Ухвала суду № 59181589, 22.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/2449/14-ц 22.07.2016 22.07.2016 22.07.2016

Справа №477/2449/14-ц Головуючий по першої інстанції Козаченко Р.В.

Провадження №22-ц/784/1136/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

УХВАЛА

Іменем України

22 липня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 березня 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 вересня 2009 року між Акціонерним банком «Енергобанк» (рішенням Загальних зборів акціонерів банку від 28 травня 2010 року найменування банку змінено в частині зазначення типу товариства - ПАТ «Енергобанк»), і ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту №48, за умовами якого останній отримав кредит на придбання нерухомості у розмірі 520 000 грн. 00 коп., зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 25% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 09 вересня 2010 року.

В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором, банком з ОСОБА_2 10 вересня 2009 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній в забезпечення виконання своїх зобовязань передав в іпотеку банку нерухоме майно житлового призначення, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0.19 га, кадастровий номер земельної ділянки 4823383001:04:041:0006, разом з розташованими на ній житловим будинком літ «А-2», цегляним, житловою площею 88.5 кв.м., загальною площею 387.7 кв.м., з огорожами 5,6, спорудами 7,8, що знаходиться в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області по вулиці Інгульскій під номером 10-а.

Крім того, в забезпечення виконання кредитного договору 10 вересня 2009 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким остання погодилась в повному обсязі відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_2 зобовязань за договором про надання кредиту №48 від 10 вересня 2009 року.

У звязку з неналежним виконанням позичальником умов договору про надання кредиту, рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 грудня 2012 року, з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Енергобанк» було стягнуто в солідарному порядку заборгованість за вищезазначеним договором станом на 31 травня 2012 року в загальному розмірі 992 091 грн. 59 коп.

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили та перейшло на стадію примусового виконання. Проте, постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_5 від 25 лютого 2014 року виконавчий лист про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 повернуто стягувачу у звязку з неотриманням дозволу на реалізацію житлового будинку, який належить на праві власності відповідачу, та відсутністю іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. Також, постановою від 27 червня 2014 року виконавчий документ про стягнення грошових коштів з ОСОБА_6 теж було повернуто стягувачу.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що станом на 01 жовтня 2014 року відповідач не виконує своїх договірних зобовязань, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно житлового призначення, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0.19 га, кадастровий номер земельної ділянки 4823383001:04:041:0006, разом з розташованими на ній житловим будинком літ «А-2», цегляним, житловою площею 88.5 кв.м., загальною площею 387.7 кв.м., з огорожами 5,6, спорудами 7,8, що знаходиться в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області по вулиці Інгульскій №10-а, шляхом проведення прилюдних торгів в процедурі виконавчого провадження в рахунок стягнення на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованості за договором надання кредиту №48 від 10 вересня 2009 року, яка станом на 01 жовтня 2014 року складає 1016927 грн. 80 коп., з яких 520 00 грн. 00 коп. заборгованість за тілом кредиту, 348965 грн. 58 коп. заборгованість за відсотками, 88 542 грн. 47 коп. пеня за прострочення погашення тіла кредиту та 59 419 грн. 76. коп. пеня за прострочення погашення відсотків.

Окрім того, ПАТ «Енергобанк» просило поновити строк позовної давності вважаючи, що його пропущено з поважних причин, так як задля уникнення подвійного стягнення з боржника грошових коштів, вони не могли звернутися з позовом раніше через знаходження рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року на стадії виконання.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою цього ж суду від 17 листопада 2015 року задоволено заяву ОСОБА_2, зазначене заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 березня 2016 року позов задоволено частково.

Поновлено ПАТ «Енергобанк» строк позовної давності на звернення до суду з позовом до ОСОБА_2

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №48 від 10 вересня 2009 року, укладеним між Акціонерним банком «Енергобанк» та ОСОБА_2, яка станом на 31 травня 2012 року складає 992 091 грн. 59 коп. та складається з основного боргу 520 000 грн. 00 коп., несплачених відсотків за користування кредитом 348 965 грн. 52 коп., пені за простроченими відсотками 42 894 грн. 23 коп. та пені за простроченою сумою боргу по кредиту 80 231 грн. 84 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку, площею 0.19 га, кадастровий номер 4823383001:04:041:0006, разом з розташованими на ній житловим будинком та господарськими будівлями і спорудами по вулиці Інгульській №10-а в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області, які належать на праві власності ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_7 10 вересня 2009 року за реєстровим №2606, шляхом проведення прилюдних торгів під час виконавчого провадження, зі встановленням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (експертом) під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає, що має місце подвійне стягнення за одним і тим же договором про надання кредиту, оскільки 27 лютого 2015 року повторно відкрито виконавче провадження на виконання вищевказаного рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року, а також банк пропустив строк звернення до суду із вказаним позовом та просить скасувати рішення суду від 24 березня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Так, задовольняючи частково позов, районний суд виходив із того, що рішення від 20 вересня 2012 року не виконано, виконавче провадження на теперішній час триває, а предмет іпотеки не реалізовано, тому погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося. При цьому, задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом першої інстанції.

Так, в силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обовязки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до ст.ст.203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

В силу ст.ст.3,627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного звязку.

Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті) договору, так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменований), проте породжує права та обовязки його учасників.

За ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь - якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обовязки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обовязкової сили для сторін.

Одночасно за ст.509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

В силу ст.ст.525-526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Принцип належного виконання припускає, що зобовязання має бути виконане належними субєктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під порушенням зобовязання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого субєктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації. Порушенням зобовязання є його невиконання і неналежне виконання. Невиконання зобовязання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобовязання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобовязання могли утримуватися від їх вчинення.

За ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

При цьому, відповідно до ст.ст.622,625 ЦК України боржник, не звільняється від обовязку виконати зобовязання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитного договору та договору іпотеки.

Так, за ст.33 Закон України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року (з наступними змінами) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2009 року між Акціонерним банком «Енергобанк» (рішенням Загальних зборів акціонерів банку від 28 травня 2010 року найменування банку змінено в частині зазначення типу товариства - ПАТ «Енергобанк»), і ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту №48, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 520 000 грн. 00 коп., зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 25% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 09 вересня 2010 року (а.с.10-11).

Цього ж дня, у забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором, банком з ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого останній в забезпечення виконання своїх зобовязань передав в іпотеку банку нерухоме майно житлового призначення, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0.19 га, кадастровий номер земельної ділянки 4823383001:04:041:0006, разом з розташованими на ній житловим будинком літ «А-2», цегляним, житловою площею 88.5 кв.м., загальною площею 387.7 кв.м., з огорожами 5,6, спорудами 7,8, що знаходиться в с. Мішково-Погорілове Жовтневого району Миколаївської області по вулиці Інгульскій під номером 10-а. Вказаний договір посвідчений ОСОБА_7, нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області та зареєстрований в реєстр за №2609 (а.с.12-14).

Зазначені договори недійсними не визнавалися, їх недійсність прямо не встановлена законом, а відтак вони є чинними і підлягають виконанню.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 грудня 2012 року, з ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ «Енергобанк» стягнуто в солідарному порядку заборгованість за вищезазначеним договором станом на 31 травня 2012 року в загальному розмірі 992091 грн. 59 коп. (а.с.18-21).

Постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_8 від 21 лютого 2013 року за вищевказаним рішенням відкрито виконавче провадження (а.с.22).

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_5 від 25 лютого 2014 року виконавчий лист повернуто стягувачу, у звязку із не можливістю реалізації житлового будинку належного ОСОБА_2, розташованого за адресою Миколаївська область, Жовтневий район, с. Мішково - Погорілове, вулиця Інгульска, №10-а, оскільки дозвіл на таку реалізацію не надано у звязку з реєстрацією та проживанням в ньому неповнолітніх, та не виявленням іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (а.с.24).

Отже, укладаючи вищевказаний договір, ОСОБА_2 взяв на себе зобовязання щодо його належного виконання в порядку та на умовах, визначених вказаним договором про надання кредиту №48, але свій обовязок відповідач не виконав належним чином.

Так, відповідно до розрахунку, наданого як доказ ПАТ «Енергобанк», заборгованість за обумовленим договором станом на 01 жовтня 2014 року склала 1016 927 грн. 80 коп., з яких: 520 00 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 348 965 грн. 58 коп. - заборгованість за відсотками, 88 542 грн. 47 коп. - пеня за прострочення погашення тіла кредиту та 59 419 грн. 76. коп. - пеня за прострочення погашення відсотків.

За такого, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався тим, що відповідачем порушено умови виконання кредитного договору, а тому позивач має право скористатися своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Твердження представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 про те, що має місце подвійне стягнення з відповідача є помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобовязанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобовязання, що вважається виконаним згідно зі ст.599 ЦК України. Забезпечувальне зобовязання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно та зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Отже, стягнення заборгованості за основним зобовязанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобовязання (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-1080цс15 від 03 лютого 2016 року).

Водночас, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора виключає можливість нарахування процентів за користування кредитом після його ухвалення, але він не є підставою для скасування судового рішення, оскільки внаслідок ухвалення колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області нового рішення результат по суті не зміниться, так як з розрахунку убачається, що проценти нараховані за період з 10 вересня 2009 року по 31 травня 2012 року, тобто до ухвалення рішення від 20 вересня 2012 року.

Отже, з огляду на зазначене, встановивши фактичні обставини справи, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, давши належну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з того, що банк виконав умови договору та надав позичальнику кредит, а останній порушив умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитної заборгованості, у звязку з чим утворилась заборгованість; дійсність спірного договору останнім у встановленому законом порядку не оспорюється і такий недійсним не визнавався, тобто презумпція правомірності правочину не спростована, а тому створені кредитним договором обовязки підлягають виконанню.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом наслідків спливу позовної давності.

Так, захист порушених цивільних прав здійснюється з дотриманням строку позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову (ст.ст. 256,267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки - штрафу, пені (ч.2 ст. 258 ЦК України).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності з поважних причин, при предявленні позову просив його поновити, а відповідач, у свою чергу, просив про застосування позовної давності.

Такими поважними причинами пропуску позовної давності суд вважав те, що тривалий час виконавчий лист про стягнення боргу з відповідача перебував на виконанні у відділі державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області та лише у лютому 2014 року виконавчий лист був повернутий стягувачу, а у жовтні 2014 року останній скористався своїм правом на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За такого, суд першої інстанції правомірно визнав поважними причини пропущення позовної давності та у звязку з цим, вірно зазначив в резолютивній частині рішення про поновлення строку позовної давності.

З інших підстав відповідач судове рішення не оскаржував, а суд не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ст.ст.11,303 ЦПК України), тому судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: Н.В. Самчишина

ОСОБА_9