Ухвала суду № 59186001, 21.07.2016, Деснянський районний суд міста Києва

4-с/754/74/16

Справа № 754/4970/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2016 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді : Галась І.А.

при секретарі Яремус - Байсановій А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві Гудзя Романа Володимировича, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Альфа банк»,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві Гудзя Романа Володимировича.

Вимоги скарги обґрунтовує тим, що 15.04.2015р. Деснянським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 4430,65 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02.09.2015р. рішення залишене без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.10.2015р. зупинено виконання рішення до закінчення касаційного провадження. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.02.2016р. у справі рішення, ухвалу скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 07.04.2016р. заявник отримала від ВДВС Деснянського РУЮ м. Києва конверт, з датою відправки 06.04.2016р., в якому знаходились постанови про арешт майна боржника від 23.03.2016р., про стягнення виконавчого збору від 23.03.2016р., про стягнення витрат пов'язаних з організацією виконавчих дій від 23.03.2016р. у виконавчому провадженні № 49795271. 08.04.2016р. ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження № 49795271, винесеною 18.01.2016р. державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ м. Києва Гудзем Р.В. на виконання виконавчого листа №2-561/15 виданого Деснянським районним судом м. Києва. Заявник звернулася до суду з даною скаргою на 3-й день з дня ознайомлення з зазначеною постановою, 10-денний строк на її оскарження пропущений з поважних причин, оскільки раніше державний виконавець на адресу заявника зазначену постанову не направляла, а тому просить поновити строк на її оскарження. Таким чином, головний державний виконавець ВДВС Деснянського РУЮ м. Києва Гудз Р.В., не перевіривши чи отримала боржник чи набрало законної сили рішення, чи не зупинене виконання рішення, чи не скасоване рішення, шляхом вчинення неправомірних дій, виніс неправомірну постанову про відкриття виконавчого провадження № 49795271. В зв'язку із вищевикладеним, просила суд: 1) поновити строк оскарження неправомірних дій державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Гудзя Р.В. щодо винесення постанови від 18.01.2016р. про відкриття виконавчого провадження № 49795271 та її оскарження; 2) визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Гудзь Р.В. щодо винесення постанови від 18.01.2016р. про відкриття виконавчого провадження № 49795271; 3)визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Гудзя Р.В. від 18.01.2016р. про відкриття виконавчого провадження № 49795271; 4) відшкодувати ОСОБА_1 судові витрати у справі у вигляді витрат на правову допомогу фахівця в галузі права ОСОБА_3, пов'язані з правовим аналізом ситуації щодо неправомірних дій державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Гудзя Р.В. щодо винесення вищевказаної постанови від 18.01.2016р.

В судовому засіданні заявник вимоги скарги підтримала в повному обсязі за викладеними в ній обставинами, просила суд про їх задоволення.

Представник ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві - державний виконавець Шевченко М.І. проти задоволення скарги заперечувала. В наданих суду письмових запереченнях зазначили, що 12.01.2016р. до відділу надійшла заява стягувача про відкриття виконавчого провадження виконавчого провадження по виконавчому листу №2-561/15 від 12.10.2015р. виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» боргу в сумі 4674,25грн. 18.01.2016р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам. 08.04.2016 на прийомі у державного виконавця боржник надав ксерокопію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.02.2016 про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2015 та направлення на новий розгляд до суду першої інстанції. 8.04.2016 державний виконавець звернувся з запитом до ВССУ про надання завіреної належним чином копії ухвали від 24.02.2016р. 23.05.2016р. до відділу надійшла належним чином завірена копія ухвали від 24.02.2016р. про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2015р. та направлення на новий розгляд до суду першої інстанції. 23.05.2016р. державним виконавцем відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, в свої поясненнях зазначила, що дії державного виконавця відповідають вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» а тому вимоги скарги є безпідставними та просила відмовити у їх задоволенні.

