Рішення № 59198882, 14.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 337/4309/15 Головуючий у 1 інстанції: Нещеретна Л.М.

№ провадження 22-ц/778/1945/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1В

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„14 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Житлово-будівельного кооперативу № 218 «Комунальник-11» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2016 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу № 218 «Комунальник-11» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу по оплаті житлово-комунальних послуг, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ЖБК № 218 «Комунальник-11» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу по оплаті житлово-комунальних послуг.

У позові зазначало, що будинок № 9 по пр. Радянському в м. Запоріжжі перебуває на балансі ЖБК № 218 «Комунальник-11».

Відповідачі ОСОБА_2 є власником квартири № 319 будинку № 9 по пр.. Радянському у м. Запоріжжі, разом з нею у вказаній квартирі зареєстровані та проживають члени її родини- Зенькович В.І., ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Відповідачі отримують житлово-комунальними послугами з утримання будинку і прибудинкової території, споживають гарячу і холодну воду, користуються опаленням і газом., однак своєчасно оплату за надані послуги не здійснюють, в результаті чого станом на 01.05.2015 року у них утворилась заборгованість в сумі 22686 грн. 85 коп. за період з 1996 року по квітень 2015 року включно.

Інфляційні втрати внаслідок прострочення виконання відповідачами грошових зобовязань склали з цей період 40634 грн. 40 коп.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2011 року з відповідачів в солідарному порядку було стягнуто заборгованість у розмірі 605 грн. 04 коп. за період квітня 2008 року по 01.03.2011 року, тому заборгованість складає 62716 грн. 21 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з урахуванням інфляційних втрат в розмірі 62716 грн. 21 коп. солідарно та стягнути судові витрати по справі.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2016 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3. ОСОБА_5 на користь ЖБК № 218 «Комунальник-11» заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 16.06.2011 року по 30.04.2015 року у розмірі 10283 грн. 67 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3. ОСОБА_5 на користь ЖБК № 218 «Комунальник-11» витрати на правову допомогу по 91 грн. 60 коп. з кожного, а всього в розмірі 366 грн. 40 коп., витрати по оплаті судового збору по 60 грн. 90 коп. з кожного, а всього 243 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах ЖБК № 218 «Комунальник-11» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати, ЖБК № 218 «Комунальник-11» просить ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог повністю відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ЖБК № 218 «Комунальник -11» підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхиленню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником, а інші відповідачі - мешканцями квартири АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок перебуває на балансі ЖБК № 218 «Комунальник-11» з моменту утворення кооперативу, на баланс іншій юридичній особі або об»єднанню співвласників багатоквартирного будинку відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою КМ України від 11.10.2002 року № 1521, не передавався.

ЖБК № 218 «Комунальник-11» є виконавцем житлово-комунальних послуг за адресою відповідачів.

Згідно із п.5 ч.3 ст. 20, ст.. 32 Закону України від 24 червня 2004 року «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов»язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно.

Відповідно до ст.. 156 ЖК України члени сім»ї власника жилого будинку(квартири), які проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування приміщенням.

Члени сім»ї власника будинку(квартири) зобов»язані дбайливо ставитися до жилого будинку(квартири). Повнолітні члени сім»ї власника зобов»язані брати участь у витратах на утримання будинку(квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Враховуючи можливість використання в порядку ст.. 8 ЦК України аналогії закону, то, виходячи з положень ст.. 64 ЖК України, члени сім»ї власника квартири несуть з ним солідарну відповідальність по зобов»язанням, що виникають у зв»язку із отриманням житлово-комунальних послуг.

За даними особового рахунку ОСОБА_2 заборгованість по квартирі № 319 будинку № 9 по пр.. Радянському у м. Запоріжжі за період з 16.06.2011 року по 30.04.2015 року, з урахуванням частково внесених платежів, складає 11783 грн. 67 коп.(а.с.7-8, 57-58).

