Рішення № 59197540, 22.07.2016, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/206/16-ц

2/337/388/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2016 рокуХортицький районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Мурашової Н.А.

при секретарі - Чалій Т.П.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запорожжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що йому та його близьким родичам ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1. Наприкінці 2009р. йому від матері ОСОБА_9 стало відомо про те, що його тітка ОСОБА_6 знаходиться в Кіровоградському СІЗО і попросила його мати ОСОБА_9 позичити у ОСОБА_4 гроші в сумі 100000,00 грн. на послуги адвоката. ОСОБА_9 зустрілась із ОСОБА_4, який погодився позичити 100000,00грн. під заставу їх квартири. Договір позики та застави необхідно було оформити нотаріально. Оскільки гроші потрібні були терміново, він приїхав до м.Запоріжжя, до нотаріуса, де повинна відбуватись угода. Там вже знаходились члени його родини батьки та брат, ОСОБА_4 , його двоюрідний брат ОСОБА_7. У нотаріуса мати стала плакала, а він не взмозі був переносити сльози матері та вийшов на вулицю, де також знаходився його батько з братом та двоюрідний брат ОСОБА_7 Вони повернулись до кабінету нотаріуса, коли документи вже були готові. Він особисто підписав їх, не читаючи, будучи достовірно впевненим, що підписує договір займу та застави квартири, як вони і домовлялись, після чого поїхав додому. Коли нотаріус розяснював правові наслідки укладених угод, він присутнім не був. В подальшому він вілько користувався спірною квартирою, перевіз туди свою родину, в 2010р. у нього народилась донька і він вільно зареєстрував її в цій квартирі, не сумніваючись в тому, що квартира належить його родині на праві власності. 25.08.2015р. йому стало відомо, що замість договору займу та застави 17.12.2009р. фактично було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, але своєї згоди на відчуження належної йому частки він не надавав, ніяких фінансових зобовязань перед родиною ОСОБА_7 не мав. Вказаний договір вчинений під впливом обману, оскільки квартиру було продано за ціною, що значно нижче ринкової вартості і відповідає розміру коштів, які вони просили надати в позику, відповідач дозволив проживати їх родині до 20.12.2011р., що збігається зі строком, на який вони бажали отримати позику, відсутність волевиявлення на продаж квартири підтверджується тим, що вона була приватизована 26.11.2009р., а правочин укладено через місяць 17.12.2009р., крім того, їх родина іншого житла не мала, тому бажання продавати єдине житло у них не було. Право власності на квартиру було зареєстровано відповідачем лише 17.01.2014р. Всі ці обставини свідчать про недійсність договору.

Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 17.12.2009р., як такий, що вчинений під влипом обману, повернути сторони в первісне становище, визнавши за ним право власності на ? частину вказаної квартири.

Позивач в судове засідання не прибув, його інтереси представляє адвокат ОСОБА_1, який в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просить їх задовольнити. Додатково суду пояснив, що при укладанні даного договору позивач та інші члени родини ОСОБА_9 були присутні і особисто підписували договір купівлі-продажу квартири, але, при цьому, позивач текст договору не читав, його зміст та наслідки нотаріусом йому розяснені не були, грошей він не отримував, тому він вважав, що підписував договір займа та застави квартири. В подальшому від матері він дізнався, що ОСОБА_4 відмовився укладати договір позики та застави і наполягав саме на укладанні договору купівлі-продажу квартири. Оскільки мати бажала допомогти своїй сестрі ОСОБА_6 і інших можливостей отримати потрібну суму не було, вона погодилась на укладання саме такого договору. Вважає, що обман позивача полягає в тому, що він був впевнений в укладанні договору застави, а в дійсності укладений зовсім інший договір, в результаті укладання якого він позбувся своєї власності. Наміру розпорядитися своєю власністю він не мав, в подальшому проживав в квартирі з родиною, прописав неповнолітню дитину. Позивач довіряв своїм родичам, тому не читав зміст договору, який фактично підписав. Також уточнив, що, незважаючи на зазначення в позовній заяві кількох підстав для визнання договору недійсним, він просить визнати його недійсним саме в силу обману.

Представник відповідачів ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю та пояснив, що в дійсності між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 мала місце домовленість про укладання договору купівлі-продажу квартири, яка знайшла свій вираз в письмовому, нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу від 17.12.2009р. За взаємною згодою сторони оговорили ціну квартири, за який було здійснено продаж, та інші його умови, зокрема, щодо проживання родини ОСОБА_9 в квартирі протягом наступних 2 років, що не суперечить діючому законодавству. ОСОБА_9 добровільно погодились на ці умови, не заперечували їх, підписали договір особисто, чим підтвердили своє волевиявлення. В діях ОСОБА_4 відсутні ознаки винних дій, зокрема, за здійснення обману. Ніяких доказів цьому позивач суду не надав, дії нотаріуса не оскаржував. Жодного доказу того, що сторони мали намір в дійсності укласти договір позики під заставу спірної квартири, немає. Фактично позивач не заперечує, що такі наслідки для нього стали внаслідок його халатності. ОСОБА_4, як покупець, виконав свої зобовязання, передав грошові кошти і після спливу 2 років став вимагати виселення позивача та його родини зі спірної квартири, в січні 2014р. зареєстрував своє право власності, що також не суперечить вимогам закону. Державна реєстрація права власності не скасована. В провадженні суду була значна кількість судових справ за позовами родини ОСОБА_9 щодо визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, рішеннями судів в їх задоволенні відмовлено. Позов ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення ОСОБА_9 зі спірної квартири навпаки було задоволено, рішення суду набрало законної сили і зараз знаходиться на примусовому виконанні. Крім того, вважає, що позивач пропустив строк позовної давності 3 роки, оскільки був присутній під час укладання договору купівлі-продажу, підписував його, навіть, якщо допустити, що він не читав договір, то про можливе порушення своїх прав позивач міг дізнатися в 2011р., коли ОСОБА_4 став вимагати виселення з квартири. Поважних причин пропуску цього строку у позивача немає. Просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судове засідання не прибули за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином за зареєстрованим місцем свого проживання.

Третя особа приватний нотаріус ЗМНО ОСОБА_8 в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, повідомила, що аналогічні вимоги неодноразово розглядались в судовому порядку, її пояснення викладені в рішенні Хортицького районного суду м.Запоріжжя, постановленого суддею Нещеретною Л.М., яке набрало законної сили, і просить їх врахувати.

Треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 в судове засідання не прибули за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність вказаних осіб.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню за таких підстав.

Суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло №23062, виданого Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради 26.11.2009р., належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10 (арк..7 т.1)

17.12.2009р. між ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_10, як Продавцями, та ОСОБА_4, як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим № 1784 (арк..8 т.1)

В договорі зазначено, що сторони уклалали цей договір, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин. Договір підписано сторонами в присутності нотаріуса, їх особу встановлено, дієздатність перевірено.

Крім того, відповідно до п.12 цього Договору сторони стверджують, що цей договір не носить характер удаваної угоди, здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного.

Згідно з п.2 Договору продаж квартири здійснено за домовленістю сторін за 100000,00грн., які Продавця одержали від Покупця готівкою повністю до підписання цього Договору.

Згідно з п.5 Договору право власності на придбану квартиру виикає у Покупця у відповідності до ст.182,334 ЦК України, тобто з моменту проведення державної реєстрації договору.

Згідно з п.10 Договору Продавці зобовязуються у термін до 20.12.2011 року звільнити квартиру від особистих речей та знятися з реєстраційного обліку, передати квартиру без будь-якої заборгованості по комунальним платежам, а покупець зобовязується прийняти її. Одночасно покупець стверджує, що не має претензій до технічного стану квартири, оглянув її до підписання цього договору.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.01.2014р. право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.2009р. зареєстровано у вказаному реєстрі 17.01.2014р. (арк.17 т.1)

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.04.2014р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністравтиного суду від 09.12.2014р., відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, треті особи ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та зобовязання скасувати запис про реєстрацію права власності (арк.167-172, 179 т.1).

Також судом встановлено, що рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 23.06.2014р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15.10.2014р., відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_10, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 17.12.2009р. як удаваного (арк..133-190 т.1).

