Постанова № 59191691, 21.07.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2016 року № 813/1032/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю представників: позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_1, звернулися до суду з позовом до Львівського обласного військового комісаріату (далі ЛОВК, відповідач) з вимогами:

- визнати незаконними дії ЛОВК з відмови у видачі посвідчень членів сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», батькам загиблого солдата військового резерву Національної Гвардії України ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також сину - ОСОБА_5;

- зобовязати ЛОВК видати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчення членів сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

В обґрунтування позовних вимог посилаються на такі обставини.

09 січня 2015 року під час виконання бойового завдання в зоні Антитерористичної операції ОСОБА_6 отримав сліпе кульове поранення голови, що призвело до смерті. Позивачам, як батькам та членам сімї загиблого, Управління соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області видало посвідчення членів сімї загиблого ветерана війни в АТО. З моменту отримання вказаних посвідчень позивачі отримали право на пільги, встановлені статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону. У звязку із внесенням Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачі втратили право на ряд пільг, передбачених для них Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому вирішили скористатися своїми правами на отримання пільг, передбачених для них Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак ЛОВК відмовив у видачі позивачам посвідчень членів сімї загиблого, мотивуючи це тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби згідно з Законом України «Про військовий обовязок і військову службу». З посиланням на статті 3, 12 та 14 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» вважають відмову ЛОВК незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси позивачів, зокрема, їхнє конституційне право на соціальний захист.

Представник позивачів ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та дала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позову не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях, суть яких полягає у наступному. Закон України «Про військовий обовязок і військову службу» визначає поняття «військова служба», «військовий обовязок», «військовослужбовці» та «резервісти», відповідно до яких проходження служби у військовому резерві, не є військовою службою в розумінні вказаного Закону, тому резервіст не має статусу військовослужбовця та відповідно пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста. Оскільки ОСОБА_6 проходив службу у резерві Національної гвардії України, він не є військовослужбовцем, тому відсутні підстави для видачі його батькам та сину посвідчень «Члена сімї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби». Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рядовий резерву ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 14.03.2014 проходив службу у резерві Військової частини 3066 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України на посаді старшого стрільця 1 відділення 2 стрілецького взводу 32 стрілецької роти 10 стрілецького батальйону, що підтверджується посвідченням резервіста та витягами з наказів командира в/ч 3066 від 14.03.2014 № 7о/с та від 14.03.2014 № 49 (а.с. 11, 63-64).

Згідно з виданими Військовою частиною 3066 Національної гвардії України довідками № 219від 31.05.2014,№ 515 від 14.07.2014Лагно Р.І. перебував у службовому відрядженні в зоні Антитерористичної операції в Донецькій області з 15 квітня 2014 року по 31 травня 2014 року, з 22 червня 2014 року по 14 липня 2014 року (а.с. 12-13).

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч 3066 від 05.01.2015 № 1 ДСК солдат резерву ОСОБА_6 з 04.01.2015 уважається таким, що вибув у відрядження до м. Славянськ Донецької області для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (для участі в Антитерористичній операції) (а.с.73).

09.01.2015Лагно Р.І. при виконанні обовязків військової служби отримав сліпе кульове поранення голови, яке призвело до смерті.

Даний факт підтверджено початковим повідомленням про подію, яка трапилась у Військовій частині 3066 від 04.02.2015 (а.с. 14) та постановою ВЛК ГУ МВС України в м. Київ від 25.03.2015 № 18/15(а.с. 15), а факт смерті свідоцтвом про смерть серії І-СГ №373863 (а.с. 16).

Згідно з актом розслідування нещасного випадку, що стався 09 січня 2015 року (форми Н-5) від 13.03.2015, загибель старшого солдата резерву ОСОБА_6 сталася в період проходження служби при виконанні службово-бойових завдань, повязаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі із злочинністю (а.с. 17-19).

Батькам ОСОБА_6 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та сину ОСОБА_5 04 лютого 2015 року Управлінням соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області видано посвідчення членів сімї загиблого ветерана війни в АТО серій ААВ за № 001303, 001302 та 001304 відповідно (а.с. 7, 8, 92).

З моменту отримання вказаних посвідчень позивачі отримали право на пільги, встановлені статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону.

У звязку із набранням чинності з 01 липня 2015 року змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачі втратили право на ряд пільг, передбачених для них Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується, зокрема, довідками Управління соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області від 09.03.2016 № 408375-08 та 408376-08 відповідно, згідно з якими позивачі в базі даних Єдиного державного автоматизованого реєстру пільговиків на обліку не перебувають і пільгами не користуються (а.с. 23, 24).

Позивачі вирішили скористатися своїм правом на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у звязку з чим звернулися із заявами про видачу посвідчень членів сімї загиблого під час проходження військової служби: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 від 03.11.2015 (а.с.127-128), ОСОБА_8 в інтересах сина ОСОБА_5 від 30.10.2015 (а.с.139), долучивши необхідні документи.

Комісія ЛОВК на засіданні від 13.11.2015 прийняла рішення, яким відмовила родичам загиблого солдата резерву ОСОБА_6 у видачі посвідчень (витяг з протоколу №01 засідання комісії з розгляду матеріалів про визнання права на отримання посвідчення «Член сімї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» від 13.11.2015) (а.с.125).

Як вказано у рішенні комісії ЛОВК, відмова зумовлена тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», а згідно з ПКМУ № 379 від 25.05.1993 підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста.

При вирішення спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XIIветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 19 статті 6 Закону № 3551-XII (в редакції Закону №1547-VII від 01.07.2014)учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобовязані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 10 Закону № 3551-XII батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обовязку військової служби (службових обовязків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Пільги особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, встановлені статтею 15 цього Закону.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає відповідний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, відповідно до пункту 9 якого особам, яким надано статус учасника бойових дій, видаються посвідчення, зокрема, органами соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

У відповідності до вимог чинного законодавства України Управлінням соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області 04 лютого 2015 року видано посвідчення членів сімї загиблого ветерана війни в АТО батькам загиблого ОСОБА_6 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та сину ОСОБА_5 (серія ААВ за № 001303, 001302 та 001304 відповідно) (а.с. 7, 8, 92).

Таким чином, позивачі є членами сімї загиблого в АТО ветерана війни резервіста Національної гвардії України ОСОБА_6, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII.

Водночас, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)сфера дії цього Закону поширюється на військовозобовязаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до частини 10 статті 14 Закону № 2011-XII військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

Відповідно до частини 13 статті 12 Закону № 2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Такі посвідчення видаються військовими комісаріатами.

Виходячи із системного аналізу положень пункту 3 частини 1 статті 3, частини 13 статті 12та частини 10 статті 14 Закону № 2011-XII, позивачі як члени сімї резервіста є особами, на яких поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їм посвідчень за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.

З огляду на вказане, відмова ЛОВК у видачі позивачам таких посвідчень не відповідає вказаним вимогам чинного законодавства України.

Стосовно доводів відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачам посвідчень, передбачених Законом № 2011-XII, оскільки ОСОБА_6 проходив службу у резерві Національної гвардії України, яка не є військовою службою, а загиблий не є військовослужбовцем в розумінні Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», суд зазначає таке.

Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби.

Поняття військового обовязку розкривається у статті 1 Закон №2232-XII, відповідно до частини першої якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України та включає:

- підготовку громадян до військової служби;

- приписку до призовних дільниць;

- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

- проходження військової служби;

- виконання військового обовязку в запасі;

- проходження служби у військовому резерві;

- дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1).

У відповідності до частини9 статті 1 Закону №2232-ХІІщодо військового обовязку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Поняття військової служби міститься у статті 2 Закону №2232-XII, відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, повязаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Системний аналіз понять «військовий обовязок» та «військова служба» свідчить, що військова служба є однією із складових військового обовязку.

Як встановлено судом, ОСОБА_6 перебував на службі у військовому резерві військової частини 3066 Національної гвардії України. Відповідно до наказу командира в/ч 3066 № 7 о/с від 14.03.2014 року йому було присвоєно військове звання рядовий резерву.

Відповідно до статті 1Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (далі - Закон № 876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 876-VII порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються, зокрема, Законом України «Про військовий обовязок і військову службу».

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 876-VIIдержава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обовязків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначено вище, статтею 3 Закону № 2011-XII визначено сферу його дії, під пункт 3 частини першої якої підпадають позивачі як члени сімї резервіста.

Частинами другою та третьою цієї статті визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобовязаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного спяніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобовязаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Закон № 2011-XII не містить інших положень, окрім передбачених частинами другою та третьою статті 3, які б обмежували дію цього Закону.

Таким чином, коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, визначених частинами другою та третьою статті 3Закону № 2011-XII, є вичерпним.

Як встановлено судом, позивачі не є особами щодо яких частинами другою та третьою статті 3 Закону № 2011-XII обмежується дія цього Закону.

Щодо доводів відповідача про те, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» встановлено лише форму та порядок видачі таких посвідчень.

Особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Законом № 2011-XII(стаття 3), а не постановою КМУ від 28.05.1993 № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.

Окрім цього, у Закон № 2011-XII вносилися зміни, зумовлені проведенням в Україні Антитерористичної операції, в той час як у постанову КМУ від 28.05.1993 № 379 жодних змін з часу її прийняття не вносилося.

З урахуванням викладеного, висновок відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачам посвідчення, передбаченого Законом № 2011-XII, є помилковим.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови у видачі позивачам посвідчень членів сімї загиблого на підставі Закону № 2011-XII.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку оскаржуваним діям відповідача, суд дійшов висновку, що відмова у видачі позивачам посвідчень, не відповідає вимогам Закону № 2011-XII та критеріям, визначеним частиною третьої статті 2 КАС України, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом визнання такої відмови незаконною.

Виходячи із розяснень пункту 10.3. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, наданих суду статтею 162 КАС України повноважень та обґрунтованості позовних вимог, суд вважає за можливе зобовязативідповідача видати позивачам посвідчення на підставі Закону №2011-XII, оскільки таке рішення не повязано із здійсненням відповідачем вданих повноважень під час адміністративних процедур.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відповідач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом, тому відсутні підстави для вирішення витання щодо розподілу судових витрат згідно зі статтею 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконними дії Львівського обласного військового комісаріату з відмови у видачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як членам сімї загиблого солдата військового резерву Національної Гвардії України ОСОБА_6 посвідчень на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Зобовязати Львівський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчення членів сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У рзазі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Хома О.П.