Представник заінтересованої особи - ПАТ «Альфа-Банк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку, про поважність причини неявки не повідомляли.

Суд вважає можливим слухати справу у відсутність представника заінтересованої особи, враховуючи що про розгляд скарги він повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали скарги суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2015р. позов ПАТ «Альфа-Банк» було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 4 430,65 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2015р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

12.10.2015 року Деснянським районним судом було видано виконавчий лист №2-561/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 4 430,65 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2015р. було зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року у справі до закінчення касаційного провадження. Копія даної ухвали була направлена заявнику, її представнику та ПАТ «Альфа-Банк» до відома, та зазначено, що у разі вирішення питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду копію ухвали може бути пред'явлено до відповідного відділу державної виконавчої служби до відома.

12.01.2016р. представник ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-561/15 від 12.10.2015р. виданий Деснянським районним судом м. Києва.

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Гудзем Р.В. від 18.01.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-561/15 виданого 12.10.2015р. Деснянським районним судом м. Києва, ВП №49795271.

Тобто, ПАТ «Альфа-Банк» будучи повідомленим про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2015р. ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2015р., 12.01.2016р. звернувся до Відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві з відповідною заявою щодо виконання даного рішення суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року було скасоване, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як зазначила ОСОБА_1 а також державний виконавець в своїх запереченнях, скаржник 08.04.2016 на прийомі у державного виконавця боржник надала ксерокопію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.02.2016 про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2015 та направлення на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шевченко М.І. від 23.05.2016р. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-561/15 виданого 12.10.2015р. Деснянським районним судом м. Києва було закінчено відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року виконавчий лист №2-561/15 виданий Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 4 430,65 грн. та судового збору таким, що не підлягає виконанню.

Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, провадження з виконання судових рішень є самостійною і невід'ємною частиною судового розгляду.

Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З урахуванням наведеного, державний виконавець при проведенні виконавчих дій зобов'язаний діяти не лише у відповідності з вимогами Закону України "Про виконавче провадження", але й дотримуватися інших законів, використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК. Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав. При цьому суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених статтями 37 - 38 Закону про виконавче провадження, проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом шляхом його скорочення (частина третя статті 39 Закону про виконавче провадження).

Відповідно до вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-561/15 виданого 12.10.2015р. Деснянським районним судом м. Києва було закінчено відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» згідно постанови державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шевченко М.І. від 23.05.2016р., підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.01.2016р. та визнання її неправомірною відсутні.

Також протягом судового розгляду стороною заявника не було надано доказів (зазначення обставин), які б давали підстави суду дійти висновку про порушення суб'єктом оскарження вимог Закону України "Про виконавче провадження" при вчиненні виконавчих дій при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.01.2016р.

Щодо вимоги заявника про відшкодування судових витрат на правому допомогу фахівця в галузі права ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 4 ст. ст. 42 ЦПК України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвокати як представника або обмеження його пав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Пунктами 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року№ 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року№ 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42,56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах". Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

08.04.2016р. між заявником та фахівцем в галузі права, який отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію магістра права, що підтверджується дипломом магістра серії НОМЕР_1, виданий 13.07.01р. Київським національним університетом ім. Т.Шевченка, УЦПС УПФ, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 був укладений договір про надання правової допомоги.

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 08 квітня 2016 року, замовник прийняв роботи у виконавця. Загальна вартість робіт (послуг) складає 4050 грн. Згідно ксерокопії квитанції №18 від 08.04.2016р., Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 прийнято від ОСОБА_1 4050 грн. підстава: договір про надання правової допомоги від 08.04.16р.

Протягом судового розгляду ОСОБА_3 не було подано заяву про залучення його до участі у справі в якості особи, яка надає правому допомогу і судом ухвала з цього питання не постановлювалася, а також не було надано доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених вимог стягнення витрат на правову допомогу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 30, 62, 383-387 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві Гудзя Романа Володимировича, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Альфа банк» залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя