Постанова № 59193243, 21.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 рокусправа № 804/450/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЧередниченка В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у справі № 804/450/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1) 20 січня 2016 року звернувся до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем 29 грудня 2015 року: податкові повідомлення-рішення №0034111701, №0034201701; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску №0034131701; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0034121701.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №2975/394/04-03-17-01-26/НОМЕР_1 від 11 грудня 2015 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що при проведенні перевірки відповідачем було правильно визначено розмір валових витрат та зроблено висновок про завищення позивачем таких витрат, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу. Відповідачем доведена правомірність оскаржених рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що до перевірки позивачем було надано всі первинні документи які підтверджують обґрунтованість його доводів викладених в адміністративному позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне страхування за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №2975/394/04-03-17-01-26/НОМЕР_1 від 11 грудня 2015 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень :

- пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в частині ненадання до перевірки книги обліку доходів і витрат;

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177, з урахуванням вимог пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних. осіб від провадження господарської діяльності за 2014 рік в сумі 62040,42 грн.;

- абзацу б) пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункту 3.2 розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020, пунктів 3.2, 3.3. розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міндоходів України від 21.01.2014 року №49, в частині не включення до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №1-ДФ) за І квартал 2012 року, II квартал 2012 року, II квартал 2013 року, II квартал 2014 року, сум доходу, виплаченим фізичним особам-підприємцям;

- пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», з урахуванням частини 3 статті 7 розділу III цього Закону, у результаті чого занижено єдиний внесок за 2014 рік в сумі 39242,80 грн. (т.1 а.с.7-23).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято:

- податкові повідомлення-рішення від 29 грудня 2015 року: №0034201701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачений податковими агентами за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510,00 грн. (а.с.24); №0034111701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 62040,42 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15510,11 грн. (а.с.26);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0034121701, відповідно до якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 39242,80 грн. (а.с.28);

- рішення №0034131701 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1962,14 грн. (а.с.29).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Статтею 177 Податкового кодексу України (далі ПКУ) визначено особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, згідно з п. 177.1 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (тобто, у розмірі 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами).

Згідно з вимогами п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У відповідності до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно із пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, з вказаних нормам права вбачається, що при визначенні фізичною особою-підприємцем об'єкта оподаткування податком на прибуток можуть враховуватися лише документально підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу України (далі ПКУ).

Згідно з актом перевірки позивач збільшив валові витрати, внаслідок чого занизив суму чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік, на 372230,18 грн., а саме:

- включив до складу витрат лізингові платежі по договору фінансового лізингу від 01.07.2014 року №2969 з ТОВ Український лізинговий фонд, що є порушенням статті 146 Податкового кодексу України;

- включив до складу витрат вартість придбаного, але не оплаченого автомобілю KIA Sportage в сумі 249166,67 грн.

Проте відповідачем не було надано суду доказів в підтвердження правомірності висновків, викладених в акті перевірки, щодо включення позивачем «до складу витрат декларації лізингових платежів по договору фінансового лізингу від 01.07.2014 року №2969 з ТОВ «Український лізинговий фонд»», а також включення до витрат придбання автомобіля «КІА» за накладною №427 від 10.07.2014 року в сумі 249 166,67 грн. яка на час перевірки була оплачена у розмірі 84366,79 грн.

Крім того, оскільки відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця, а виручкою є сукупність грошових коштів, що надійшли на рахунки підприємства в результаті його виробничої діяльності за певний період часу, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно не було взято до уваги повернення позивачем 11.07.2014 року платіжним дорученням № 244 передплати в сумі 8900 грн., яка була включена позивачем до валових доходів у момент її отримання 04.06.2014 року та, що повинно зменшити валові доходу того періоду в якому здійснене таке повернення.

Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції відносно правомірності дій відповідача щодо не відображення в акті перевірки у складі валових витрат амортизації транспортних засобів позивача в сумі 150 853,00 грн., які ґрунтуються на тому, що позивач, як фізична особа підприємець, не є власником автотранспорту який знаходиться в приватній власності ОСОБА_1

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зареєструвавшись як приватний підприємець ОСОБА_1 не втратив статусу фізичної особи.

Згідно з ст. 2 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.199 року субєкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів та витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку та звітності».

При цьому, в матеріалах справи містяться документи, що підтверджують вартість транспортних засобів позивача станом на 01.07.2014 року, а також розрахунок амортизаційних нарахувань в ІІ півріччі 2014 року.

Отже колегія суддів погоджується з доводами позивача відносно того, що оскільки прямої заборони на використання цього закону фізичними особами-підприємцями не існує, та враховуючи положення п.177.4 ст.177 та п.138.8 ст.138 ПК України, позивач має право відносити до витрат амортизацію виробничих основних засобів.

Щодо включення відповідачем до складу витрат тільки вартість паливно-мастильних матеріалів (далі ПММ), придбаних в період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року, та не включення до витрат ПММ, придбані раніше, але не використаних у І півріччі 2014 року в сумі 28213,20 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на його пропозицію позивачем було надано суду первинні документи які підтверджували придбання та використання вказаних ПММ в сумі 28213,20 грн. в своїй господарській діяльності, а це саме видаткові накладні від 30.06.2014 року №РН-0000802 на суму 13833,34 грн. №РН-0000644 на суму 35778,24 грн. (т.1 а.с.189,199) та договори надання послуг, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні.

При цьому зазначені обставини використання вказаних ПММ відповідачем спростовано не було, докази дослідження вказаних документів під час проведення податковим органом перевірки не надано.

Щодо не включення відповідачем до складу валових витрат на оплату службових відряджень у розмірі 171007,20 грн. (в т.ч. в липні 2014 р. - 26796,00 грн., в серпні 2014 р. - 29232,00 грн., у вересні 2014 р. - 29 232,00 грн., в жовтні 2014 р. - 29 232,00 грн., у листопаді 2014 р. - 27 283,20 грн., у грудні 2014 р. - 29 232,00 грн.).

Відповідно до підпункту 138.8.2 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Абзацом 14 підпункту 140.1.7 пункту 140.1 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Обовязковою умовою, для врахування таких витрат, є необхідність документального підтвердження таких витрат. При цьому, позивачем надано апеляційному суду документи, що підтверджують зв'язок вказаних відряджень з діяльністю позивача, а саме акти виконаних робіт за ІІ півріччя 2014 року, що підтверджують здійснення рейсів з перевезення вантажів за межи м. Дніпродзержинська, накази №7 від 02.07.2014 року, № 8 від 07.07.2014 року, № 9 від 01.08.2014 року, № 10 від 01.09.2014 року, № 11 від 02.10.2014 року, № 12 від 03.11.2014 року № 13 від 01.12.2014 року, що підтверджують знаходження працівників позивача в службових відрядженнях.

Вказане свідчить про те що такі витрати повинні враховуватись при визначенні валових витрат.

На вказаних підставах відповідачем також необґрунтовано було не включено до валових витрат всієї заробітної плати найманих працівників, а саме 35000 грн. замість 37 178,34 грн., а також сум єдиного соціального внеску (ЄСВ) від підприємницької діяльності позивача - 43 109,89 грн.; ЄСВ нарахованого на заробітну плату найманих працівників 14 001,37 грн., а також нарахувань ПДВ за ІІ півріччя 2014 року 35 630 грн., що сукупно складає 94 741,26 грн.

Щодо виявленим перевіряючими особами не відображення відомостей щодо нарахованих (виплачених) доходів по підприємцям, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у податковому розрахунку (ф. №1-ДФ) за І квартал 2012 року, II квартал 2012 року, II квартал 2013 року, II квартал 2014 року.

Відповідно до пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобовязань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Таким чином, обовязковою умовою цього порушення є те, що дії позивача повинні призвести до зменшення та/або збільшення податкових зобовязань платника податку та/або до зміни платника податку. Проте в акті перевірки таких наслідків не зафіксовано.

Отже висновки податкового органу з якими погодився суд першої інстанції щодо порушення позивачем пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України є безпідставними.

Крім того, за змістом абзацу 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами 2 і 4 п. 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Вказані документи надаються протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки.

Відповідно до п. 86.7. ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності).

Проте відповідачем під час прийняття оскаржених рішень (т.1 а.с.179,180) внаслідок невірного обрахунку строку подачі, безпідставно не було враховано, надані позивачем протягом п'яти робочих днів, з дня отримання акта перевірки 11.12.2015 року, а саме 18.02.2015 року заперечення (вх. №15740/ФОП) (т.1 а.с.176,177) з документами (вх. №1571 ФОП) в підтвердження його витрат (т.1 а.с.178).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставне неврахування відповідачем під час перевірки первинних документів, які надавались відповідачу, а також, неврахування первинних документів, які надавались із запереченнями на спірний акт перевірки, на підставі яких позивачем вчинено записи у податковому обліку, що призвело до фактичної та правової невизначеності зроблених відповідачем висновків і, як наслідок, до неправомірності прийнятих відповідачем рішень які оскаржуються.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач в акті перевірки, необґрунтовано дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, а суд першої інстанції помилково погодився з цим.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.

Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у справі № 804/450/16 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняті Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 29 грудня 2015 року: податкові повідомлення-рішення №0034111701, №0034201701; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску №0034131701; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0034121701.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 25 липня 2016 року.

Головуючий:В.Є. Чередниченко

Суддя:А.О. Коршун

Суддя:О.М. Панченко