Постанова № 59174757, 20.07.2016, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/1122/16-а

20 липня 2016 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді:Мужика І.І..

секретаря: Госедло Л.І.

з участю позивача: ОСОБА_2

представників відповідача: Жукової О.О., Попюк І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Надвірна справу за позовом ОСОБА_2 до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

Встановив:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

В судовому засіданні позивач по справі ОСОБА_2 позов підтримала з мотивів викладених в позовній заяві, яку просить задоволити з підстав, викладенихв ній.

Представники відповідача-Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в судовому засіданні позов не визнали, вважають, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.71 КАС України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи,перевіривши матеріали справи приходить до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.2 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду для оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Зі змісту ст.71 КАС України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності його рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач по справі в силу норм ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, то застосуванню при розв'язанні спору підлягають норми ч.2 ст.71 КАС України, де зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно з ч.1 ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв"язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має всі необхідні документи, що додаються до заяви про призначення пенсії у зв"язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови правління Пенсійного фонду від 25.11.2005 № 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заробіток визначається за документами, що є в пенсійній справі померлого годувальника.

Відповідно ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб зазначених у ч. 2 ст. 32 цього Закону, незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім'ї, в тому числі є чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону. Член сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Аналіз вказаної статті свідчить про те, що умовами для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника є віднесення до членів сім'ї, досягнення пенсійного віку та перебування на утриманні померлого і втрата після смерті джерела засобів до існування.

Згідно з частинами 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 було визначено, що під членом сім'ї треба розуміти особу, що перебуває з суб'єктом права на пільги у правовідносинах, природа яких визначається кровними (родинними зв'язками) або шлюбними відносинами, постійним проживанням, веденням спільного господарства.

Водночас, Верховний Суд України в листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначив: «Право на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають особи, які на день його смерті були непрацездатними».

При відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець родинних чи шлюбних відносинах із годувальником.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів».

Крім того, слід зазначити, що позивач по справі ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та з 01.11.2009 року отримує пенсію за віком, а відповідно до пункту 2.8 вказаного вище Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії(ас.7-9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року після тривалої хвороби помер чоловік позивача-ОСОБА_1., який з 24.04.2010 року перебував на обліку в Надвірнянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та отримував пенсію по інвалідності за нормами Закону України «Про державну службу», за наявності стажу державної служби понад 27 років, що стверджується свідоцтвом про смерть(ас.11).

На час смерті чоловіка позивача по справі вони проживали разом і були зареєстровані за однією адресою-м. Надвірна вулиця Котляревського, 4/4, згідно свідоцтва про право власності на житло від 29.05.1997 року видного Івано-Франківським ОБТІ, вели спільне господарство(ас.20).

18.09.2015 року позивач звернулася із заявою до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з приводу переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за нормами Закону України «Про державну службу», а також подавши відповідні документи.

Листом від 02.10.2015 року позивачу було відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, оскільки відсутні підстави для переведенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника згідно Закону України « Про державну службу»(ас.10).

Судом встановлено, що позивач по справі на момент звернення мала право на переведення на пенсію по втраті годувальника згідно до вимог ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У зв'язку з цим суд не бере до уваги заперечення представника відповідача - Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про те, що у позивача по справі відсутні підстави для переведення на пенсію по втраті годувальника, оскільки такі заперечення не ґрунтуються на вимогах закону.

У той же час перевагу мають спеціальні норми, що визначають підстави переведення на пенсію по втраті годувальника.

Суд вважає, що право позивача на пенсійне забезпечення порушене і захист порушеного права можливий шляхом визнання неправомірною відмови відповідача щодо переведення позивачу на пенсію по втраті годувальника.

Таким чином, суд вважає необхідним визнати неправомірними дії Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника та зобов'язати останнього перевести позивача на даний вид пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України-адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Позивачу відмовлено в переведенні на пенсію по втраті годувальника згідно листа Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №6216/03 від 02.10.2015 року, а з позовом до суду звернулася 22.06.2016 року, а тому з врахуванням положення ст. 99 КАС України слід зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області здійснити переведення позивача на пенсію по втраті годувальника за нормами Закону України «Про державну службу» відповідно з 02.11..2015 року.

А тому, суд, оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі ст.ст. 18, 124 Конституції України,керуючись ст.ст. 158-165, 167 ч.2, 186 КАС України, суд,-

Постановив:

Позов ОСОБА_2- задоволити частково.

Визнати протиправними дії Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови у переведенні ОСОБА_2 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про державну службу»

Зобов'язати Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області вчинити дії по переведенню ОСОБА_2 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» з розрахунку 70 відсотків суми заробітної плати померлого, починаючи з 02.11.2015 року, а також виплатити недоплачені суми пенсії та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку до виникнення обставин, з якими закон пов»язує виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст.186 КАС України через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя Мужик І.І.

Повний текст постанови виготовлено 25.07.2016 року.