Постанова № 59185933, 20.07.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/8689/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Тимощук О.Я, розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо відмови у відновленні виплати пенсії та зобов'язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ :

До суду звернувся ОСОБА_1 із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - УПФ) про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2015р., що призначена позивачу з 10.11.2010 р.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що з 10.11.2010 р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Після призначення пенсії позивач продовжує працювати на посаді судді Володимирецького районного суду Рівненської області.

Після змін, внесених до ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно із п.2 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р., а також змін до ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідачем припинено виплату пенсії за вислугу років позивачу. В квітні 2016р. ОСОБА_1 звернувся до УПФ із заявою про відновлення для нього виплати пенсії за вислугу років. Однак отримав відмову відповідача у такому відновленні виплати пенсії, з посиланням на те, що позивач продовжує працювати на посаді, передбаченій Законом України «Про державну службу», а тому немає підстав для відновлення виплати пенсії. Наводить позивач у заяві також правове обґрунтування своїх вимог, покликаючись, в тому числі, й на дискримінаційний характер обставин припинення відповідачем виплати для нього пенсії. Вважає позивач, що виплата пенсії за вислугу років, підлягає відновленню, а відповідачем необгрунтовано відмовлено в цьому.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову в яких вказує, що позивачу припинено тимчасово виплату пенсії за вислугу років із 01.04.2015р., оскільки він продовжує працювати на посаді, передбаченій Законом України «Про державну службу», а відповідно до змін в законодавстві, прийнятих у 2015р., передбачено, що в періоди із 01.04.2015р. до 31.12.2015р. та із 01.01.2016р. до 31.12.2016р. пенсіонерам, працюючим на таких посадах, пенсія не виплачується. У разі звільнення пенсіонера з роботи виплата пенсії поновлюється. Просили в позові відмовити.

Суддя, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази у справі, прийшов до висновку про задоволення позову, при цьому встановив та врахував наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи (копії листа УПФ від 06.04.2016р., та письмових заперечень проти адміністративного позову) вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та із 10.11.2010р. йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач після призначення пенсії, працює на посаді судді Володимирецького районного суду Рівненської області.

Сторонами не оспорюється, що позивачу було припинено виплату пенсії із 01.04.2015р., оскільки він працював на посаді передбаченій Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Пунктом 4 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.2015р. внесено зміни до ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Законупоновлюється.

Ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції змін згідно п. 2 ч. 5 Розділу І Закону України від 23.12.2015 року №911-VIII передбачає, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються

Однак, відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 1 червня 2015року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цими Законами не призначаються.

На момент виникнення спірних правовідносин особам, які підпадають під дію Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щомісячні довічні грошові утримання суддям у відставці не призначались, а пенсії по досягненню віку призначалися відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 червня 2015 року по 07.06.2016 року посада, на якій працює позивач, не давала права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" . У зв'язку з цим, передбачені частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для невиплати ОСОБА_1 пенсії відпали.

Відтак, з 1 квітня 2015 року перешкоди для виплати ОСОБА_1 вказаної пенсії були відсутні. Тому, починаючи з вказаного періоду право позивача на отримання пенсії порушено і в межах строку заявлених позовних вимог підлягає відновленню.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 було визнано неконституційними положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

П. 3 ч. 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку".

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Суд визнає, що позивача позбавлено пенсії у порушення вимог та положень статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, з огляду на таке.

Відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 14 Конвенції передбачає заборону дискримінації.

Водночас, всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на його рід занять припинено виплату пенсії в той час, як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах економіки.

Таким чином, має місце наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останнім права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» № 10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

В п.51 того ж Рішення Європейського Суду з прав людини відмічено «Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії».

Тому, подібно і у розглядуваній справі за позовом ОСОБА_1, вбачається, що його уже набуте право на отримання пенсії стало залежати від того, що він законно продовжує працювати на посаді передбаченій Законом України "Про судоустрій і статус суддів", при тому, що пенсіонери, які працюють в інших сферах, ніж визначені у вищенаведених законах, якими тимчасово припинено виплату пенсії, продовжують отримувати призначені пенсії. На думку суду, такі обставини свідчать про дискримінацію позивача в праві на отримання призначеної пенсії.

Згідно із нормою ст. 8 ч.ч. 1, 2 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як зазначено у ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Розглядаючи питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності в частині вимог щодо зобов`язання поновити виплату пенсії з 01 квітня 2015 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У відповідності до п.9 ч. 1ст.155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Як свідчать обставини справи, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано його обов`язку щодо поновлення виплати призначеної пенсії.

При цьому необхідно враховувати, що предметом позову в даній справі є бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язана з пенсійними виплатами, які є регулярними, щомісячними платежами, тому слід перевіряти строк звернення до суду залежно від виду платежу та тривалості періоду, за який виник спір.

Як свідчить долучена до матеріалів позову лист-відповідь Пенсійного управління позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії в квітні 2016 року. До цього часу позивач не знав і не міг знати про порушення свого права на поновлення виплати пенсії. Таким чином, позивач достовірно не знав про наявність порушень своїх прав та їх причину, звернувся із позовом до суду 11.07.2016 року, дату отримання відповіді на заяву про поновлення пенсії не можна вважати за дату, з якої позивачу стало відомо про порушення своїх прав.

Зокрема, для правильного обчислення строку звернення до суду важливим є визначення його початкового моменту.

Виходячи з вимог ст. 99 ч. 2 КАС України початок перебігу строку звернення до суду, суд пов'язує не з фактом обізнаності особи, якій належить порушене право в зв'язку з тим, що цей суб'єктивний момент є результатом недбалого ставлення особи до охорони власних прав, а з моменту, коли вона повинна була дізнатися про таке порушення. Враховуючи принцип, закріплений ст.68 Конституції України, позивачем доведено, що ним пропущено шестимісячний строк, передбачений ст. 99 КАС з поважних причин. Крім того, позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду заявлялось, поважності причин такого пропуску матеріали справи містять. Таким чином початок перебігу строку позовної давності щодо вимог про поновлення пенсійних виплат рахується з 01 квітня 2015 року.

Таким чином, враховуючи, що порушення прав позивача триває і на час звернення позивача з позовом до суду, виплату пенсії, з огляду на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 02.03.2015р., та Закон України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року, який набув чинності 01 січня 2016 року не поновлено, з позовом позивач звернувся 11.07.2016 року - позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та з урахуванням ст.99 КАС України, дата, з якої необхідно зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії є саме - 01 квітня 2015 року.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо розгляду справи у загальному порядку з огляду на те, що скорочений порядок розгляду адміністративних справ щодо пенсійних виплат визначений п. 2 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

На розгляді справи у скороченому провадженні наполягав і позивач у адміністративному позові.

Тому, позов підлягає задоволенню повністю, в тому числі, й щодо виплати пенсії, продовжуючи її нарахування та виплату надалі.

Пунктом 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України передбачено, що у постанові, прийнятій у скороченому провадженні зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно в межах суми стягнення за один місяць.

Згідно ст. 256 КАС України, негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

На підставі викладеного керуючись ст.ст.11, 21, 71, 72, 99, 100, 138, 160-163, 167, 183-2, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Поновити строк звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 починаючи із 01.04.2015 року.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, щодо відмови ОСОБА_1, у відновленні виплати пенсії за вислугу років згідно положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відновити нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років, починаючи із 01 квітня 2015р.

Стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят однієї) гривні 20 (двадцять) копійок.

Допустити постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у звязку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обовязки.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Рівненського

міського суду Тимощук О.Я.