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на те, що ОСОБА_2 не є членом ЖБК та на відсутність між сторонами договірних відносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ЖБК № 218 «Комунальник-11», суд першої інстанції, встановивши, що відповідачі отримують житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак оплату за них своєчасно та в повному обсязі не здійснюють, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за період з 16.06.2011 року по 31.04. 2015 року у розмірі 10283 грн. 67 коп., врахувавши суму внесених відповідачами під час розгляду справи платежів за комунальні послуги у листопаді 2015 року та у січні 2016 року.

При цьому суд правильно виходив з того, що оскільки послуги відповідачам надавалися та ними споживались і частково сплачувались, то це свідчить про існування між ними фактичних договірних відносин, тобто цивільних прав та обов»язків в силу ст.. 11 ЦК України.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-59цс 13 від 30 жовтня 2013 року, яка згідно зі ст.. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення платежів, починаючи з 1996 року, то суд правомірно відмовив з підстав пропуску позовної давності.

Так, відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 71 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено(позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з ст.. 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР та ст..ст. 78 і 79 цього Кодексу.

Закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові.

Крім того, ст. 75 ЦК УРСР 1963 року визначено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Таким чином, до вимог про стягнення заборгованості по платежам з 1996 року, строк пред»явлення яких сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, суд правильно застосував норми матеріального права, дійшовши правомірного висновку, що встановлений ст.. 71 ЦК УРСР 1963 року строк у даному випадку пропущений позивачем.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу».

Щодо платежів, на які поширюються положення глави 19 ЦК України 2003 року, то при розгляді вимог про їх стягнення суд правильно керувався положеннями ст.ст. 261, 264, 267 ЦК України, враховуючи вимоги відповідачів про застосування позовної давності до вказаних вимог(а.с.66).

Частинами 1,5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права. За зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частинами 1,2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку.

Позовна давність переривається у разі пред»явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предмет позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судом встановлено, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2011 року було частково задоволено позов ЖБК № 218 «Комунальник-11» і з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ЖБК 218 «Комунальник -11» була стягнута заборгованість за житлово-комунальні послуги та витрати на утримання будинку і прибудинкової території за період з квітня 2008 року по 01.03.2011 року у розмірі 605 грн. 04 коп.(а.с.10).

У червні 2014 року ЖБК № 218 «Комунальник-11» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та утримання будинку за період з 01.03.2011 року по 28.02.2014 року у сумі 8309 грн. 72 коп.

Виданий на підставі вказаної заяви наказ Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.06.2014 року був скасований ухвалою цього ж суду від 16 липня 2014 року(а.с.43).

Враховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання ЖБК № 218 «Комунальник -11» у червні 2014 року заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, суд правильно розцінив, як переривання перебігу позовної давності, отже правомірно стягнув суму заборгованості зі щомісячних платежів, починаючи з червня 2011 року.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат за заборгованість за житлово-комунальні послуги, то суд дійшов висновку, що на зобов»язання по сплаті щомісячних платежів за надані житлово-комунальні послуги та послуги з обслуговування будинку не поширюються положення ст. 625 ЦК України.

З вказаним висновком суду погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

За змістом ч.1 ст. 901 , ч.1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони(замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов»язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов»язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредиторові відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов»язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов»язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмет договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов»язанням.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов»язки визначено у Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 10 частини третьої статті 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у п. 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, та п. 20 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України від 21 липня 2005 року № 630.

Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов»язання, установлених ст.. 526 ЦК України, зобов»язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов»язань.

З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов»язанням, у якому серед інших прав і обов»язків сторін на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов»язок з оплати отриманих комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов»язань на них поширюється дія ч.2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов»язання.

Закріплена у п.10 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч.2 ст. 625 ЦК України.

Застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими у п.3 ч.1 ст. 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких судовий наказ може бути видано в разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Сам такий правовий висновок щодо застосування норм статті 625 ЦК України міститься у постановах Верховного Суду від 20 червня 2012 року, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023 цс15, від 13 січня 2016 року у справі № 6-931 цс15, на що суд, розглядаючи вимоги щодо стягнення втрат від інфляції внаслідок несвоєчасного здійснення відповідачами оплат за надані житлово-комунальні послуги, уваги не звернув.

Таким чином, у зв»язку з неправильним застосуванням судом норми матеріального права при вирішення питання щодо стягнення інфляційних втрат, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким вимоги ЖБК № 218 «Комунальник-11» слід задовольнити частково, враховуючи, що за вимогами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги щодо стягнення заборгованості за періодичними платежами вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у зв»язку з порушенням строків їх виплати.

Виходячи з наданого позивачем розрахунку, сума інфляційних втрат у зв»язку з несплатою щомісячних комунальних платежів за період з 16.06.2011 року по 30.04.2015 року, враховуючи також, що у грудні 2011 року, січні 2012 року, грудні 2012 року платежі здійснювалися частково, а у квітні 2012 року, жовтні 2012 року, квітні 2013 року, жовтні та грудні 2013 року здійснювалися у більшому розмірі, ніж були нараховані за місяць, а отже інфляційних втрат у вказані місяці позивач не ніс, становить 8797 грн. 62 коп.

Правильність вказаного розрахунку відповідачами належним чином не спростована.

Не можна погодитися і з висновком суду про зменшення заборгованості до 10283 грн. за період з 16.06.2011 року по 30.04.2015 року, нарахованої у сумі 11783 грн. 67 коп. у зв»язку із зарахуванням платежів, внесених відповідачами 09.11.2015 року у сумі 500 грн. та 05.01.2016 року у сумі 1000 грн., оскільки оплата житлово-комунальних послуг здійснюється періодичними платежами, а вимоги про стягнення платежів за період після 30.04.2015 року позивачем не заявлялись, як не стверджувалось відповідачами і те, що вказані платежі не носили поточний характер, а були здійснені в рахунок оплати суми боргу за конкретний місяці у спірний період.

У зв»язку з цим рішення в частині стягнення заборгованості по періодичним платежам за житлово-комунальні послуги у період з 16.06.2011 року по 30.04.3015 року у сумі 10283 грн. 67 коп. також підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідачів заборгованості за вказаний період у сумі 11783 грн. 67 коп.

В решті ухвалене по справі рішення суд постановив з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ЖБК № 218 «Комунальник-11» про те, що суд безпідставно застосував позовну давність, не врахувавши її переривання з 1998 року у зв»язку з періодичними погашеннями відповідачами сум боргу, не є переконливими, враховуючи, що при внесенні оплати у більшому розмірі, ніж місячне нарахування, призначення зайво внесених коштів , як погашення боргу за конкретний період, відповідачі не зазначали, за їх поясненнями, внесення коштів вони розцінювали, як авансові платежі.

За вказаних обставин посилання позивача на те, що факти періодичного внесення відповідачами платежів у більшому розмірі, ніж нарахований поточний платіж, слід розцінювати, як визнання боргу, ґрунтується на припущеннях, доказування на підставі яких заборонено ч.4 ст. 60 ЦПК України.

Щодо доводів та обставин, на які посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_3В.в апеляційній скарзі, то вони були предметом дослідження суду першої інстанції і додаткового правового обґрунтування не потребують, оскільки при їх встановленні та дослідження судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 218 «Комунальник-11» задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2016 року по даній справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 16.06.2011 року по 30.04.2015 року в розмірі 10283 грн. 67 коп. та в частині відмови у стягненні з них інфляційних втрат за вказаний період скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь Житлово-будівельного кооперативу № 218 «Комунальник-11» заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг та послуг з обслуговування та утримання будинку і прибудинкової території за період з 16.06.2011 року по 30.04.2015 року у сумі 11783 грн. 67 коп. та інфляційні втрати за цей період у розмірі 8797 грн. 62 коп., всього 20581 грн.29 коп., а також судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 56 грн. 60 коп. з кожного.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: