Рішення № 59200891, 19.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016Справа №910/10018/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій"

до Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування"

про стягнення 207631,50 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Соколов Ю.К. (довіреність № 3 від 17.02.2014)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (відповідач) в якому просить суд стягнути з відповідача втрати у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 193937,89 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за час прострочення в сумі 13822,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/4393/15-г позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" задоволено повністю: стягнуто з Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" заборгованість у розмірі 443728, 30 грн. та судовий збір у розмірі 8874,57 грн.

Оскільки, частину грошового зобов'язання в сумі 411357,15 грн. на рахунок позивача було сплачено 14.01.2016, то позивачем за період з 31.12.2014 по 14.01.2016 на суму основного боргу, яка стягнута за вищевказаним рішенням, нараховані 3% річних у розмірі 13822,44 грн. та індекс інфляції у розмірі 193937,89 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 порушено провадження по справі № 910/10018/16 та призначено її до розгляду на 21.06.2016.

21.06.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

21.06.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 розгляд справи №910/10018/16 відкладено на 14.07.2016.

12.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли правові обґрунтування позовних вимог.

12.07.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач посилається на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги № 2014-17 від 17.02.2014, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" перейшли права вимоги тільки у сумі 443728,30 грн., тобто позивач набув право вимоги тільки на суму основного боргу. При цьому, вказана сума боргу була сплачена відповідачем згідно із платіжним дорученням №575 від 08.12.2015 направленого на адресу ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

19.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та уточнюючий розрахунок втрат від рівня інфляції за час прострочення грошових зобов'язань та нарахування 3% річних від простроченої суми.

Представник позивача в судовому засіданні 19.07.2016 надав пояснення щодо поданих уточнень до розрахунку позовних вимог, просив суд розцінювати дані уточнення як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

В пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У своїх уточненнях позивач просить суд стягнути з відповідача втрати у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 193809,06 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за час прострочення в сумі 13822,44 грн., а разом 207631,50 грн. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем за період з 31.12.2014 по 13.01.2016.

Судом встановлено, що подані позивачем уточнення позовних вимог є по своїй суті заявою про зменшення позовних вимог, вказана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та прийнята судом до розгляду. У зв'язку з чим, подальший розгляд справи №910/10018/16 буде здійснюватись щодо позовних вимог викладених у даній заяві та відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у редакції заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 19.07.2016 не з'явився.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 19.07.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі 910/4393/15-г позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" до Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" задоволено повністю. Вирішено стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" заборгованість у розмірі 443728, 30 грн. та судовий збір у розмірі 8874,57 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що факт наявності заборгованості Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" за договором №2012-432 від 20.09.2012 на виконання топографічно-геодезичних робіт в сумі 443728,30 грн., право вимоги на яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" набуло за договором про відступлення права вимоги № 2014-17 від 17.02.2014, належним чином доведений, документально підтверджений.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/4393/15-г залишене без змін.

14.01.2016 на рахунок позивача була зарахована частина грошового зобов'язання в сумі 411357,15 грн. в рахунок сплати заборгованості за наказом суду у справі №910/4393/15-г, у зв'язку із чим позивачем за період з 31.12.2014 по 13.01.2016 на суму 443728,30 грн. основного боргу, яка стягнута рішенням суду, нараховані 3% річних у розмірі 13822,44 грн. та індекс інфляції у розмірі 193809,06 грн. (в редакції заяви про зменшення позовних вимог).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/4393/15-г встановлено факт наявності Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" заборгованості за договором №2012-432 від 20.09.2012 на виконання топографічно-геодезичних робіт в сумі 443728,30 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/4393/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015, з ДП "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" на користь ТОВ "Інститут ефективних технологій" стягнуто заборгованість у розмірі 443728,30 грн., а також 8874,57 грн. судового збору.

03.07.2015 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 видано наказ про стягнення з Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" 443728,30 грн. заборгованості та 8874,57 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 залишено без змін вказану вище постанову суду апеляційної інстанції у справі №910/4393/15-г.

При цьому, судом касаційної інстанції встановлено що строк оплати виконаних робіт у договорі невизначений, у зв'язку із чим підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначену правову позицію наведено, також, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року у справі № 3-57гс10, від 14 листопада 2011 року у справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі № 3-142гс11 та від 1 жовтня 2014 року у справі № 3-113цс14.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 13822,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 193809,06 грн., які нараховані на суму основного боргу у розмірі 443728,30 грн., що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі №910/4393/15-г. Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем за період з 31.12.2014 по 13.01.2016.

Судом встановлено, що з платіжного доручення № 575 та з банківської виписки по рахунку відповідача №2600530665401 від 08.12.2015, наданої відповідачем, вбачається, що відповідач 08.12.2015 перерахував на рахунок ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві 452602,87 грн. з призначенням платежу "сплата заборгованості на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження № 48504537 від 21.08.2015".

Частково сума заборгованості у розмірі 411357,15 грн. згідно із наказом Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 у справі №910/4393/15-г була перерахована ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві на рахунок позивача 14.01.2016, що підтверджується наданою позивачем банківською випискою за період з 14.01.2016 по 14.01.2016.

Заборгованість у розмірі 41245,72 грн. (з яких 32371,15 грн. - сума основного боргу, яка стягнута рішенням суду та 8874,57 грн. судовий збір) у розмірі була перерахована ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві на рахунок позивача 11.02.2016, що підтверджується наданою позивачем банківською випискою за період з 11.02.2016 по 11.02.2016.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Враховуючи вищенаведене, відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, а не на рахунок органу державної виконавчої служби, оскільки саме в цей день боржник вважається таким, що виконав зобов'язання належним чином, і це зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Оскільки заборгованість у розмірі 411357,15 грн. на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.07.2015 у справі №910/4393/15-г була перерахована ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві на рахунок позивача 14.01.2016, то саме з цієї дати грошове зобов'язання відповідача за договором №2012-432 від 20.09.2012 на виконання топографічно-геодезичних робіт на суму 411357,15 грн. є виконаним, та в силу приписів ст. 599 ЦК України, припинилось.

При цьому, зі змісту ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати та 3% річних нараховуються незалежно від вини боржника, оскільки не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Тобто, якщо боржник доведе, що несвоєчасне виконання грошового зобов'язання протягом певного строку мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Відтак, боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність згідно вимог ст. 625 ЦК України лише в одному випадку - доведення ним обставин прострочення кредитора. В усіх інших випадках боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити кредитору ці кошти, в тому числі, коли порушення зобов'язання сталося з вини інших осіб, оскільки боржник залишається стороною зобов'язання та несе ризик настання несприятливих для нього наслідків внаслідок порушення ним грошового зобов'язання, навіть і ті, що настали випадково.

Наведене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України викладеною у постановах від 24.02.2016 у справі № 910/17619/15, від 12.08.2015 по справі 910/2680/15-г, від 13.07.2016 по справі № 910/20259/15.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат по 13.01.2016 є вірним.

Як зазначено судом вище, постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 встановлено, що строк оплати виконаних робіт у договорі невизначений, а тому підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

23 грудня 2014 року відповідачем було отримано лист позивача вих. № 1.712/14 від 17.12.2014 про повідомлення боржника про перехід прав у зобов'язанні до нового кредитора та вимогу сплатити заборгованість, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6909605799833. Факт отримання вказаного листа було встановлено під час розгляду справи №910/4393/15-г.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК України).

Згідно із п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки вимога про сплату боргу була отримана відповідачем 23.12.2014, то відповідач є таким, що прострочив з 31.12.2014. Таким чином, нарахування 3% річних здійснюється за період з 31.12.2014 по 13.01.2016 та нарахування інфляційних втрат за період з 01.01.2015 по 13.01.2016.

Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума 3% річних становить 13822,44 грн., а у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю.

Сума інфляційних втрат за перерахунком суду становить 192191,99 грн., а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково.

З приводу тверджень відповідача про те, що згідно із договором про відступлення права вимоги № 2014-17 від 17.02.2014, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" перейшли права вимоги тільки у сумі 443728,30 грн., то суд зазначає наступне.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до укладеного між ДП "Севастопольський геодезичний центр" та ТОВ "Інститут ефективних технологій" договору про відступлення права вимоги № 2014-17 від 17.02.2014 та акту прийому-передачі документів від 17.02.2014, первісний кредитор (ДП "Севастопольський геодезичний центр") передав новому кредитору (ТОВ "Інститут ефективних технологій") належне йому право вимоги за субпідрядним договором № 2012-432 від 20.09.2012, укладеним між підрядником ДП "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" та субпідрядником ДП "Севастопольський геодезичний центр", який укладений відповідно до договору від 18.09.2012 року № 2012-112 між замовником Управлінням містобудівництва і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації та підрядником ДП "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування".

Згідно з пунктом 1.2. договору про відступлення права вимоги новий кредитор (ТОВ "Інститут ефективних технологій") займає місце першого кредитора в зобов'язаннях, які виникли з основного договору в обсязі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору і до нього переходять права вимоги боргу у сумі 443 728,30 грн.

Водночас, як зазначено судом вище, інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а отже їх не можна розцінювати як штрафні санкції.

Відповідач отримав вимогу про сплату заборгованості (лист вих. № 2014-17 від 17.02.2014) та як встановлено судом прострочив виконання грошового зобов'язання з 31.12.2014. Таким чином, у зв'язку із отриманням вимоги про сплату боргу та наявності прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач, в силу приписів ст. 625 ЦК України, отримав право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

З огляду на наведене, заперечення відповідача, викладені у відзиві є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, літера А; код ЄДРПОУ 01422832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ефективних технологій" (69041, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, будинок 65, квартира 55; код ЄДРПОУ 32780095) інфляційні втрати в сумі 192191,99 грн., 3% річних у сумі 13822,44 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 3090,22 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25.07.2016.

Суддя С.О. Турчин