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9126-14 від 12.08.2014 року та зобовязати повернути обєкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується ні позивачем, ні відповідачем, що періодом, конкретно визначеним позивачем у позовній заяві, протягом якого орендар не вносив орендних платежів є: з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року при цьому позивачем у позовній заяві інші періоди, в розумінні протягом трьох місяців поспіль вимоги не ставляться і не виступають причиною та наслідком розірвання договору оренди та повернення речі.

У додаткових поясненнях до позову (вх. № 25891/16 від 21.06.16р.) позивачем вказано, що «зазначення у позовній заяві того, що відповідачем «допущено заборгованість за період з 01.02.15р. до 31.05.15р. на загальну суму 45653,79грн. означає що станом на день звернення з позовом до суду відповідач не сплатив орендну плату по рахунках за лютий, березень, квітень 2015р.(заборгованість за попередні періоди була сплачена), а не те, що протягом цих місяців не вносилась орендна плата. Відповідачем 19.03.2015р. було сплачено 27171,71грн, з яких 556,96грн. було спрямовано на погашення пені, а 26614,75грн. на погашення заборгованості з орендної плати за попередні періоди.»

Представник позивача у даних поясненнях (вх. № 25891/16 від 21.06.16р., вх..№30146/16 від 18.07.16р.) зазначив, що судам слід встановлювати протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив оренду плату в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців підряд, однак при первинному розгляді даного спору цього судом не встановлено. Позивач зазначає, що підставою позовної вимоги про розірвання договору є несплата орендної плати протягом трьох місяців підряд, та зазначає, що в матеріалах справи є проект акту звірки в якому визначено такий період, який мав бути визначений судом, а саме з 29.11.14р. по 19.03.15р.

Як вбачається із даних пояснень, останні містять суперечливу інформацію, а саме у поясненнях зокрема зазначається, що відповідач не сплатив орендну плату по рахунках за лютий, березень, квітень 2015р. (заборгованість за попередні періоди була сплачена) і одночасно вказує, на період несплати орендної плати протягом трьох місяців підряд, який на думку позивача мав бути визначений судом, а саме з 29.11.14р. по 19.03.15р. що зазначено у проекті акту звірки. Судом не може бути прийнятий як належний доказ в підтвердження несплати орендної плати протягом трьох місяців підряд проект документа, а також як вбачається із самого акту звірки, який долучено до матеріалів справи, у період який визначений у документі то останній не містить фактичної інформації, щодо сум проведених оплат відповідачем, які відображені у первинних документах, зокрема у даному документі не зазначено про оплати проведені 03.12.15р., 27.10.15р., не відповідають суми оплати проведені відповідачем та визначені позивачем за 28.11.2014р, 19.03.15р., відтак даний документ не є належним доказом.

У процесі нового розгляду, позивачем не подано заяву про зміну підстав даного позову, відтак несплата орендарем орендної плати поспіль мала місце за період: з 01.02.2015 року по 31.05.2015 року, що згідно до вимог позовної заяви є підставою позовних вимог позивача.

Згідно до 5.9. договору при погашенні сум заборгованості її частини, кошти що сплачує орендар у першу чергу, зараховуються на погашення пені, у наступну чергу-на погашення заборгованості з орендної плати.

Дослідивши рахунки на оплату орендних платежів, долучені позивачем, за період з серпня 2014р. по травень 2015р., встановлено, що нарахування позивача з орендних платежів, у вказаний період складає 93591,68грн. .

Згідно довідки позивача №2302 вих-1419 від 22.06.15р. долученої до позовної заяви за період з 01.08.2014р. по 01.05.15р., ( при цьому вище у цій же довідці визначено інший період, а саме з 01.02.15р. по 31.05.2015р.) відтак, за весь період вказаний у довідці, згідно нарахувань позивача з орендної плати, загальна сума складає 93591,68грн. Слід зазначити, що в графах 5,9 довідки зазначено суми оплат, які не підтверджені первинними документами щодо оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із первинних документів з оплати, що не заперечується сторонами, у період з серпня 2014р. по травень 2015р. відповідач здійснив оплату орендних платежів на загальну суму 48264,93грн., що підтверджується квитанцією №552920014 від 29.08.14р. на суму 6700грн. із призначенням платежу: плата за оренду приміщення згідно договору оренди № Г-9126-14 від 12.08.14р.; квитанцією №402830041 від 28.11.2014р. на суму 14659,76грн. оплата послуг згідно договору оренди №Г-9126-14 від 12.08.14р.; та банківською випискою від 19.03.15р. на суму 27171,71грн.з яких оплата з орендних платежів складає 26905,17грн. , із призначенням платежу : плата за оренду приміщення згідно договору оренди №Г-9126-14 від 12.08.14р. в т. ч. пеня-266,54грн. (27171,71-266,54=26905,17).