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 09.12.2014р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25.04.2015р., відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_11, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним як такого, що вчинений під психічним тиском та впливом тяжкої обставини (арк..249-250 т.1, арк..1 т.2).

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 08.02.2016р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29.03.2016р., задоволено частково позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою, та усунуто ОСОБА_4 перешкоди у володінні та користуванні квартирою №12 будинку №14 по вул.Воронезькій в м.Запоріжжя шляхом визнання ОСОБА_11, 05.09.1954р.н., ОСОБА_9, 20.06.1957р.н., ОСОБА_10, 22.01.1985р.н., ОСОБА_3, 15.07.1981р.н., такими, що втратили право користування вказаною квартирою, та виселено їх із вказаного житлового помешкання (арк.220-224 т.1).

За змістом ст.3,6,627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України (в редакції, що діяла на момент посвідчення оспорюваного договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ст.657 ЦК України (в редакції, що діяла на момент посвідчення оспорюваного договору) визначено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За змістом ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.Договір є правочином.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст.204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ст.203 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобовязані повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з розясненнями, що містяться в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п.20 постанови).

Крім того, відповідно до п.19 вказаної постанови обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства у спосіб, визначений законом, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Зясувавши повно, всебічно та обєктивно обставини справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд вважає заявлені позивачем ОСОБА_3 позовні вимоги незаконними та недоведеними.

Так, при постановленні рішення суд виходить з того, що правочин вчинений під впливом обману, відноситься до оспорюваних правочинів з вадами внутрішньої волі, яка могла сформуватися в умовах неправильного уявлення особи про обставини, що мають істотне значення для вчинення правочину, в силу умисних дій протилежної сторони такого правочину, яка навмисно заперечувала або замовчувала існування обставин, які могли перешкодити вчиненню такого правочину. Воля особи до вчинення правочину і результат правочину в даному випадку не узгоджуються.

Ігнорування справжньої волі особи, яка вчиняє правочин, було б неправильним. Однак визнавати недійсним будь-який правочин, в якому внутрішня воля сформувалась під впливом неправильних уявлень, було б теж неправильно, оскільки це впливає на стабільність цивільного обороту й охорону прав та інтересів інших осіб. З огляду на це, можливість оспорювання правочинів, вчинених внаслідок обману, має відбуватися в умовах чіткого та однозначного тлумачення положень ст.230 ЦК України, яка дає визначення обману, вказує щодо яких обставин він повинен мати місце, коло осіб, які мають право оспорити цей правочин і відповідно довести, що обман мав місце.

Враховуючи розяснення Пленуму Верховного Суду України та вимоги ст.10,60 ЦПК України, суд вважає, що в даному випадку саме позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним в силу обману повинен довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу замість договору позики під заставу нерухомого майна, і що воно було сформане в результаті умисних дій відповідача ОСОБА_4 як іншої сторони правочину.

Однак, оцінивши обставини справи, на які посилаються сторони, надані ними докази, суд вважає, що позивач в порушення вказаних вимог діючого законодавства не довів суду, що договір купівлі-продажу квартири від 17.12.2009р. був укладений ним під впливом обману, тобто, що неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, яке вплинуло на його волевиявлення, сформувалось в результаті умисних дій відповідача ОСОБА_4, як протилежної сторони правочину; що відповідач ОСОБА_4 навмисно цілеспрямовано заперечував або замовчував існування обставин, за наявності яких позивач відмовився би від укладання даного договору і цей договір не було би укладено; що обман з боку відповідача ОСОБА_4 мав місце щодо обставин, які впливали на вчинення такого правочину, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, істотність таких обставин для даного правочину. Належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин позивач суду не надав.

Позивач зазначає, що обман полягає в тому, що домовленість сторін стосувалась укладення договору позики під заставу квартири, а фактично було укладено договір купівлі-продажу квартири. Але ніяких доказів тому, що в дійсності у позивача та членів його родини був намір укласти з відповідачем ОСОБА_4 договір позики під заставу квартири, але цей намір не було реалізовано в силу умисних протиправних дій ОСОБА_4 суду також не надано.

Так, судом встановлено, що 17.12.2009р. сторонами було укладено саме договір купівлі-продажу квартири, під час укладання даного договору були присутні усі його сторони, які не заперечують факт особистого підписання договору. Тобто сторони своїми підписами підтвердили, що договір купівлі-продажу укладається ними добровільно, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного, договір не носить характер удаваної угоди, вони розуміють значення своїх дій та правові наслідки, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин.

Також з судових рішень по іншим цивільним справам за позовами родини ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.12.2009р. вбачається, що відповідач ОСОБА_4 був згоден тільки купити у ОСОБА_3 квартиру вартістю 100000,00грн., нотаріус розяснила сторонам наслідки укладення як договору займу, так і купівлі-продажу, ОСОБА_3 не заперечували проти укладання саме договору купівлі-продажу, при зверненні у сторін було не достатньо довідок для укладання такого договору і в подальшому вони ці документи отримали, складений нотаріусом тект договору прочитали та підписали, тобто позивач, як і інші члени його родини, свідомо, добровільно уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3. При цьому, інші члени родини позивача його мати ОСОБА_9 та брат ОСОБА_10 не оспорювали цей договір з підстав введення їх в обману, хоча обґрунтовували свої вимоги тими ж самими обставинами.

Зі змісту договору вбачається, що сторони на власний розсуд узгодили усі істотні умови договору купівлі-продажу квартири, погодились з ними, що підтвердили шляхом його підписання.

Вказаний договір був спрямований на припинення права власності родини ОСОБА_10 та набуття права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру за рахунок отримання Продавцями узгодженої суми грошових коштів. Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, що договір був виконаний ОСОБА_4, оскільки він передав продавцям ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 100000,00грн., зареєстрував своє право власності на квартиру, в результаті чого було припинено право власності ОСОБА_10 на вказану квартиру, тобто настали ті реальні наслідки, на які і був спрямований договір купівлі-продажу.

При постановленні рішення суд враховує, що на момент розгляду справи цей договір купівлі-продажу квартири є укладеним, оскільки за вимогами ст. 640,657 ЦК України (в редакції, що діяла на момент його укладання) він підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 як новий власник квартири зареєстрував договір купівлі-продажу і відповідно набув право власності на спірну квартиру 17.01.2014р. У звязку з чим суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що осопрюваний ним договір не є укладеним, тому не створює для сторін прав та обовязків.

Доводи позивача про те, що грошові кошти в сумі 100000,00грн. він особисто не отримував, не впливають на висновок суду щодо виконання ОСОБА_4 своїх зобовязань за вказаним договором купівлі-продажу, оскільки сторони не заперечували, що вказані гроші безпосередньо були передані матері позивача ОСОБА_9, яка в подальшому передала ці кошти їх родичам ОСОБА_6 для оплати послуг адвоката. Суд вважає, що в даному випадку взагалі немає значення, яким чином Продавці ОСОБА_9 розпорядились грошовими коштами, отриманими від продажу свого майна. Мотив вчинення такого правочину не має істотного значення для визнання його недійсним.

При постановленні рішення суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що наявність наміру укласти з ОСОБА_4 саме договір позики, а не купівлі-продажу, підтверджується тим, що квартиру було продано за ціною, що значно нижче ринкової вартості і відповідає розміру коштів, які вони просили надати в позику; відповідач дозволив проживати їх родині до 20.12.2011р., що збігається зі строком, на який вони бажали отримати позику; квартира була приватизована лише 26.11.2009р., а правочин укладено вже 17.12.2009р.; що їх родина іншого житла не мала, вони до теперішнього часу зареєстровані і фактично мешкають в квартирі; відповідач ОСОБА_4 зареєстрував своє право власності лише 17.01.2014р.

Суд вважає вказані доводи безпідставними і такими, що не впливають на дійсність договору купівлі-продажу, оскільки ціна продажу є істотною умовою договору купівлі-продажу, яка погоджується сторонами за взаємною згодою. За відсутності такої згоди договір не може бути укладений. ОСОБА_13 не заперечували проти продажу квартири за 100 000,00грн., від підписання договору у звязку з заниженням вартості квартири не відмовились, доказів тому, що вказана вартість квартири не відповідала дійсній ринковій вартості на момент продажу, за яку б вони бажали продати квартиру, суду позивач не надав.

Включення до договору купівлі-продажу такої умови як надання права Продавцям ОСОБА_13 проживати в квартирі до 20.12.2011р., не суперечить вимогам діючого законодавства і є проявом реалізації сторонами свого вільного права погоджувати та включати на свій розсуд до договору будь-які умови, які не суперечать діючому законодавству, вимогам розумності та справедливості.

Незначний проміжок часу між приватизацією квартири родиною ОСОБА_13 та її продажом, на думку суду, не спростовує, а лише підтверджує бажання родини ОСОБА_13 скористатись своїм правом на розпорядження належним їм майном, в т.ч. шляхом його відчуження.

Той факт, що до теперішнього часу позивач та інші члени його родини зареєстровані в квартирі, деякі з них фактично мешкають в ній, також не впливає на визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в силу обману, оскільки, як встановлено судом, після визначеного в договорі строку 20.12.2011р., Продавці ОСОБА_13 квартиру добровільно не звільнили, чим стали перешкоджати ОСОБА_4 в користуванні та розпорядженні його власністю, у звязку з чим він звертався до суду і рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 08.06.2016р., яке набрало законної сили 29.03.2016р., його вимоги були задоволені, родина ОСОБА_13 була визнана такою, що втратила право користування спірною квартирою та виселена з неї. На даний час вказане судове рішення звернуто до примусового виконання, що сторонами в судовому засіданні не заперечувалось.

Факт державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру 17.01.2014р, а не безпосередньо після укладання договору купівлі-продажу, не суперечить діючому законодавству та не свідчить про вчинення ОСОБА_4 обману позивача і наявність між ними в дійсності домовленості про укладання договору позики замість договору купівлі-продажу. На даний час право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 зареєстровано, реєстрація не скасована, тобто право власності набуто правомірно.

Заперечуючи проти дійсності договору купівлі-продажу квартири в силу вчинення його під впливом обману, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що нотаріус не розяснювала йому правові наслідки укладання такого договору, він не ознайомлювався із текстом договором, не читав його, оскільки довіряв своїй матері, хоча не заперечує, що був присутній у нотаріуса, підписував договір особисто. Ці доводи суд вважає безпідставними, оскільки вони свідчать про власну недбалість позивача, що не є підставою для визнання правочину недійсним. Крім того, в договорі купівлі-продажу зазначено, що сторони ознайомились з умовами договору і позивач підтвердив це своїм особистим підписом. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на пітвердження того, що щось, в т.ч. в силу умисних дій відповідача ОСОБА_4 або інших осіб, перешкоджало йому прочитати текст договору, ознайомитись з ним і в разі незгоди з будь-якими його умовами відмовитись від його укладання. Дії нотаріуса ним не оскаржувались.

Таким чином, суд вважає доводи позивача про те, що при укладанні договору купівлі-продажу відносно нього мав місце обман, такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та наданих суду доказах, не відповідають проаналізованим вимогам норм матеріального права. Законних підстав для визнання договору купівлі-продажу від 17.12.2009р. недійсним в силу обману, застосування наслідків недійності правочину суд не знаходить.

При цьому, виходячи зі змісту ст.230 ЦК України, суд вважає, що правочин може бути визнаний недійсним в силу обману з боку однієї зі сторін правочину за позовом іншої сторони такого правочину, тобто належним відповідачем за даним позовом ОСОБА_3 повинен бути відповідач ОСОБА_4, інші зазначені ним відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 сторонами договору купівлі-продажу від 17.12.2009р. не були, тому є неналежними відповідачами за даним позовом.

При постановленні рішення суд не враховує доводи представника позивача ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності з тих підстав, що суд при розгляді даної справи не встановив факту порушення прав позивача, які підлягали би захисту в межах строку позовної давності, тобто прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови в позові.

На підставі вищевикладеного, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.3,6,15,16,202-204,215,216,229,230,334,626,627,638,640,655,657 ЦК України, ст.3,4,10,11,57-61,88,212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення, особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, - в той же строк з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 25.07.2016р.

Суддя Н.А.Мурашова

22.07.2016