Як вбачається із матеріалів справи, рішень суду щодо стягнення пені позивачем з відповідача на підставі даного договору сторонами не представлено, із рахунків сформованих та долучених до матеріалів справи позивачем за період з 01.08.15р. по 31.05.15р. пеню визначено лише у рахунку за травень 2015р. в сумі 1277,25грн., до якої додано ПДВ, де зазначено «пеня червень», що є безпідставним оскільки заборгованість за червень у рахунку травня не могла бути визначена наперед. Відтак, за даних обставин вбачається, що позивачем за період з 01.08.15р. по 31.05.15р. пеня не нараховувалась та не виставлялась до оплати відповідачу.

Враховуючи встановлене вище, станом на день подання позову, враховуючи положення п.5.9 договору, заборгованість відповідача перед позивачем фактично існувала у розмірі 45326,75грн, а не у розмірі 45653,79 грн. про що зазначено у позовній заяві . Відтак, враховуючи дані обставини позовні вимоги в частині 327,04грн. орендних платежів були заявлені безпідставно та необґрунтовано, тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до банківської виписки з рахунку від 31.07.15р., після подання позивачем позову до суду 30.06.15р., що підтверджується печаткою канцелярії Господарського суду Львівської області, відповідачем здійснено оплату на суму 60649,17грн. із призначенням платежу: оплата згідно договору оренди №Г-9126-14 від 12.08.14р. від ФОП ОСОБА_1.

Відтак, із даних обставин вбачається, що відповідач оплативши 31.07.15р. суму 60649,17грн., із врахуванням положень п.5.9 договору, повністю оплатив суму боргу, тому за даних обставин відсутній предмет спору щодо позовних вимог із стягнення заборгованості з орендної плати.

Окрім цього належить зазначити, що 16.02.2015 р. орендар провів оплату орендних платежів за договором оренди у розмірі 28450,00 грн. квитанцією № k58/G/2, платіж прийнято 16.02.2015 р. відділенням № НОМЕР_1 КБ НАДРА, про що свідчить підпис касира відділення та штамп банківської установи, однак із пояснень представників сторін, зазначений платіж від 16.02.2015 року, з незалежних від відповідача причин, не був отриманий адресатом орендодавцем за договором оренди №Г-9126-14 від 12.08.14 р. Доказів повернення даного платежу банком відповідачу сторонами представлено.

Пунктом 4 глави 2 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 р. № 320, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2006р. за № 1035/12909, міжбанківський переказ виконується банками в строк, визначений правилами платіжної системи, який не може перевищувати трьох операційних днів відповідно до Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні. Пунктом 8.4 ст. 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Відповідно до п.6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №277/95 Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. Згідно з п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/8976, помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. За п.2.35 вищезазначеної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. Відповідно до п. 8.2. ст. 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

З повідомлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке розміщено на його офіційному сайті випливає, що на підставі постанови НБУ від 05.02.2015р. № 83 ПАТ КБ НАДРА було віднесено до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією ФГВФО від 05.02.2015р. було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Відповідно до пп. 8 п. 2 ст. 4 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд ГВФО здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобовязань неплатоспроможного банку. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до статті 1091 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення.

Згідно ст. 1092 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Пунктом 22.4 статті 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні передбачено: при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа до банку платника і відповідно з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Частина 2 ст.193 ГК України зобовязує кожну сторону вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач, провівши 16.02.2015 р. оплату орендних платежів за договором оренди у розмірі 28450,00 грн., квитанцією № k58/G/2,за якою платіж прийнято 16.02.2015 р. відділенням № НОМЕР_1 КБ НАДРА, про що свідчить підпис касира відділення та штамп банківської установи, довів що вжив всіх залежних від нього заходів, щодо належного виконання зобов'язання, та що відсутня вина відповідача у порушенні зобовязання відповідача, а відтак, за даних обставин відповідач не може нести відповідальність, зокрема таких правових наслідків, як розірвання договору, з підстав не оплати орендних платежів у лютому 2015року. (Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 02.09.2014, № 927/1215/13|3-85гс14).

У відповідності до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобовязання, якщо він не припустив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За умовами п. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі , якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2016р. у даній справі зазначено що судами не досліджено , чи направлялось орендодавцем повідомлення про відмову від вказаного договору на підставі ст. 782 ЦК України. На вимогу суду, при новому розгляді справи, сторонами не представлено доказів надіслання орендодавцем повідомлення про відмову від вказаного договору на підставі ст. 782 ЦК України, представники обох сторін у судових засіданнях зазначили, що таке повідомлення не направлялося.

З матеріалів даної справи, аналізу умов вищевказаного договору оренди, вимог позивача, які ставляться ним перед судом у позовній заяві судом встановлено, що оскільки відповідачем 19.03.2015 р., тобто у спірний період, орендар сплатив на рахунок позивача 26905,17 грн. орендної плати, з врахуванням п. 5.6., п. 5.1, п. 5.3 договору оренди, відтак із спірного періоду, визначеного самим позивачем у позовній заяві, прострочення мало місце лише два місяці підряд, а саме квітень і травень 2015 . Також, зважаючи і на період вказаний у поясненнях позивача, а саме з 29.11.14р. по 19.03.15р., та враховуючи обставини встановлені вище, оплату проведену відповідачем квитанцією № k58/G/2 від 16.02.2015 р., у суду відсутні правові підстави для застосування до відповідача правових наслідків порушення зобовязання у вигляді розірвання договору з підстав не проведення оплати орендних платежів протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 5.8. договору також передбачено, що несплата орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

В силу приписів ч. 2 ст. 4 ГК України імперативні (спеціальні) норми ч. 1 ст. 291 цього Кодексу та ч. 1 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна одностороння відмова від договору не допускається. Враховуючи диспозитивний характер норми ч. 5 ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна як такі, що встановлюють особливості регулювання майнових (в даному випадку орендних) відносин субєктів господарювання, а саме відносини оренди державного та комунального майна, підлягають переважному застосуванню перед нормою ст. 782 ЦК України, яка містить відповідне загальне регулювання.

Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України Про оренду державного та комунального майна, згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України. Дана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України, від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011.

При цьому основною підставою права вимагати розірвання договору найму у даному спорі є невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно із ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом, в порядку, передбаченому положеннями ЦК України, Законом України Про оренду державного та комунального майна позивачем за актом прийому-передачі Вих. № 837 від 15.08.2014 р. було передано відповідачу в користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 39, загальною площею 45,4 м2. За умовами Договору відповідач зобовязувався у строки та порядку, встановленому Договором вносити орендну плату за користування обєктом оренди. Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідач повністю розрахувався по орендній платі.

Належить зазначити, що 18.09.2013 р. Верховний Суд України на спільному засіданні цивільної та господарської палати у справі № 6-75цс13 виклав правову позицію щодо оцінки істотності порушень умов договору, які б слугували підставою для його розірвання. При цьому слід зазначити, що ця правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 р. у справі № 5021/966/2011. Вказана правова позиція, в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою при вирішенні даної справи. Так, згідно із цією позицією, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Верховний Суд України в постанові № 3-211гс14 від 21.01.2015 р. висловив обовязкову до застосування правову позицію, згідно якої погодився із висновком суду касаційної інстанції про відмову в задоволенні позову щодо розірвання договору з підстав заборгованості з орендної плати, оскільки вказана заборгованість була погашена станом на момент винесення рішення судом першої інстанції у справі.

В даному випадку, укладаючи договір оренди, позивач мав на меті передати відповідачу обєкт оренди та своєчасно одержувати орендну плату, в розмірі, визначеному договором.

Як встановлено судом, у процесі розгляду даного спору, заборгованість по оренді була оплачена повністю, а також за умови відсутності порушення щодо оплати протягом трьох місяців підряд у визначений позивачем період, спростовує наведені у позові обставини і підстави у підтвердження наявності істотного порушення умов договору для розірвання договору та виселення.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення орендної плати в розмірі 327грн.04коп. належить відмовити, в частині позовних вимог щодо стягнення орендних платежів у розмірі 45 326,75грн. провадження у справі належить припинити, у звязку із оплатою, в решті позовних вимог у частині

розірвання договору та виселення з приміщення належить відмовити у звязку із безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю належними та допустимими доказами.

Судовий збір необхідно віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 12, 33, 34, 35, 43, 49, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Провадження у справі в частині стягнення орендної плати в розмірі 45 326,75грн. припинити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (79005, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ідентифікаційний код 25558625) 1813,91 грн. судового збору.

Повне рішення складено 21.07.2016р.

Суддя Іванчук С.В.